Тарас завжди їм допомагає, хоча я не пригадую, щоб він був колись при владі чи обіймав якісь посади в міськвиконкомі. В розвинутих країнах це називають «четверта влада». Коли журналісти, громадські активісти, небайдужі громадяни мають такі важелі впливу на владу, що можуть домогтися відставки будь-якого чиновника.
Звісно, декому із владних кабінетів ця діяльність Тараса Токаря «муляла очі». Як приборкати неугодного діяча? Бізнесу в нього та його родичів нема, «шефської» партії теж нема. Не придумали нічого кращого, ніж взятися за його батька - 72-річного Віктора Токаря, що працював Головою обласного фонду житлового будівництва на селі. Спочатку натравили КРУ. Але фонд – установа не «хлібна»: з готівкою не працює, видає державні кредити сільським забудовникам згідно жорсткого переліку правил, звітується перед усіма на світі. Крушники рили-рили, приписали якісь дурниці і склали акт. А як відомо юристам, оскаржити акт ревізії за українським законодавством практично неможливо. Можна лише оскаржити рішення, яке приймається на підставі акту. Тобто, якщо ви – перевіряючий, ви можете написати в акт будь-яку суму порушень, яка вам заманеться. При цьому певний час з таким актом ревізії можна «козиряти» в усіх державних органах, поки не буде прийнято якесь рішення.
КРУ в цій грі – не самостійний гравець. «Липові» порушення були зроблені для того, аби прокуратура могла відкрити кримінальну справу. А там і слідчі дії можна проводити, авось щось таке протизаконне випливе. «Нашпигували» будівлю фонду прослушкою та сбушниками – не допомогло. Зробили виїмку документації, передивились все – ну немає, до чого причепитися!
Тут Тарас починає писати в ЗМІ, ситуація накаляється. Чи-то в паніці, чи-то від безвиході, працівники правоохоронних органів сідають в авто і починають колесити по області, випитуючи у боржників фонду, чи бува не давав хтось із них хабар. Намагались погрожувати. Дурних не знайшлося.
Врешті-решт, матеріалу так і не накопали. Але ж вказівка дана, треба заробляти зірочки на погони. Щоб «зліпити» справу, в прокуратурі вирішили принести «ритуальну жертву». І тоді в кримінальній справі з’являється просто незрівнянна за своїм цинізмом позиція прокурора. Виявляється, Віктор Токар винний у тому, що його фонд видавав кредити сільським мешканцям, які працювали в райдержадміністраціях (зокрема прибиральниці), в міліції (дільничному інспектору), а також одному чорнобильцю, який за 20 років не дочекався від держави свою квартиру і якому попросила видати кредит районна рада. Буцімто це все понесло державі великі збитки. Досьогодні прокуратура через суд намагається позбавити права отримувати кредити від держави згаданим категоріям осіб, заявляючи, що для отримання кредиту людина повинна не тільки жити, а і працювати в сільській місцевості.
Юридична складова цього питання проста, як двері. Згідно ст.11 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» до кандидатів на отримання кредиту на будівництво в сільській місцевості висуваються дві вимоги: проживання в сільській місцевості і платоспроможність. А нанесення збитків державі шляхом видачі кредиту – це взагалі юридична новела від полтавських «геніїв»-посіпак, які, мабуть, погано вчили правові дисципліни і тому зараз пишуть на повному серйозі такі нісенітниці.
Звичайно, Тарас Токар в ситуації, що склалася, не став мовчати. Він привертав увагу до справи народних депутатів, громадськість, регулярно писав про незаконні обшуки і переслідування, які роблять у фонді правоохоронні органи. Тим часом, його батько оскаржував акт ревізії КРУ, на якому будується обвинувачення. Кримінальна справа розвалювалася.
Тоді прокуратура починає атакувати фонд через облдержадміністрацію. Публікується «викривальний» прес-реліз УМВС, за поданням слідчого Віктора Токаря відстороняють від роботи. На його місце ставлять «ручну», зате амбіційну Світлану Янко. Через деякий час Тараса Токаря, який працював у фонді на рядовій посаді, звільняють «у зв’язку зі скороченням посади».
Фантастичну кримінальну справу направили в суд рік тому. Природньо, що судді не побажали заляпувати руки в цей бруд, який, до того ж, не сулив їм ніякими матеріальними вигодами. Чому я кажу «судді», а не «суддя»? Тому що зараз справу розглядає вже четвертий (!) служитель феміди. Попередні три хворіли, переводились на іншу роботу, заявляли самовідвід. Цікаво, що всього в Октябрському районному суді м.Полтави 12 суддів. З таким темпом їм усім доведеться «перехворіти» на справу Віктора Токаря.
Перспективи цієї справи очевидні. В листопаді 2011 році профільний комітет Верховної ради дав відповідь на звернення трьох народних депутатів щодо того, які ж вимоги для отримання кредиту мають висуватися до сільських забудовників. Позиція комітету повністю солідарна із позицією Віктора Токаря щодо даного питання. Також, окрім Світлани Янко, всі свідки обвинувачення на суді стали на сторону Віктора Токаря.
Але Верховна рада для полтавської прокуратури – не указ. Вони продовжують гнути свою лінію, сподіваючись якщо не виграти справу, то хоча б на те, що і четвертий суддя Октябрського райсуду «захворіє». КРУ знову робить перевірки. Загалом, «контора пишет».
Доки триватиме це безглуздя? Скільки ще залишатимуться в заручниках ситуації люди, які живуть в селі, але працюють в райцентрах? Чим вони завинили перед державою, що «розумники» в погонах так активно, із завзяттям, намагаються позбавити їх законного права на кредит? І чи не повинні такі слідчі і прокурори нести відповідальність перед народом?
Замість епілогу
Нещодавно Українська гельсінська спілка з прав людини опублікувала річний звіт «Переслідування громадянського суспільства в 2011 році». У звіті окрема глава присвячена «справі Тараса Токаря», згідно якої звільнення Тараса Токаря з роботи визнано одним із фактів переслідування громадянського суспільства в Україні.