Народився 3 грудня 1972 року у Чернігові.
1998 року закінчив юридичний факультет Харківського державного педагогічного університету ім.Сковороди.
1990—1992 — кореспондент, завідувач відділу редакції газети «Молода гвардія» (Київ).
1992—1995 — редактор газети «Комерційні вісті» Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України.
1995—1996 — редактор додатка «Політика» газети «Правда України».
З серпня 1996 — головний редактор газети «Політика». 1999 року видання було закрито ухвалою Московського райсуду Києва «за розголошення державної таємниці».
2000—2006 — головний редактор газети «Свобода» (ЗАТ "Редакція газети «Політика»).
З 21 травня 2016 року до 2019 року— ведучий програми «Правда Ляшка», яка виходила щосуботи о 21:00 на колишньому телеканалі NewsONE.
На парламентських виборах 2002 року намагався отримати депутатський мандат у столичному окрузі № 217. Отримав третій результат.
2006—2007 — народний депутат України V скликання від Блоку Тимошенко (№ 26 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради Комітету ВР з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР.
2007—2012 — народний депутат України VI скликання від БЮТ (№ 29 у списку). Заступник голови Комітету ВР з питань бюджету. Голова Тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування можливих фактів порушення законодавства у сфері майнових, земельних, фінансових та інших відносин міським головою Харкова Михайлом Добкіним і секретарем Харківської міськради Геннадієм Кернесом. 19 жовтня 2010 року його виключено з фракції БЮТ «за співпрацю з коаліцією більшості, зокрема, за голосування за зміни до Конституції, закон про Кабінет Міністрів та регламент Верховної Ради України».
З грудня 2012 — народний депутат України VII скликання, пройшов до парламенту по одномандатному округу № 208 у Чернігівській області (висуванцем Радикальної партії Олега Ляшка). Заступник голови Комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності. Позафракційний.
У лютому 2014 Олег Ляшко заявив, що буде балотуватися у Президенти України. На позачергових виборах 25 травня 2014 року Ляшко, як єдиний кандидат Радикальної партії, одержав 8,32 % голосів, посівши третє місце в країні. Третій рейтинг лідера Радикальної партії Олега Ляшка був названий пресою «однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні».
Олег Ляшко вважає, що Україна має розірвати дипломатичні стосунки з Росією і зареєстрував відповідний законопроєкт у Верховній Раді.
1 вересня 2015 року після голосування за децентралізацію в першому читанні, заявив про вихід партії з коаліції й перехід в опозицію. Після голосування брав участь у кривавій бійці під Радою, під час якої постраждав 131 правоохоронець. Організаторами акції були «Свобода», «Радикальна партія» й «УКРОП».
7 вересня викликав Президента Порошенка на публічні дебати.
27 січня 2016 року заявив, що «Радикальна партія» готова повернутися до коаліції за умов переформування уряду і прийняття їхнього плану дій.
24 квітня 2017 року директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник повідомив, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура відкрила кримінальне провадження про можливе незаконне збагачення лідера Радикальної партії Олега Ляшка.
Очолив виборчий список Радикальної партії на парламентських виборах 2019 року.
Після того, як Радикальна партія отримала 4,01 % на виборах до ВРУ 2019 року, Ляшко не переобрався до парламенту. 2020 року він спробував переобратися за 208 виборчим округом на Чернігівщині, де його 25.10.2020 обійшов ставленик партії «Слуга народу» Олександр Гунько, що набрав 34,1 % проти 31.78 % у Ляшка.
Ляшко неодноразово мав справу із українськими судами. Про перший серйозний досвід такого роду різні джерела повідомляють без прив'язки до журналістської діяльності. 1994-го його заарештували і того ж року судили за кількома статтями КК України - у тому числі за розкрадання державного та колективного майна в особливо великих розмірах, самовільне присвоєння влади тощо. Вирок – шість років із конфіскацією майна. Через рік було звільнено за амністією, а 1998-го судимість було достроково погашено.
2001 року Ляшка було засуджено умовно вже за професійну діяльність. Декілька його матеріалів кінця 1990-х про колишнього в.о. віце-прем'єра Василя Дурдинця вітчизняна Феміда визнала наклепом. А в серпні Європейський суд з прав людини у Страсбурзі у справі "Ляшко проти України" віддав перевагу першому, визнавши обмеження права журналіста на свободу слова. Власне, і в політику Ляшко потрапив, позиціонуючи себе журналістом-розслідувачем, борцем за свободу слова та проти корупції та свавілля чиновників.
У розпал "коаліціади-2006", вже нардепом, Ляшко заявив про те, що хтось передав йому можливі докази про надання хабара лідеру Соцпартії Олександру Морозу за входження СПУ в коаліцію з Партією регіонів . Пізніше суд за позовом спікера парламенту визнав поширені бютівцем відомості недостовірними та зобов'язав їх спростувати.
У 2010 р. в інтернеті було оприлюднено скандальне відео, на якому нібито зафіксовано Ляшка на допиті у слідчого прокуратури, де він під запис на відеокамеру розповідає про свої зв'язки з високопоставленим чиновником на ім'я Борис. У БЮТ запевнили, що це не стане приводом для виключення Ляшка із фракції. За кілька днів фракція БЮТ одноголосним рішенням виключила Ляшка, а також Сергія Осику з фракції нібито за співпрацю з коаліцією більшості, зокрема, голосування за зміни до Конституції, закону про Кабінет Міністрів та регламенту Верховної Ради України.
У ніч із 9 на 10 березня 2014 року викрав депутата Луганської обласної ради Арсена Клінчаєва. Процес супроводжувався побиттям та зйомкою.
16 травня 2014 року у Тернополі під час своєї передвиборчої поїздки публічно заспівав популярну серед українських футбольних ультрас пісню "Путін х..ло".
Дружина - Росіта, є дочка Владислава (2002 р.н.) та син Олександр (2020 р.н.).
10.10.2020