«Вишка Бойка» в тіні «Чайного будиночку Януковича»

Печать

Скандал щодо закупівлі «Нафтогазом України» бурових вишок за надзвичайно високою ціною – тема не нова. Проте актуальна. Доводиться повертатися до неї знову і знову – вигулькують все нові подробиці. Зокрема, нині автор виявив тут розкрадань іще на 50 млн. доларів. Також – можливо – розкрив таємницю мовчання Президента. Хіба ж не дивно, що скандал «грає» вже більше року, а українці не чули жодного коментаря від Віктора Федоровича? Хоча тема, безумовно, президентського рівня.

Супероптова ціна: два буксири за ціною чотирьох

Почну з того, що окрім дорогих бурових вишок, «Чорноморнафтогаз» також придбав для їх обслуговування дорогі кораблі – якірні буксири та пасажирсько-вантажні судна.

Весь цей час автор прискіпливо слідкувала: коли ж щось із закупленого з’явиться в Україні. Адже масштаб афери та цинічні коментарі чиновників породжували найгірші підозри – чи допливе до нас бодай щось?

Нарешті кораблі увійшли в територіальні води України. Хочу тут без обману! Ось їх імена: «Falcor» (екс- «Petra Admiral») і «Petra Majestic».

Їх характеристики, особливо – в порівнянні з цінами на судна аналогічного класу – вражають.

Буксири, звичайно, то не бурильні вишки, але державних фінансів на них витратили більше 1 млрд. грн. (майже 60 млн. доларів за один буксир!). Це означає, що кожен українець – від новонародженого маляти до столітнього діда – «скинулися» по 25 грн. з людини.

При чому, як виявив автор, нас всіх надурили, бо аналогічні буксири насправді коштують вдвічі дешевше.

За доказами далеко ходити не треба.

Було не складно з’ясувати, що куплені буксири «Petra Admiral» та «Petra Majestic» були близнюками, народженими на одному малайзійському заводі з однією лише різницею: «Аdmiral» з’явився на світ раніше, в третьому кварталі 2009 року, «Majestic» – в четвертому кварталі.

У кораблів ідентичні характеристики. Найголовніша – потужність у 12150 кінських сил. Це доволі потужні буксири, але навіть при цьому їх ціна – на світових ринках – складає аж ніяк не 60 млн. доларів.

Ось – доказ: одразу після «Petra Majestic» – в наступному кварталі – малайзійський завод випустив буксир «Petra Marathon», згодом – (в другому кварталі 2010 року) – «Petra Comander». Їх характеристики подібні купленим Україною кораблям, хіба що трохи більша потужність – 12240 кінських сил (див. таблицю). Логічно – повинна бути більшою і ціна. А виявилось – ні!

Ці буксири оператор Petra Perdana не може продати до цього часу, хоча з кожним роком ціна їх падає. Від початку вони коштували 35 млн. доларів, нині продаються за 32 млн. доларів за штуку. (Див. таблицю)

Отже, державний «Чорноморнафтогаз» міг би купити два буксири, за ту суму, яку він заплатив за один! Відтак, кожному громадянину України довелося би «скинутися» по 13 грн.

Як же державному підприємству вдалося так неефективно використати наші гроші?

Все просто! Все як завжди! Буксири купувалися через двох посередників – українського та британського.

На одному з сайтів автору вдалося знайти свідчення: спочатку буксири були продані українській фірмі під назвою «Sea dynasty ltd».

Фірма справді існує в Одесі і має досить специфічну славу. Зокрема, інтернет-форуми рясніють порадами – не влаштовуватися на роботу на судна цієї компанії в жодному випадку. Наприклад: «воды нет, жрачки нет, питались рыбой, которую в море словили. Экипаж сидит без денег и домой возвращается не получив ни копейки», або «агентство Береговой охраны и судоходства Англии МСА задержало сухогруз Windland с экипажем 9 человек, все – граждане Украины. Среди многочисленных нарушений: отсутствие на мостике данных от гирокомпаса, в санузлах смывать приходилось вручную, не работала помпа. Судно принадлежит украинской (одесской) компании Sea Dynasty Ltd».

Звідки у такої злиденної компанії взялися кошти на нові дорогі буксири? Очевидно, насправді вона ніколи їх не купувала, просто була формальним сегментом ланцюга в схемі розкрадання державних коштів. Наступним етапом стала поява ще одного посередника – британської фірми. Можливо, для престижності. Або для того, щоб вкрадені кошти були відразу переказані на рахунки за кордон.

Щодо загальної суми, як бачимо, на двох буксирах було вкрадено як мінімум 50 млн. доларів державних коштів. Зовсім не мала сума, особливо як доважити до «переплачених» 300 млн. доларів на бурових вишках.

Припускаю, що міністр палива та енергетики Юрій Бойко пояснив би це особливою комплектацією буксирів. Але – до відома читачів – нереально, щоб додаткове устаткування підвищило ціну на буксир вдвічі, адже його вартість формується, передовсім, його потужністю.

Теоретично, ціна на корабель могла вирости вдвічі (порівняно з заводською), якщо, скажімо, внутрішні його інтер’єри були оформлені з червоного дерева, а в гальюні з’явився золотий унітаз. Але тоді це уже не буксир…

Чорна діра в Кардиффі

Коли автор поцікавилася британською фірмою, яка продала Україні такі «дешеві» кораблі, то перенісся у давно відоме українським журналістам британське містечко Кардифф.

Річ в тім, що фірма «Verylux Company LLP», яка продала «Чорноморнафтогазу» буксири, в тендерній документації вказала своєю адресою той самий будинок, що і фірма Highway Investment Processing LLP, яка продала «Чорноморнафтогазу» першу бурову вишку «Східну Юнону». (Enterprise House, 82 Whitchurch Road, Cardiff).

У цих двох фірм були одні й ті самі засновники з Белізу – Milltown Corporate Services Ltd та Ireland&Overseas Acqusitions Ltd.

Теоретично, цілком можливе співпадіння. На цій адресі в Британії «мешкають» сотні фірм, а спільні засновники є номінальними. Але важко повірити, що фірми – продавці вишки та буксирів не пов’язані між собою. Те, що вони аналогічно обманули українських платників податків в тендерах «Чорноморнафтогазу», свідчить: у схеми один режисер. Хто?

Журналісти вже давно намагаються розшукати головних «героїв» цих брудних закупівель. І перші успіхи у справі вже є.

Зокрема, дуже цікавою в цьому контексті є стаття на сайті «Української правди» про те, що рахунок британської фірми, яка продала Україні «Східну Юнону», знаходиться не в Британії, а у латвійському банку Trasta Komercbanka. Саме в цей латвійський банк «Нафтогаз» перераховував кошти за вишку. «Цей же банк, за дивним збігом обставин, виявився пов'язаним з українськими акціонерами «РосУкрЕнерго», – йдеться у матеріалі.

В політиці цих персонажів зазвичай називають «групою Льовочкіна-Фірташа». Третім учасником групи є Юрій Бойко, міністр палива та вугільної промисловості, який безпосередньо відповідав за придбання цієї бурової установки», – пише в журналіст Сергій Лещенко.

Отже, не дарма брудна афера придбання бурильних вишок отримала загальну назву – «Вишки Бойка».

Однак, подальше власне розслідування змусило автора засумніватися в тому, чи коректна ця назва.

Що за схема, без коштів Євро-2012?

Виявляється, британська фірма «Verylux Company LLP» засвітилася не лише в тендері з придбанням Україною буксирів. Згадку про неї автор випадково знайшов у документі на сайті Мінекономіки. В наказі міністерства зазначалося, що «Verylux Company LLP» надала гарантійні листи для ТОВ «Львівські автобусні заводи». Це стало підставою для зупинення спецiальної санкцiї – «iндивiдуального режиму лiцензування зовнiшньоекономiчної дiяльностi» – заводу, відомого в народі, як «ЛАЗ».

Те, що британський продавець буксирів опинився в такому товаристві, є, м’яко кажучи, антирекламою. Справа в тому, що власник цього заводу – громадянин Росії Ігор Чуркін – особа доволі специфічна. За ним, як за кометою, тягнеться хвіст різноманітних скандалів. Це і відшкодування липового ПДВ на сотні мільйонів грн, і невиплата зарплати працівникам ЛАЗу, неповернення кредитів банкам тощо. Так, принаймні, свідчать відкриті джерела.

Так, 2002-го ГПУ офіційно заявляла, що на приватизацію ЛАЗу пішли кошти, отримані злочинним шляхом. Але найбільше автора вразила публікація в газеті «КоммерсантЪ Украина» за 2008 рік. Цитую: «Работники Чопской таможни якобы обнаружили кокаин и марихуану в корпусах кондиционеров, предназначенных для установки на новых автобусах, которые производятся ЗАО «Завод коммунального транспорта» (бывший ЛАЗ), принадлежащий братьям Игорю и Олегу Чуркиным. Со ссылкой на источники один из новостных сайтов сообщал, что в пяти грузовых автомобилях таможенники обнаружили около 500 кг наркотиков».

Митники цю інформацію не підтвердили, але весь 2008 рік Ігор Чуркін, затриманий за поданням українського Інтерполу, провів у в’язниці Сербії. Нині він – пестунчик української влади. Його завод став монополістом у царині виготовлення автобусів та тролейбусів для Євро-2012 (загальний обсяг замовлення – 3,5 млрд. грн.).

Звичайно, не може не радувати, що вітчизняні автобудівники тепер можуть себе показати. Проте, зважаючи на репутацію Чуркіна, виникають сумніви щодо ефективності використання комунальних та державних коштів – чи не з’їдають їх наполовину «відкати»? Адже, на заводі досі проблема з виплатою зарплати, а якість транспорту виготовленого «ЛАЗом», який отримують комунальні підприємства різних міст України, не відповідає його ціні.

Отже підведемо підсумки: британська фірма, яка продала «Чорноморнафтогазу» буксири, виявилась не чужою «ЛАЗу» – підприємству, яке «освоює» кошти Євро-2012. Як відомо, ця сфера не перебуває під контролем покупців вишок групи: «Фірташа-Бойка-Льовочкіна». В темі підготовки до ЄВРО господарює зовсім інша фінансово-політична група.

Отже, як це все розуміти?

Можливо, ключик до розуміння, під чиїм високим патронатом знаходяться підозрілі британські фірми, які продали Україні вишки та буксири, надасть наступний розділ журналістського розслідування?

Від ґрунтовки до шосе

Журналіст Олексій Шалайський в публікації у «Дзеркалі тижня» зауважив одну цікаву деталь, що фірма, яка продала «Чорноморнафтогазу» бурову вишку, знаходиться на тій самій адресі в Кардиффі і має тих самих засновників, що і британський власник української фірми «Амадеус Ко», яка будує вертолітній майданчик для Януковича на печерських пагорбах столиці.

«Українська правда», в свою чергу, звернула увагу, що існує навіть «деяка подібність у «іменах» – у назві компанії, яка будує вертолітній майданчик фігурує слово «дорога» (road), у назві тієї, що продала вишку «Чорноморнафтогазу – «шосе» (highway).

А LB.ua виявив, що цей ланцюжок можна продовжувати, адже до «гарної дороги» і «шосе» було прокладено «польову дорогу» (Roadfield). Тобто в 2008 році в містечку Кардіфф на тій самій адресі, що вже неодноразово згадувалась, було створено фірму «Roadfield capital LLP».

Вона була заснована тими самими юридичними компаніями, що і продавець вишок, продавець кораблів та будівельник вертольотодромів. Навіть їх установчі документи заповнювалися одним і тим самим почерком.

Ця фірма «Roadfield capital LLP» нічого не продавала і не купувала за кошти державного бюджету, але тим не менш вона неабияк зацікавила автора. Бо вона є кінцевим власником відомого … «Чайного будиночку Януковича» в Криму під Масандрою.

«Будиночок Януковича» під Масандрою, фото автора 2006 року

В той час Віктор Федорович часто там відпочивав. Нині ця прекрасна резиденція забракована охороною Президента, бо її територія добре проглядається з виноградних плантацій вище по схилу.

Британська фірма також пов’язана невидимими ниточками з іншою нерухомістю, яка має стосунок до Віктора Федоровича.

«Roadfield capital LLP» була створена в 2008 році для того, щоб стати засновником київської фірми «Київтехнопромбуд», а до цього моменту кінцевим власником «Київтехнопромбуду» було ТОВ «Дім Лісника».

Це саме та фірма, що завозила деталі інтер’єру для «Межигір’я» та мисливського будинку Януковича в Дніпровсько-тетерівському лісо-мисливському господарстві.

Також треба звернути увагу, що у «Київтехнопромбуді» та фірмах близьких до «Межигір’я» працюють одні й ті самі люди. Зокрема, в Єдиному державному реєстрі медичних штампів можна знайти, що дехто Ірина Сіліверст в один і той же час працювала/працює в ТОВ «Київтехнопромбуд» та ТОВ «Танталіт», що є головним офіційним забудовником і власником «Межигір’я».

Отож, «польова доріжка» привела автора прямо до порога Віктора Федоровича.

Неймовірна випадковість?

Теоретично всі вище згадувані компанії: та, що продала вишку, та, що продала буксири і давала гарантійні листи «ЛАЗу», та, що будує вертолітний майданчик, і та, що володіє «будиночком Янковича» в Криму, можуть бути автономними.

Бо хоча у них спільна адреса в Британії і спільні засновники, це є лише номінальна адреса і номінальні засновники. В тому будинку в Кардиффі зареєстровано сотні фірм, багато з них мають спільних засновників. Отож цілком може бути, що у фірм, які засвітилися в українських справах, різні справжні власники, які навіть не знають один про одного.

Однак в цю версію важко повірити. Бо у цій історії така кількість неймовірних збігів, що їх випадковість, це теж саме, що купити три лотерейних квитка і тричі виграти.

Зупинимося детальніше на цих збігах.

Перше: два найдорожчих тендери в «Чорноморнафтогазі» виграли фірми «Highway Investment Processing» та «Verylux Company LLP», що поєднані спільною адресою та засновниками. Обидві фірми продали Україні товар за ціною, що істотно перевищує ринкову. Хтось може повірити, що це випадковий збіг?

Друге: автор уважно переглянув документи, подані фірмою «Verylux Company LLP» (яка продала буксири) та фірмою «Roadfield capital LLP» (яка є кінцевим власником «будиночку Януковича» в Криму) до британського державного реєстру.

Виявилося, що ці документи близнюки. Вони не лише заповнені одним почерком і мають однакові підписи. Найголовніше, що дві фірми були створені в один день 28 лютого 2008 року, так само в один і той же день протягом трьох років в їх документи вносилися однакові зміни.

І що особливо вражає – їх ідентифікаційний код не співпадає лише останньою цифрою: «Verylux Company LLP» – ОС 335307 і «Roadfield capital LLP» – ОС 335303. Важко повірити, що серед сотні тисяч підприємств Великобританії дві не пов’язані між собою структури з українським корінням були зареєстровані майже одночасно суто випадково. Схоже, у них таки спільний власник.

Знайдіть хоча б одну відміність, крім назви фірм!

Третій збіг: після того як ЗМІ з’ясували, що за номінальними власниками всіх вище перерахованих підприємств стоять громадяни Латвії з сумнівною репутацією Юрій Вітман, Стів Горін, Ерік Ванагельс, всі ці фірми дружньо поміняли засновників.

Це було схоже на генеральне прибирання. Адже якось не серйозно, коли поважні британські продавці вишок та буксирів пов’язані з особами, що засвітилися в найбільш брудних українських скандалах. Зокрема, Вітман, Горін, Ванагельс були кінцевими номінальними власниками фірми «Waterlux AG» (до речі, назва підозріло подібна назві фірми-продавця буксирів), яка завантажила танками «Фаїну» і відправила у те злощасне плавання. Вони так само «продали» Україні найдорожчі в світі ліки від свинячого грипу в 2008 році.

Коли журналісти TVI відшукали цих мафіозі в Латвії, виявилось, що всі вони до того ж підставні фігури. Горін, у якого в документах такий гарний підпис – дрібний страховий агент, Ванагельс – волоцюга, п’яниця, у якого «ноги погризені щурами».

Отож не дивно, що фірми, які продали вишку і буксири, яка будує вертолітний майданчик і яка володіє Чайним будиночком в Криму, почали міняти засновників. Але і тут автор став свідком підозрілих збігів.

Наприклад, чи випадково будівельник вертолітнього майданчика та продавець буксирів знову отримали двох спільних засновників – Monohold i Intrahold з Сейшельських островів?

Щоправда, «Roadfield capital LLP», яка володіє «будиночком Януковича» в Криму, отримав інших засновників на інших островах – на Маршалах (адреса: Trast Company Complex Primecross, Ajeltake Road, Ajeltake Island, Majuro).

Але.. Жах! Знову прикрий збіг: в 2010 році компанія «Ivinvest» з тієї самої адреси запустила приватизацію «Укртелекому».

В результаті якої монополіст у галузі зв’язку за надзвичайно низькою ціною дістався сумнівному інвестору з Кіпру.

Депутат-опозиціонер Олександр Бондар тоді заявив, що за його інформацією «компанію приватизував або Президент та його сім’я, або Льовочкін. А можливо вони там всі разом».

Автор у своєму журналістському розслідуванні тоді підтвердив, що дійсно у приватизації «Укртелекому» засвітилися люди близькі до Льовочкіна («Укртелеком» продали на Кіпр»). А тепер ниточка, хоч тоненька та благенька, але протягнулася і до Януковичів. Невже коло замкнулося?

Хоча, звичайно, це знов таки може бути лише прикрий збіг. Але тоді дивно, що світ такий тісний. Дивно, що є тисяч фірм на різних екзотичних островах, які надають послуги реєстрації підприємств заради оптимізації оподаткування, або приховування справжніх власників, чому ж тоді, розбираючи тему вишок Бойка, автор, рухаючись по колу, постійно наштовхується на одні й ті самі двері. Може, тому, що це не випадковість?

Не знаю, як там «Фаїна», але схоже, що за всіма описаними в статті епізодами стоїть ОДНА зацікавлена особа. Особа дуже високого рангу, вище, ніж представники фінансово-політичної групи, що курують паливну галузь, і вище, ніж представники фінансово-політичної групи, що курує Євро-2012.

Це, до речі, пояснює, чому можновладці в Україні зосереджено роблять вигляд, що бурові вишки були закуплені без порушень. Це пояснює, чому Президент України Віктор Федорович Янукович до сих пір не відреагував на цю скандальну тему.

Тэги: Юрий Бойко, вышка Бойко
Печать
Материалы по теме
Читайте в разделе

Выбор читателей
Путін відпустив Надію Савченко до України. Чию заслугу в цій події ви вважаєте найбільшою?