Все публикацииПолитика

​Чехов і реформи?

«Для мене основне, щоб президент зробив реформи. А з Чеховим я й сама розберусь», – заявила в одному з інтерв’ю заступниця глави АП Ганна Герман.

Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua
​Чехов і реформи?
Фото: Макс Левін

Приблизно такою логікою, мабуть керувалися чимало з тих 12 з половиною мільйонів виборців, які проголосували за Януковича у другому турі президентських виборів: так, його біографія – далеко не взірець для наслідування, так, він інтелектуал, який не знає значення багатьох «розумних» слів і не дружить з географією, а Анна Ахматова для нього це щось похідне від соратника-мільярдера, зате він – представник індустріального Сходу, цинічний та прагматичний технократ, який на відміну від свого попередника проведе комплексні економічні реформи. Подібні аргументи доводилося чути від людей як на Сході, так і в Центрі та на Заході країни, де Янукович вперше здобув відчутні підтримку – не завдяки власним талантам, а через безпорадність попередньої владної команди.

Янукович та інші представники ПР при кожній можливій нагоді наголошували: вони – люди справи, знають, що робити і як. Нагадували про «План Маршала для України», підготовлений західними експертами на замовлення Фонду Рената Ахметова. Цей документ, як запевняли самі «регіонали», – готова деталізована стратегія реформ України, яка почне втілюватися як тільки-но вони прийдуть до влади.

Всі фото: Макс Левін

25 лютого 2010 року Віктор Янукович склав присягу в якості президента України. Однак на обіцяний план реформ країні довелося чекати аж три місяці. План реформування від Ахметова, схоже, виявився непридатним для реалізації, а свого власного, як виявилося, кандидат у президенти Віктор Янукович просто не мав. Останнє цілком в традиціях української політики: мовляв, спочатку владу візьмемо, а вже потім будемо думати, що з нею робити. Класичне правило політики – усі радикальні перетворення слід робити у перші півроку перебування при владі, коли рівень суспільної довіри традиційно найвищий, – команда нового президента проігнорувала.

Лише 2 червня Віктор Янукович представив своє бачення економічних реформ. Саме бачення – чіткого плану про те, що коли і як робитиме нова влада, країна не побачила. Ні тоді, ні згодом. Зате отримала запевнення, що впродовж 10 років Україна має увійти до двадцятки найбільш розвинених країн світу. В якості пріоритетів були названі послаблення податкового навантаження, забезпечення кредитування економіки, збільшення фінансової самостійності регіонів, формування прозорого ринку землі, завершення приватизації, реформування «Нафтогазу», Укрзалізниці, запровадження накопичувального пенсійного страхування та медичного страхування, підвищення середньої тривалості життя до 70 років.

При цьому, задекларувавши соціально-економічні, команда Януковича негайно зайнялася більш важливою з її точки зору справою – «відбудовою чіткої владної вертикалі», яка нібито необхідна, щоб провести реформи.

З відновленням Конституції зразка 1996 року вертикаль уже є, а от реформ, чи хоча б зрозумілого їх плану немає. Є набір хаотичних, часто непродуманих, часто виконаних під тиском зовнішніх факторів (Міжнародний валютний фонд) дій, який не має нічого спільного з системними реформами.

«Перед тим, як починати стригти, овець потрібно нагодувати», – сказав у приватній розмові один з чільних регіоналів, пояснюючи мені, чому більшість радикальних кроків, як справді потрібні, але при цьому будуть відчутно болісними для значної частини українців, влада відкладає «на потім». Розмова відбувалася на весною, тоді у президентської команди, принаймні, якоїсь її частини, ще була ілюзія, що впродовж року-двох вдасться забезпечити яке-не-яке зростання економіки (завдяки відновленню владної вертикалі, мабуть), підвищити заробітну плату бюджетникам, пенсії та соціальні виплати, мінімізувавши тим самим негатив від підняття пенсійного віку та інших непопулярних кроків.

Кодекси Януковича

Нагодувати не виходить, тому вирішили одразу перейти до процесу стрижки. При цьому, стригти мають намір вибірково, з одних дертимуть по-максимуму, інших не чіпатимуть взагалі. Але найгірше при цьому те, що не нагодувавши, і ще навіть не почавши стригти, «овець» уже налякали. Поголовно усіх.

Економісти, знавці фіскальної політики ще довго дискутуватимуть, які статті Податкового кодексу несуть найбільшу загрозу, а які навпаки є великим кроком уперед. Та, як на мене, основний негатив цього документу очевидний уже. Те, як розроблявся і ухвалювався Податковий кодекс, як представники влади демонстративно ігнорували цілком резонні зауваження та пропозиції, як окремі персонажі з табору чиновників, такі як Сергій Тігіпко при цьому дозволяли собі хамський тон щодо платників податків, дало дуже чіткі сигнали усім нам.

Перший. Влада перестала приховувати, що зневажає громадян своєї країни. З категорії «маленьких українців» ми перейшли рангу до пролетарів, з якими радитися не потрібно.

Другий. Владі не потрібні економічно самодостатні громадяни, які не залежать від держави фінансово. Більше того, вона всіляко намагається протиставити їм працівників бюджетної сфери, провокуючи взаємне неприязнь.

Третій. В Україні стає все менш некомфортно займатися бізнесом, особливо, якщо ви не власник металургійної імперії чи великого банку. «Лавочникам», як публічно називають підприємців окремі представники влади, тут не раді.

Наслідки? Вони очевидні. Буде немало тих, хто спробує перебратися у більш пристосовані для життя країни. Значно більше – в рази – буде тих, хто остаточно переконається: багаті та успішні в цій країні – аж ніяк не капіталісти, а чиновники. Навіщо відкривати свою маленьку «лавочку» мучитися, ризикувати, якщо можна заробляти більше, а працювати менше. Тим більше, що розмір хабара для отримання «хлібної» посади, скажімо, на митниці цілком співмірний із сумою, необхідною для того, щоб стартувати у дрібному бізнесі.

У підсумку, рівень економічної ініціативи впаде в рази. А за ним – і рівень самої економіки. І нам не те, що обіцяне Віктором Федоровичем місця у двадцятці не бачити, нам би свого почесного 69 місця у рейтингу економік світу не втратити…

До речі, за податковими пристрастями українці якось не помітили ще одного кодексу, підготованого «реформаторами» від влади – Трудового. Раджу усім почитати його проект. Знайдете багато цікавого…

Янукович і Чехов

Дозволю собі ще раз повторити слова Ганни Герман: «Для мене основне, щоб президент зробив реформи». Янукович справді повинен займатися реформами – як глава держави, який одноосібно керує виконавчою вертикаллю влади. Це Віктор Ющенко міг «відмазуватися» тим, що уряд йому не підпорядковується, а в парламенті немає пропрезидентської коаліції. У Януковича – слухняна більшість у ВР, а стара-нова Конституція дала йому цілковитий контроль над урядом. Власне, зараз працює не уряд Азарова, а уряд Януковича.

Між тим, глава держави поводиться так, наче він не має жодного стосунку до людей, які засіли у Кабміні та до результатів їх діяльності. Так, говорячи про Податковий кодекс, він зазначив, що підпише його або ж ні лише після того, як документ детально проаналізують фахівці з адміністрації президента. Чи означає це, що глава держави та його експерти умудрилися не ознайомитися з документом, від якого у значній мірі залежатиме економіка країни ані на етапі його підготовки, ані навіть після ухвалення? І якби на Майдані зараз не стояли палатки підприємців, президент би підписав Податковий кодекс так і не прочитавши його? І найголовніше: чи варто чекати реформ від людини, яка не читає не лише Чехова?

Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua