Луценко Юрій Віталійович

Український політик і державний діяч, Генеральний прокурор України (2016—2019)

Місце народження

Народився 14 грудня 1964 року, м. Рівне.

Освіта

Закінчив Львівський політехнічний інститут (факультет електронної техніки), за фахом — інженер електронної техніки.

Сім'я

Дружина — Ірина Степанівна (нар. 1966), Народний депутат України VII та VIII скликань.

Сини — Олександр (нар. 1989) і Віталій (нар. 1999).

Кар'єра

У 1989-1994 роках був інженером-технологом, майстром дільниці, начальником техбюро цеху, головним конструктором заводу на заводах міста Рівного.

У 1995-1996 роках був головою комітету економіки Рівненської ОДА, а у 1994-1995 роках - заступник голови Рівненської обласної ради.

З 1996 до 1997 року працював начальником управління регіональної науково-технічної політики у міністерстві у справах науки і технологій.

У 1997-1998 роках був заступником Міністра України у справах науки і технологій.

З 1998 до 1999 року був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. У 1998 році балотувався до Верховної Ради 58 номером у списку блоку СПУ та СелПУ “За правду, за народ, за Україну!” та за 152 мажоритарним округом від того ж блоку.

У 2000 році він був одним з керівників акції протесту “Україна без Кучми”. З 1999 до 2002 року перебував на посаді помічника-консультанта народного депутата та лідера СПУ Олександра Мороза.

З 2002 до 2005 року був народним депутатом 4 скликання від СПУ (№3 у списку). У 1996-2006 роках був членом СПУ, у 1996-1998 - Секретар Політради партії, з 2003 року - голова Спілки Молодих Соціалістів. Вийшов з партії у 2006 році на знак протесту проти створення нею коаліції з Партією регіонів та КПУ.

До 2005 року був головним редактором газети “Грані”.

У 2004-2005 роках - один з “польових командирів” Помаранчевої Революції, член Комітету національного порятунку.

У 2005-2006 роках - міністр внутрішніх справ України.

З 2006 до 2007 року - радник президента Віктора Ющенка.

У 2007 році став депутатом Верховної Ради як 1 номер списку блоку “Наша Україна - Народна Самооборона як безпартійний, склав мандат через місяць через початку роботи через перехід до уряду. У 2006 році був обраний депутатом Київської міської ради, також балотувався до Рівненської обласної ради за списком СПУ.

З січня по березень 2010 року був першим заступником міністра внутрішніх справ та виконувачем його обов’язків. З грудня 2007 до січня 2010 року - міністр внутрішніх справ України. З 2007 до 2012 року був головою партії “Народна самооборона”.

У лютому 2012 року Печерський районний суд Києва засудив Луценка до чотирьох років позбавлення волі за перевищення службових повноважень та нецільове використання державних коштів. Відбував покарання в Менській виправній колонії № 91. Європейський Суд з прав людини визнав арешт Луценка незаконним, а його справу - політично мотивованою.

У квітні 2013 року президент Віктор Янукович видав указ про помилування. У тому ж році Луценко став ініціатором громадсько-політичної платформи “Третя республіка”, яка у 2014 році перетворилась у партію. Брав участь у Євромайдані, був співголовою “Народного об’єднання “Майдан”.

У 2014 році був обраний народним депутатом Верховної Ради 8 скликання від “Блоку Петра Порошенка” №2 у списку як член партії. Був членом Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та головою фракції БПП.

У червні 2014 року був призначений позаштатним радником президента Петра Порошенка, цього ж року на з'їзді партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” був обраний її головою, обіймав цю посаду до 2015 року.

12 травня 2016 року Луценко був призначений Генеральним прокурором України. Заради цього призначення було внесено зміни в законодавство. Посада генпрокурора тепер може займати громадянин України без вищої юридичної освіти.

29 серпня 2019 року Юрій Луценко подав у відставку з поста генпрокурора. У той же день народні депутати проголосували за поданий президентом проект постанови на звільнення генерального прокурора Юрія Луценка, за проголосували 317 депутатів.

Інциденти

В аеропорту Франкфурта-на-Майні

4 травня 2009 року Юрій Луценко разом з 19-річним сином Олександром був затриманий поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні, за версією німецького таблоїду «Bild», у стані алкогольного сп'яніння. Подія отримала широкий резонанс в українському суспільстві. Обставини цього інциденту залишаються дискусійними. Юрій Луценко повідомив, що це «побутовий конфлікт», щодо його сина, який за рахунок батька летів до Кореї на медичне обстеження, в аеропорту неправомірно було застосовано силу — його схопили за недавно прооперовану шию. Він як батько втрутився. Їх затримали.

На його вимогу до аеропорту прибув Консул України та керівництво поліції, яке після бесіди висловило офіційне вибачення за конфлікт. Тим не менше, 12 травня Юрій Віталійович подав заяву про відставку, висловивши своє несприйняття його політичного переслідування, що базується на публікаціях жовтої преси.

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко відставку не прийняла.

Посилання

30.08.2021