ЄВРОЕКЗАМЕН УКРАЇНИ
Європейський Союз - інтеграційне утворення, що включає в даний момент 25 європейських держав, у тому числі Польщі й наших недавніх сусідів по іншому союзу - радянському - країни Прибалтики. Основні грані цього діаманту такі – митний союз, єдина зовнішньоторговельна політика, єдина європейська валютна система, спільна регіональна політика щодо розвитку відсталих і депресивних районів, спільні науково-технічні програми. Новими членами стають ті, хто проходить своєрідний «євро-екзамен»: отримують політичне визнання, підтверджують свою цивілізованість, стабільність. Держава стає частиною європейської родини і зобов’язана дотримуватися європейських стандартів.
Політики, які сьогодні говорять про те, що прагнуть опинитися у євро-соціумі - не усвідомлюють загрози для них самих, адже за лічені роки відбудеться революційне окультурювання виборця, громадянина. Європейський інформаційний простір і можливості порівнювати, зокрема рівень дискусії між нашими і їхніми політиками, знищить українське політиканство, а багато хто з його учасників опиниться просто у в’язниці. «Розклад руху» України в Європу виглядає так: вступ до Світової організації торгівлі та отримання статусу країни з ринковою економікою, створення зони вільної торгівлі, набуття асоційованого членства в ЄС.
Є безліч аргументів на користь співпраці з Європою як простих про які зазначено вище так і складніших – припущення, що Україна стане провідником і каталізатором вступу у Європу Росії і нарешті, припинить розділяти Росію й Європу. Однак, досі темпи європеїзації України примарні. Українці рахують, що причиною цього є передусім низький рівень економічного розвитку та недостатні темпи реформ – 70,4%; інші нарікають на високий рівень корупції в Україні - 64,0% або невідповідний європейському рівень демократії в Україні - 38,5%, відмінність культурного розвитку України від загальноєвропейського та мовні бар’єри – 13,0%. Проте, є і припущення, що головною перешкодою є історична, та культурна близькість до Росії – 7,4%.
Не треба наївно припускати, що у самій Європі не існує антиукраїнської опозиції. Інфляція і зростання безробіття з напливом східноєвропейських робітників, які супроводжують прийом кожного нового члена ЄС, природно змушують, наприклад, німців виступати проти розширення ЄС. Тепер поряд з українською мафією європейців бентежить можливий експорт «українського судочинства» та політичного тоталітаризму. Підставити плече нашим євро-бажанням може, хіба що, українська діаспора та прогресивна частина європейських політиків, що розуміють перспективи ринку України та її ресурсний й геополітичний потенціал.
Інша справа - виклики перед якими може постати Україна у разі приєднання до Євросоюзу. Перше, Євросоюз є досить складним політико-економічним конгломератом, який прагне відшукати засади власної цілісності. Нещодавні хвилі розширення внесли у цей пошук додатковий дисонанс. Країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, має не лише не вносити дисбалансу в його систему, але й підтримувати стабільність у регіоні, бути додатковим аргументом у глобальній конкуренції міжнародних «центрів сили». Друге, необхідність великої структурної перебудови України у напрямку лібералізації економіки, поліпшення підприємницького клімату в країні, створення ефективного конкурентного внутрішнього ринку, вдосконалення податкової системи, розбудову фінансових інститутів, радикальне підвищення ефективності соціальних видатків та організаційну перебудову соціальної сфери тощо.
По-третє, Україна має довести, що здатна сконцентрувати зусилля вітчизняного бізнесу навколо завдань національного соціально-економічного розвитку в річищі євроінтеграційних орієнтирів. Потрібно ретельно вибудувати систему цінностей і мотивацій, яка має дати кожному громадянину та представникові бізнесу відповідь питання щодо того, навіщо відбувається ця інтеграція. По четверте, тренд на підвищення національної конкурентоспроможності - поліпшення ефективності використання національних природних, трудових, інтелектуальних ресурсів.
Я спеціально уникнув аналізу ситуації навколо ув’язнення Тимошенко та Луценка, будівництво адміністрацією всіляких опозиційних пірамід, що розсиплються після парламентських виборів, зухвалої корупції, та поновлення бандитизму в Україні. Це насправді наступний поверх цієї проблеми, а суттєво питання набагато глибші. Особисто я рахую, що під кордоном цивілізованої Європи та просто Росії, команда Януковича впевнено майструє потужну соціальну бомбу і це страшніше газової труби. Європейські еліти мають започаткувати нову доктрину – доктрину врятування простих українських людей, що наче в бурхливому морі потопають в свавіллі політичних злочинців. Відкладання цих кроків буде коштувати Європі більше, ніж Чорнобиль.