За неофіційною інформацією агенції ЄС і спільного управління зовнішніми кордонами (Frontex), із початку протестів в Південному Середземномор'ї потік мігрантів в Європу збільшився в рази. Більшість мігрантів із Північної Африки прибувають в Італію через Лівію, але лівійців серед них майже немає.
Люди, які намагаються дістатись континентальної Європи через італійський острів Лампедуза — це, переважно, вихідці із Алжиру, Тунісу, Сомалі. До початку протестів і заворушень цих людей досить ефективно “відловлювали” урядові сили Лівії, яка мала відповідну угоду із італійським урядом (за деякими даними, лівійці зупиняли до 80% охочих добратись до Італії). Із початком бойових дій ситуація змінилась. Після перших заяв ЄС про те, що Каддафі має поступитись владою, лівійський лідер недвозначно заявив, що в такому про захист від мігрантів ЄС може забути. Після початку активних бойових дій лівійцям взагалі стало “не до того”.
Лівійський конфлікт і наплив мігрантів в Італію дали не один привід прем'єру Сильвіо Берлусконі показати характер. Аби домогтись допомоги інших членів ЄС у вирішенні проблеми африканських мігрантів, італійські урядовці вдалися до гучних політичних заяв — про те що членство ЄС не приносить країні жодної користі. Після цього, італійський уряд вирішив звернутись до шантажу, пообіцявши видати кожному із мігрантів, які прибувають зараз на італійську територію туристичні шенгенські візи, і врешті видав 23 тисячам нелегалів, які прибули в країну за останні кілька місяців карти на тимчасове проживання. Такий “фокус” загрожує негативними наслідками, передусім, Франції, оскільки більшість північноафриканських мігрантів — франкофони, і Франція для них — головний пункт призначення. Із легальним дозволом на проживання в Італії, вони зможуть вільно пересуватись усією територією ЄС. Але діями Італії обурились не лише французи. Австрійський уряд заявив, що розглядає можливість поновити прикордонний контроль. Решта країн заявили, що рішення Італії загрожує існуванню шенгенського простору.
Для Італії цей захід був засобом “активної політики”. До цього часу італійці просили колег по ЄС прийняти до себе частину мігрантів (посилаючись на угоди про те, що такі дії можливі в разі екстрених ситуацій), але ті не поспішали задовольняти ці прохання.
Керівництво ЄС до цього часу намагалось вирішити проблему мігрантів “по-хорошому” - відкупитись. Президент Єврокомісії Жозе-Мануель Барозу пообіцяв Туніському урядові €140 мільйонів, якщо в Тунісі вживатимуть заходів, аби затримати своїх громадян вдома, і пообіцяють забрати назад тих, що вже дістались Італії. Зважаючи на те, що в Тунісі більшість урядовців заняті розслідуваннями проти клану Бен-Алі або планами щодо майбутніх демократичних виборів, навряд чи обіцянки із Брюселя зможуть сильно покращити ситуацію.