Хто правий – судити важко, адже конкурсу, як такого, не було. Заявку подав один-єдиний учасник, який і отримав «приз» майже за стартовою ціною.
Чому? Є різні причини.
Опозиція наполягає: умови конкурсу з приватизації «Укртелекому» прописали так хитро, що брати в ньому участь могла вельми обмежена кількість учасників. Крім того, презентація конкурсу відбулася в найбільш несприятливий момент – між католицьким Різдвом та Новим роком. Не кажучи вже про те, що страшнувато нині міжнародним інвесторам зв’язуватися з Україною.
Так чи інакше, учасник знайшовся лише один. Він же, як було сказано, став переможцем.
Громадськості оголосили: власником найбільшого українського оператора фіксованого зв’язку відтепер є «дочка» австрійського інвестиційно-фінансового консорціуму EPIC – компанія «ЕСУ».
Але це не зовсім правда. «Укртелеком» купив не австрійський інвестор, а інвестор з Кіпру. Оскільки засновником ТОВ «ЕСУ» - до минулого року - була компанія «Еpic advisors limited», що розташована в місті Лімасол на вулиці Тессалонікіс цент Нікола Пентадромус.
А нещодавно стала компанія «Epic Telecom Invest Ltd», що знаходиться там само на Кіпрі.
Очевидно, що ця кіпрська фірма таки має відношення до австрійської EPIC. Можливо, таке саме, як американський інвестор «Венко» мав до кіпрської «Венко прикерченська», якій уряд Януковича 2007-го видав ліцензію на розробку Чорноморського шельфу. Українцям повідомили: на шельф прийшов американський інвестор. Втім, як згодом виявили журналісти, у кіпрської «Венко» доля американського інвестора склала лише 25%, все інше було поділено між українцем Ринатом Ахметовим, росіянином Євгеном Новицьким та невідомим інвестором, що заховався за австрійською фірмою.
Вочевидь, з «Укртелекомом» ситуація аналогічна. Тобто основний інвестор ніякий не австрійський, а наш, рідний, вітчизняний.
Дізнатися, хто саме, майже не можливо. Острів Кіпр оберігає таємниці людей, які ховають на ньому свої капітали. Береже і таємницю приватизації «Укртелекому».
Однак за інформації, якою володіє автор, сама по собі приватизація «Укртелекому» уже виглядала вельми підозрілою.
По порядку.
Перш за все, дуже дивно, що Голова правління «Укртелекому» в час його продажу - Георгій Дзекон і директор «ЕСУ» (фірми, що купила «Укртелеком») Ілля Солодовський – сусіди в модному селі під Києвом Лісники.
При чому не прості сусіди – вони на трьох спільно володіють землею в Садовому товаристві «Нові Лісники». Третій з ними - батько народного депутата Євгенія Зіміна (Голова підкомітету ВР з питань телекомунікації та поштового зв'язку) – Ігор Зімін.
Євген Зімін вважається близьким до голови Адміністрації президента України Сергія Льовочкіна, хоча й пройшов у ВР по списку БЮТ. В принципі, це не дивно - Сергій Льовочкін завжди мав талант розкладати яйця в різні корзини.
Наприклад, коли прилаштував у список Партії Регіонів Юлію Новікову, ніхто з-поміж «регіоналів» спочатку навіть не здогадувався, що це його сестра.
…Ми трохи відволіклися, але ці відомості знадобляться нам пізніше.
І треба сказати, продаж «Укртелекому» компанії «ЕСУ» проходив доволі «добросусідськи». Фішка в тому, що Георгій Дзекон, як керівник державного підприємства, на конкурсі з приватизації повинен до останнього відстоювати інтереси держави. Логічно, головний інтерес - продати «Укртелеком» дорожче. Натомість Дзекон виступав з дивними заявами: мовляв, встановлена Фондом Державного майна України початкова ціна державного пакета в 10,5 млрд. є завищеною.
Він також особисто приклав чимало зусиль, аби «Укртелеком», як товар, виглядав якнайменш привабливо. Адже, коли в середині 2004-го року Георгія Дзекона було призначено головою «Укртелекому», компанія несла золоті яйця. За 2004-й заробила 759 млн. грн. Наступні роки Дзекон «готував» компанію до приватизації. В результаті вона стала збитковою і набралася боргів.
Що найбільше обурює, ця злиденність державної компанії в якісь мірі стала наслідком конфлікту менеджерських і приватних бізнес-інтересів Георгія Дзекона. Переміг, традиційно, інтерес власної кишені.
Так, державний оператор міг заробляти чималі кошти, співпрацюючи з приватними компаніями у сфері оренди потужностей транзитної мережі.
Але, як на горе, Георгій Дзекон разом зі згаданим вище Євгеном Зіміним, був власником фірм «Пріоком» і «Атраком», які займаються проектуванням і прокладанням транспортних мереж.
Тож, задля забезпечення прибутків своїм компаніям, Дзекон в особі керівника «Укртелекому» обмежував його співпрацю з приватними компаніями, а «Пріоком» і «Атраком» отримували необхідні контракти. Наприклад, лише для «Київстару» «Атраком» побудував транспортну мережу завдовжки 21 тис. км.
Це - лише один приклад конфлікту інтересів, який призвів до фактичного банкрутства «Укртелекому». Були сотні інших «проколів» менеджменту, через які клієнти відходили від фіксованого зв’язку, надаючи перевагу мобільним операторам.
Маленький особистий приклад - «Укртелеком» повністю втратив, як клієнта, і автора цього матеріалу. Хоча, ще рік тому, журналіст користувався його послугами і з телефонного зв’язку, і з інтернету.
Інтернет «обламався» першим, оскільки на початку року «укртелекомівці» мали звичку вимикати послугу, а клієнт мав доводити, що вона йому потрібна: згадувати паролі, щоб перереєструватися на сайті, або їхати в офіс «Укртелекому». Зрештою, мені обрид цей цирк, і оператор був замінений. З телефонним зв’язком - ще веселіше. В якийсь момент в слухавці просто пропали гудки. Аварійна служба констатувала: прорив на лінії. Лагодити прорив ніхто не поспішав.
За подібними сценаріями «Укртелеком» втрачав сотні тисяч абонентів.
І цілком можливо, що до плачевного стану «Укртелеком» довели навмисно. Адже на нього постійно претендував вітчизняний приватний інвестор, який був зацікавлений у пониженні вартості цієї компанії шляхом її банкрутства.
Так хто ж нині взяв собі «Укртелеком»? Хто з українських інвесторів може ховатися за компанією «ЕСУ»?
Ось, що говорить депутат-опозиціонер Олександр Бондар: «компанію приватизував або Президент та його сім’я, або Льовочкін, оскільки його зв'язок із Дзеконом давно відомий, вони давно працювали в парі. А можливо вони там всі разом».
Жодних натяків на присутність тут інтересів родини Віктора Януковича автор не знайшов. Що стосується Льовочкіна - виглядає цілком вірогідно. Дзекон вважається близьким до керівника Адміністрації Президента. Він добре спрацювався з Льовочкіним, коли той очолював спостережну раду «Укртелекому» в 2004-му. Тоді вони обидва засвітилися у голосному скандалі, щодо транзитного сервера ЦВК. На аудіо-плівках, які в 2004-тому оприлюднив Олег Рибачук , з поміж інших, були записи і їх розмов. Присвячених, в тому числі, технології незаконного проникнення в систему «Вибори» задля фальсифікації результатів виборів Президента.
Чи є для такої публіки проблемою сфальсифікувати австрійського інвестора в конкурсі приватизації «Укртелекому»?
Питання риторичне.
P.S. Наостанок – іще одне риторичне запитання: 10,5 млрд. грн., які держава отримала в результаті приватизації «Укртелекому» - це багато чи мало? Для порівняння: реконструкція Національного стадіону «Олімпійський» «видоїла» з бюджету 4,5 млрд. І це ще не вечір.