Зокрема, це стосується покладення на суди непритаманних їм функцій підтвердження рішень органів виконавчої влади.
Закон відносить до підсудності адміністративних судів справи щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб‘єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. При цьому позови в таких справах подаватимуться суб’єктом владних повноважень.
Суд, таким чином, підтверджує законність рішень суб’єктів владних повноважень, тобто фактично затверджує управлінські рішення, що абсолютно не узгоджується із конституційним принципом поділу влад та не відповідає конституційному визначенню правосуддя.
Відповідно до статті 124 Конституції України суди здійснюють правосуддя в Україні, яке є самостійною галуззю державної діяльності Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно забезпечує поновлення в правах.
Законом передбачається надання можливості контролюючим органам санкціонувати через суди проведення перевірок. Водночас, відповідно до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб. Власне, тут надається судам невластива їм контролююча функція, що не відповідає завданням адміністративного судочинства. Також ця норма суперечить статті 6 Конституції України, яка чітко визначає, що влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до нових змін, судова та виконавча влада фактично об’єднуються.
Перелік випадків, коли фізична чи юридична особа може бути відповідачем за позовом суб`єкта владних повноважень, мав би поступово скорочуватися, оскільки в іншому ж випадку адміністративні суди замість здійснення функції правосуддя, передбаченої статтею 124 Конституції України, змушені виконувати не властиві їм функції. Натомість внесені зміни до КАСУ засвідчують розширення зазначеного переліку випадків, коли особа є відповідачем у справі.
Виходячи із положень закону, суд розглядатиме адміністративний позов суб’єкта владних повноважень щодо підтвердження обґрунтованості вжиття ним заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, тобто фактично суд має вирішити питання щодо підтвердження законності прийнятих суб’єктом владних повноважень відповідних рішень стосовно суб‘єктів господарювання.
Оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень, контролюючого органу щодо обмеження роботи підприємства може виключно саме цей суб'єкт владних повноважень. Таким чином, бізнес обмежується в праві захисту і в оскарженні рішень органів влади, які забороняють або закривають підприємства.
Відповідно до вимог статті 2 КАСУ завданням вказаного виду судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Всупереч цим засадничим положенням КАСУ проектом пропонується надати адміністративним судам нове повноваження, яке полягає в тому, щоб вони фактично підтверджували/не підтверджували в судовому порядку законність прийнятих суб’єктами владних повноважень відповідних рішень стосовно суб’єктів господарювання при здійснені державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таке «підтвердження» судом обґрунтованості рішень суб’єктів владних повноважень може створити небезпечний прецедент для низки схожих ініціатив і законів, у результаті яких фізичні та юридичні особи взагалі не зможуть оскаржити жодне рішення зазначених суб’єктів в силу уже наявного судового рішення, яке підтверджуватиме його законність та обґрунтованість.
Конституція України гарантує кожному право на апеляційне чи касаційне оскарження судових рішень. Однак, нова редакція статті 183-6 КАСУ не передбачає можливості оскарження рішення суду в касаційному порядку, що не враховує вимог статті 126 Конституції України. Таким чином, підприємці фактично позбавляються закріплених Основним Законом прав, більше того, їх утискають навіть більше, ніж звичайних людей, відбираючи право на звернення до вищих судів та ЄСПЛ.
Разом із тим, навіть якщо орган державного контролю прийняв неправильне або незаконне рішення, яке потім буде оскаржено та/чи скасовано, чиновники не нестимуть відповідальність за таке рішення. Цей механізм у розрекламованому Адміністрацією Президента законі відсутній, як і контроль за власне процедурою прийняття рішень суб’єктом владних повноважень.
Тобто, замість усунення обмежень у провадженні господарської діяльності, спрощення умов ведення бізнесу, закон № 353-VІІ, навпаки, лише посилює тиск на бізнес, відбирає права підприємців, створює незаконний механізм фактичного злиття судової та виконавчої влади і усуває чиновників від будь-якої відповідальності, натомість, наділяючи нею бізнес. Покращення, чого там!