Протягом вихідних у соцмережах, а потім і в ЗМІ, вирувало гаряче обговорення результатів голосування за резолюцію Радбезу ООН щодо Ізраїлю. Зокрема жорсткого осуду зазнала позиція України, яка разом із 14 іншими державами Радбезу (із 15) проголосувала «за» заборону будівництва Ізраїлем поселень на окупованій палестинській території, включаючи Східний Єрусалим, через які роками йде війна.
Причому симпатії української громадської думки виявилися переважно на боці Ізраїлю - незважаючи навіть на те, що прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу демонстративно принизив прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, скасувавши його візит до Ізраїлю.
Аргументація захисників позиції Ізраїлю має емоційний характер: голосування України називають зрадою, оскільки Ізраїль зовсім недавно проголосував «за» резолюцію, яка засуджує російську анексію українського Криму. До того ж багато ізраїльтян активно підтримують українців у війні з РФ, приймають на лікування українських бійців і здійснюють іншу гуманітарну роботу.
Слід визнати, що зростанню критики позиції української сторони сприяла відсутність виразних пояснень Києва з приводу мотивів голосування делегації в Радбезі. Причому навіть у самому уряді України не всі зрозуміли позицію української дипломатії - голова МВС Арсен Аваков закликав розглянути голосування України в ООН на засіданні Кабміну. Перші офіційні коментарі з'явилися тільки через два дні, пізньої ночі неділі. Тож інформаційну частину роботу дипломатів було провалено від самого початку.
Між двох вогнів
З опублікованого повідомлення МЗС можна дізнатися, що Київ вважає текст резолюції "збалансованим" - оскільки документ закликає до ухвалення необхідних для мирного врегулювання кроків і з ізраїльської, і з палестинської сторони: Ізраїль повинен припинити поселенську діяльність, а палестинська влада - вжити ефективних заходів боротьби з тероризмом.
За сухим текстом офіційного коментаря криється: Україна ніяк не могла проголосувати «проти» резолюції Радбезу, беззастережно підтримавши Ізраїль. Адже поселенська діяльність Ізраїлю суперечить міжнародному праву, ніхто у світі не визнає її. Порушити це правило, пішовши назустріч інтересам Ізраїлю - означає підірвати власну переговорну позицію стосовно Криму і Донбасу.
Підтримати позицію Ізраїлю стосовно резолюції - це стати єдиною країною, яка визнає можливість і законність одностороннього встановлення суверенітету над спірними територіями, на підставі військової сили і історичних претензій. І можна не сумніватися, що Росія моментально скористалася б цим голосування як прецедентом для виправдання власної окупації українських регіонів.
«Наша держава послідовно виступає за дотримання норм міжнародного права всіма і всюди, оскільки на власному прикладі відчула, до яких трагічних наслідків призводить його порушення», - заявили в МЗС.
Україна завжди дотримувалася цієї позиції, вона не була несподіваною для ізраїльської сторони, і результати голосування за резолюцію, що давно знаходилася в Радбезі, були передбачуваними. Очевидно, що в цій ситуації заледве чи можна було знайти рішення, що задовольняло б на 100% всі сторони. Тому заздалегідь проводилися двосторонні консультації з ізраїльськими політиками, а остаточний текст резолюції пом'якшено і містить повтор багатьох уже прийнятих Радою Безпеки документів. Понад те, українська делегація доклала чимало зусиль для того, щоб перенести дату розгляду резолюції. Але категорично проти цього виступили США.
Чому ж тоді Україна принаймні не "утрималася" під час голосування – найпоширеніший аргумент критиків дій Києва протягом обговорень.
Версій тут кілька. По-перше, подейкують (підтвердження чуток не отримано) про те, що Петрові Порошенку нібито дзвонив Джо Байден щодо необхідності позитивного голосування Києвом. Правда, враховуючи, що через пару тижнів його вже не буде в Білому домі, то навряд чи прохання навіть такого можновладного друга України вважали б обов'язковим для виконання.
Друга позиція - невизначеність не стикується з діями самої України у справі деокупації Криму і окремих районів Донбасу, вона свідчила б про непослідовність Києва.
І нарешті, «утримання» України в цій ситуації однаково не допомогло б Ізраїлю (14:1 чи 13:2 - жодної різниці). Але Київ втратив би надалі підтримку в ООН країн арабського світу. Це щонайменше 57 голосів (кількість членів в Організації ісламського співробітництва) на підтримку України, а з нею - і арабські ринки для збуту української продукції, яка втратила ринок російський.
Тож за наявності двох від початку неприємних для себе сценаріїв розвитку ситуації Київ обрав найменш, у тому числі і матеріально, збитковий.
Чим обернеться принцип "взаємності"
Будьмо відвертими - Держава Ізраїль, керуючись своїми національними інтересами, теж аж ніяк не завжди була такою бездоганною в підтримці України, як демонструє останнім часом. Наприклад, лише в ООН за останні два роки (2014 року - 2016 рр.) із семи «українських» резолюцій Ізраїль підтримав Україну тільки в одній, останній. І ще мовчазно приєднався до співавторів двох інших:
- GAResolution on Territorial Integrity of Ukraine (A/RES/68/262 за 27 березня 2014) – Ізраїль не брав участі в голосуванні.
- GAJS on HR situation in Crimea 2015 - не брав участі в голосуванні.
- HRC Resolution 2014 Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights - не брав участі в ухваленні.
- HRC Resolution 2015 Cooperation and assistance to Ukraine in the field of human rights - не брав участі в ухваленні, підписав авторство.
- HRC Resolution2016 Cooperation and assistance to Ukraine in the field of humanrights - не брав участі в голосуванні, підписав авторство.
- HRC Resolution 2016 The role of prevention in the promotion and protection of human rights - не брав участі в ухваленні.
- GAResolution on Situation of Human Rights in the Autonomous Republic of Crimea and the city of Sevastopol (Ukraine) - голосував «ЗА» 15 листопада 2016 і 19 грудня 2016.
А можна ще згадати і гучну промову президента Ізраїлю Рувена Ривліна, який з трибуни Верховної Ради звинуватив ОУН у причетності до Голокосту.
І як у листопаді з Кнесету зникла, після дзвінка Путіна Нетаньягу, резолюція з приводу Голодомору. Київ ці ексцеси «проковтнув», розуміючи (хоча і не поділяючи) мотивацію Ізраїлю.
І що Ізраїль на прохання Москви відмовився продавати «безпілотники» Україні, мотивуючи відмову бажанням не псувати відносини з жодною зі сторін. А сам Нетаньягу постійно літає в Росію до Путіна, оскільки це відповідає інтересам Ізраїлю. "Нетаньягу часто їздить останнім часом у Росію і багато спілкувався з президентом Росії по телефону. Абсолютно справедливо: Росія - країна, з якою обов'язково треба вміти будувати міцні відносини. Але при цьому щоразу в міжнародних організаціях Росія голосує проти Ізраїлю. Так сталося і цього разу. І що робить Нетаньягу? Скасовує запланований на цей тиждень візит прем'єр-міністра України в Ізраїль!
Це означає, що за антиізраїльське голосування в РБ ООН Нетаньягу планує зіпсувати відносини і з Росією? З усіма країнами, які голосували проти Ізраїлю? Чи він показує силу лише тим, хто видається йому слабким», - заявила колишня міністр закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні, коментуючи дії Нетаньягу.
А від Києва з цього приводу ніколи не лунало ані слова обурення.
«Міжнародна дипломатія не може працювати за рахунок емоційних психозів окремих політиків. Якби Україна так само емоційно реагувала на факти не цілком дружньої поведінки окремих представників дружнього Ізраїлю, то ми вже давно були б не дружніми країнами. Тому політики обох країн повинні проявити розсудливість і холоднокровність, не допустивши погіршення відносин між країнами і подавши сигнал своїм суспільствам», - сказав LB.ua можновладний український дипломат.
Піар на резолюції
Гостра реакція Беньяміна Нетаньягу на голосування в Радбезі названа в повідомленні МЗС України надмірно «емоційною». І, судячи з поточного розвитку ситуації, голова уряду Ізраїлю Нетаньягу взяв курс на загострення конфлікту.
Зокрема, відразу після голосування прем'єр-міністр викликав у Тель-Авів на консультації послів усіх 14 країн, які проголосували «за» резолюцію. А із Сенегалу і Нової Зеландії (автори резолюції) послів узагалі відкликав, зустрічі з керівництвом Сенегалу скасував і зупинив дію всіх програм допомоги цій країні.
Опісля Нетаньягу заборонив членам кабінету міністрів відвідувати країни, які проголосували за антиізраїльську резолюцію в Раді Безпеки ООН, а також заборонив зустрічатися з колегами із цих країн. Заборона поширюється на Росію, Україну, Великобританію, Іспанію і Японію.
Окрім того, на засіданні військово-політичного кабінету Нетаньягу повідомив, що він скасує переговори з прем'єр-міністром Великобританії Терезою Мей, з якою мав намір зустрітися під час економічного форуму в Давосі.
Обіцяє Ізраїль переглянути своє ставлення і до ООН.
Очевидно, на таку ескалацію ситуації Нетаньягу не пішов би, якби не отримав запевнення в цілковитій підтримці від майбутньої адміністрації США. «Що стосується ООН, усе зміниться після 20 січня», - написав обраний президент США Дональд Трамп у Твіттері відразу після ухвалення резолюції.
А один з найвпливовіших американських сенаторів-республіканців Тед Круз запевнив прем'єр-міністра Ізраїлю в "сильній підтримці у Конгресі". Він також додав, що разом із сенатором Ліндсі Грехемом і Дональдом Трампом вони працюватимуть над тим, щоб "значно скоротити або зовсім ліквідувати американське фінансування ООН, а також серйозно переглянути фінансову підтримку тих держав, які підтримали цю резолюцію".
Ба більше, є підстави вважати, що емоційність Нетаньягу на межі істерики має і раціональне пояснення.
По-перше, так виконувач ще й обов'язків голови МЗС Ізраїлю Нетаньягу перекладає провину свого дипломатичного проколу на країни, які взяли участь у голосуванні (в тому числі і на Україну).
А по-друге, відкрито штурхаючи Обаму наприкінці його президентського терміну за резолюцію, яка вважається своєрідною помстою демократів на виході з Білого дому Ізраїлеві й особисто Нетаньягу за провал миротворчості Барака Обами на близькосхідному напрямку, Нетаньягу тим самим заробляє додаткові бали в очах Трампа, який увійде в Білий дім уже наступного місяця на прийдешні чотири роки.
«#зрада» чи «#перемога»
Гостра реакція ізраїльської влади на резолюцію запустила в українське суспільство вірус чергової «зради». Образа ізраїльтян, а також друзів Ізраїлю в Україні зрозуміла. І з погляду інтересів своєї країни ізраїльтяни чинять логічно, виправдовуючи жорсткі дії щодо України і критикуючи дії офіційного Києва.
От тільки українцям слід розуміти, що Україна теж, як і Ізраїль, має власні інтереси, які не завжди збігаються з інтересами іншої, нехай і дуже дружньої країни.
Відносини між Україною та Ізраїлем не повинні закінчуватися на резолюції - і 25 років дипломатичних відносин між країнами (ювілей саме припадає на 26 грудня) тільки зайве підтвердження цього. І в інтересах майбутнього країн цю дипломатичну розбіжність не загострювати, а залишити там само, де вона виникла, в дипломатичних анналах. Хоча можна не сумніватися, що охочих роздути непорозуміння до космічних висот буде більш ніж досить - причому з різних сторін. Адже кожен гравець у цій історії дивиться із дзвіниці власної столиці.