Майя Москвич – ветеранка, доброволиця батальйону Кульчицького, батальйону Гарпун і полку Миротворець, засновниця лучного клубу «Луцькі соколи». До війни Майя працювала в Луцькому центрі національно-патріотичного виховання молоді, а потім і керувала ним, активно брала участь у громадському житті, зокрема в лавах Національного Альянсу. Брала участь у Революції Гідності, а згодом вирушила й на Схід. У 2017 році звільнилася з війська за станом здоров’я – і постало питання, що робити далі.
Ветеранка потрапила на тренування до Invictus Games, і відтоді лучний спорт став її власним порятунком та способом повернутися.
«У якийсь момент я зрозуміла, що після тренувань в мене в голові немає думок. А тоді дуже мене “грузило”. Це були перші місяці після звільнення – роботи немає, немає де жити, все що вміла робити до війни, я вже забула. Єдине, що я вміла – це тримати зброю в руках, складати, розбирати, стріляти», – розповідає Майя. Але військову кар’єру продовжувати було неможливо – організм не витримував навантажень.
«Був такий депресивний стан… Словом, повернення по повній програмі. А після стрільби цих думок не було, бо коли стріляєш, ти маєш думати про техніку, як руки стоять, як випуск тягнеш, найти такий контакт з тілом, що поки про це думаєш, про інше – просто ніколи. У стрільбі потрібно бути дуже спокійним – якщо нервуєшся, сердитий, в тебе не відбудеться пострілу.
Це інтелектуальний вид спорту – постріл відбувається в голові, в мізках. І в цей момент, коли все летить, треба бути абсолютно зосередженим і контролювати себе. Мені стрільба дуже допомогла стабілізувати свій психологічний стан».
Перед тим, як зайнятися клубом стрільби з лука, Майя пробувала інші справи, але з ними не щастило. І зрештою ветеранка вирішила, що в Луцьку варто створити місце, де ветерани могли б займатися лучним спортом.
«Один із принципів Ігор Нескорених – це розширені можливості, і я вирішила: не можу нічого в цьому світі змінити, але можу зробити щось дуже маленьке для кількох людей в Луцьку. І так створила таке місце. Це не мало бути ні власною справою, ні бізнесом, просто реабілітація для ветеранів. Але до нас приєдналися і цивільні, і діти, стало багато людей, і зрештою це вже переросло у власну справу. Я досі в Луцьку і я щаслива, що я цим займаюся».
Майя навчалася у Київській Школі Економіки на програмі для учасників АТО, а зараз – вчиться на тренера в Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна» та розвиває лучний клуб. У «Луцьких Соколів» займається вже понад 30 осіб – і ветеранів, і цивільних, а все починалося з шістьох. Ветерани, які готуються до Ігор Нескорених, займаються безкоштовно. Знайшлося й нове приміщення на базі університету. Майя впевнена: треба докладати зусилля та не опускати руки, і все можливо.