По-друге, приблизно половина українських теплових станцій обладнані для спалювання вугілля антрацитної групи, яке у нас видобувається лише на нині окупованій території. Майже всі ці теплові станції проектувалися в радянський час під конкретні шахти.
По-третє, в багатьох країнах теплова енергетика, на відміну від України із значним сектором атомної енергетики, є основою національної електроенергетики, при тому, що там практично не використовується антрацит як енергетичне пальне. Там спалюють вугілля газової групи. Наприклад, у сусідній Польщі, де є майже вдвічі більше теплових станцій, ніж в Україні, практично не видобувається антрацит, а видобувається достатньо вугілля газової групи. Там більшість ТЕЦ і ТЕС обладнані для спалювання вугілля і антрацитної групи, і газової групи. Таким чином станції мають вибір: закупили по імпорту за вигідною ціною антрацит – добре, нема антрациту, а є лише своє газове вугілля – не біда. Отже, теплова енергетика може визначатися на яке пальне орієнтуватися без введення надзвичайних станів тощо. Звичайно, антрацитне вугілля як пальне має низку переваг: зокрема екологічних, теплотворних тощо. Але ці переваги не є визначальними щодо функціонування енергетики.
По-четверте, українській тепловій енергетиці не один раз пропонувалося дообладнати відповідні ТЕЦ і ТЕС для спалювання обидвох типів вугілля (в залежності від ситуації). При цьому керувалися виключно економічними підставами, адже до 2014-го ніхто навіть не розглядав можливості російської окупації. Зокрема, - в 2008-му році з ініціативи тодішнього українського президента, а в квітні 2015-го, польський президент під час свого візиту до Києва, висловив готовність його країни виділити для цієї мети приблизно 50 млн Євро. Загалом, за оцінками окремих фахівців, згадане дообладнання основних наших ТЕЦ і ТЕС обійшлося б до 1 млрд доларів США. Хоча окремими офіційними особами чомусь називалася й інша сума – 5 - 6 млрд дол.США. У всіх випадках такі пропозиції були проігноровані.
Крім згаданого, виходить, що блокада поставок вугілля з окупованої території на українські ТЕЦ і ТЕС щонайменше виявила слабке місце у стратегії нашої безпеки. Адже, ми самі вказуємо ворогові, який на нас напав, що блокування поставок антрациту може виявитися для нас катастрофою. І тут треба визнати, що за 3 роки війни, ми не приготувалися до такої форми нападу! Тепер не виключено, що блокувати будуть наші вороги з мето дестабілізації України («розхитування»), чого добивається Кремль. А це для РФ дешевше і безпечніше з точки зору порушення нею міжнародного права, ніж, наприклад, завезення до нас градів чи танків. Як тоді бути? До кого пред’являти претензії? Чи вирішить це проблему залежності від антрпациту української енергетики?
Крім цього, не виключено, що нинішні блокувальники забезпечать вільні поставки законно оформленого вугілля при подальшій блокаді всіх інших товарів. Адже такий досвід у них є – проїзд пасажирів не блокується. І що тоді робитимуть і говоритимуть опоненти блокади?
Хто відповідатиме за страшилки тощо? Може це вирішить згадану проблему? Може припиниться незаконне переміщення інших товарів?