Чорновіл Вячеслав Максимович

Український політичний діяч, дисидент, один із засновників Народного руху України

Місце народження

Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім'ї вчителів.

Освіта

1955 року, після закінчення школи, вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. На другому курсі перейшов на факультет журналістики, був комсоргом.

У 1958 році, через проблеми у зв'язку з політичними поглядами, був змушений виїхати на рік до Жданового (тепер - Маріуполь) на будівництво домни.

1960 року закінчив з відзнакою університет та захистив дипломну роботу Публіцистика Бориса Грінченка.

Кар'єра

З липня 1960 до травня 1963 року В'ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка.

Громадська діяльність

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом, Ігорем та Іриною Калинець, Аллою Горською, Миколою Плахотнюком, Леонідом Танюком, Галиною Севрук та ін. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960 — 1970-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.

Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки.

В той таки час В. Чорновіл самостійно та у співавторстві пише ряд документів правозахисного й антишовіністичного характеру: відкритий лист від 15 вересня 1965 року до ЦК компартії й комсомолу України, статті «З приводу процесу над Погружальським», «В шовіністичному зашморзі», «12 запитань до тих, хто вивчає суспільствознавство» тощо. Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача».

Репресії

8 липня 1966 року вироком народного суду Ленінського району міста Львова Чорновіл засуджений на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

15 листопада 1967 року Львівського обласного суду новий вирок: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: Чорновіл видав збірку на захист арештованих українських інтелігентів "Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")". У збірці містилися біографії і зразки творів, за які й було людей засуджено, тобто фактично Чорновіл передруковував заборонену з точки зору радянської каральної системи літературу, яку він і направив до державних органів.

Відбувши покарання виправними роботами, не припинив правозахисної діяльності. Журналіст мав зухвалість перенаправити листа політичного в'язня Валентина Мороза із Мордовських таборів до депутатів Верховної Ради УРСР.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В'ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

Український вісник

1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Журнал стає справжнім рупором демократії та національної свідомості у підрадянській Україні. У видавництві Чорноволові допомагає його найближче у Львові оточення: Ігор та Ірина Калинці, Ярослав Дашкевич з дружиною Людмилою Шереметьєвою, Ярослав Кендзьор. У часопису друкуються статті та твори також Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка та ін.

Ув'язнення

12 січня 1972 року прокурор Львівської області Антоненко, якого за незалежності шанували в прокуратурі, постановив порушити кримінальну справу проти Чорновола за ознаками тієї самої статті 187-1 КК УРСР. Чорноволу інкримінували виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.

12 квітня 1973 року судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду винесла вирок: шість років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на три роки.

У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований вже на засланні в Якутії за сфабрикованими звинуваченнями в замаху на зґвалтування (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі та як тоді казали "до Олімпіади"). Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові.

1983 року Чорновіл звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання "Українського вісника", редактором та автором якого був протягом двох років.

Українська Гельсінська Спілка

Наприкінці червня 1988 стає ініціятором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки — першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії. Вперше про цю ідею публічно оголосив під час підсумкового засідання другого дня консультацій Міжнародної антикомуністичної наради й, не задумуючись, сформулював основні програмні положення майбутньої партії, які пізніше лягли в «Декларацію принципів УГС».

7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові Чорновіл офіційно оприлюднив Декларації принципів Української гельсінської спілки, співголовою якої став. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В'ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів пресслужби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо «Свобода», а також розповсюджувалися самвидавом.

Чорновіл також не наполягав на праві керівництва, тому став лише співголовою, посаду голови залишивши Л. Лук'яненку, що призвело до перетворення її в Українську республіканську партію, в члени якої Чорновіл перереєструватися відмовився. Загалом короткий період існування УГС був для нього насичений подіями й політичною діяльністю. Він бере участь у численних мітингах (за один з них його, фактично викравши, садять на 15 діб аж у Золочівському райвідділі міліції, приховуючи навіть від родичів інформацію про місце утримання), форумах, інших політичних акціях. І, звичайно ж, багато пише.

Народний Рух України

Від часу створення (вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ.

Весною 1990 року - перемога на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Опісля — обрання головою обласної ради.

У Верховній Раді на противагу комуністичній "групі 239" утворюється демократична Народна Рада, в якій Чорновіл стає лідером радикального крила. Перебуваючи в меншості, та ще й розбавлена різноманітними угодовцями та перекінчиками, Народна Рада таки добивається в липні 1990-го проголошення Декларації про державний суверенітет, а в серпні 1991-го після невдалого путчу — Акта Незалежности України й заборони Компартії. У всіх цих визначних актах вагомий внесок Чорновола.

1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %).

З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України.

На виборах президента України 1994 року В'ячеслав Чорновіл закликав однопартійців підтримати Володимира Ланового, якого поважав як видатного економіста, завдяки чому той посів у першому турі 4 місце у рейтингу.

З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час-Time», (з січня 1995 до травня 1998) і «Час» (з жовтня 1998 до березня 1999).

На парламентських виборах 1998 року очолюваний ним Народний Рух України займає друге місце, набравши 9,4 % голосів, поступившись лише комуністам.

Загибель

25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в "КамАЗ" з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги.

Розслідування

22 березня 2011 року генпрокуратура передала на додаткове розслідування до столичного главку міліції кримінальну справу, порушену за фактом загибелі в ДТП колишнього лідера Народного руху України В'ячеслава Чорновола.Одночасно Тарас Чорновіл вважає, що розслідування справи про загибель його батька має залишатися у веденні Генпрокуратури.

2 червня 2011 року прокуратура Києва підтвердила інформацію про ексгумацію тіла В'ячеслава Чорновола. При цьому за словами сестри Чорновола Валентини, її не попередили та не сповістили про ексгумацію.

21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель В'ячеслава Чорновола, визнавши аварію нещасним випадком, проте вже у квітні розслідування було поновлено.

31 січня 2017 року в рамках розслідування було призначено комплексну судово-медичну, медико-криміналістичну та автотехнічну експертизу.

Експертиза, що тривала до 29 жовтня 2018, постановила, що В'ячеслав Чорновіл загинув унаслідок ДТП.

У вересні 2022 року у ЗМІ з'явилось інтерв'ю ексзаступника генпрокурора Миколи Голомші, який висловив припущення, базоване на свідченнях паталогоанатома та посмертних досліджень, що ДТП була не випадкова, а травмованого Чорновола та його водія було добито кастетом.

Нагороди та премії

Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975).

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі.

Премію присуджено у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські.Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

Надано звання Герой України з відзначенням орденом Держави (2000) (посмертно) — за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Родина

Перша дружина - Ірина Миколаївна Брунець. Від першого шлюбу син — Андрій Чорновіл (нар. 21 червня 1962) — лікар, доцент кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, депутат Львівської обласної ради у 2002—2006.

Друга дружина - Олена Тимофіївна Антонів (17 листопада 1937 - 2 лютого 1986) - дисидент, загинула в автокатастрофі. Син - Тарас Чорновіл (нар. 1 липня 1964) - народний депутат Верховної ради України з 2000 року (2000 обирався від НРУ, 2002 - від партії «Реформи і порядок», 2006 і 2007 - від Партії регіонів).

Третя дружина - Атена Василівна Пашко (10 жовтня 1931 - 20 березня 2012) - поетеса, голова Всеукраїнської спілки українок.

Посилання

15.05.2023