Все публикацииПолитика

10 причин подякувати “піп-параду”

Прокльонів та кпинів на адресу піп-параду Московського патріархату за останні тижні було відпущено так багато, що критикувати це безсумнівно провокативне дійство немає жодного бажання — все вже сказано до нас. Тому в день православного свята спробуємо знайти в Хресній ході УПЦ МП позитивні риси, за які її організаторам варто подякувати.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua

Фото: Александр Рудоманов

1. Нічого ніде не вибухнуло, не побилося, не згоріло й не втонуло. Хоч як дивно це звучить в теоретичному контексті “високодуховної православної ходи за мир”, але саме цього — крові та конфліктів — Україна звикла чекати від “русского міра” в усіх його проявах. А тим паче в тих проявах, на які Москва не жаліє грошей та піару. На щастя, цього разу обійшлося. Після напружених тижнів очікування чогось страшного та незвіданого (“Дівчинко-дівчинко, Хрест на колесиках уже дійшов до твого міста!”, “Хрест на колесиках уже суне твоєю вулицею!”) українське суспільство може нарешті розслабитися й потішитися з хепі-енду виснажливого православного трилеру.

2. Схоже, цього разу метою ходи таки був звичайний піар, а не багатоходові криваві провокації. “Троянський кінь”, якого так боялися впускати до столиці України, виявився звичайним солом'яним бичком, до якого приклеїлося кількасот православних туристів та десяток тисяч столичних глядачів. Києву цього року пощастило значно більше, ніж Трої (у даному разі мається на увазі Іліон, а не Троєщина). Хоча хтозна, можливо, вся відмінність лише в тому, що в троянців не виявилося металодетекторів.

Фото: Александр Рудоманов

3. Чи справді провокацій не планувалося, чи Москва планувала серйозну кров і заворушення, але неймовірно чітко спрацювали на випередження українські правоохоронні органи, зрозуміти важко. Але не можна не відзначити, що завдяки історії з “закладками муляжів та гранат” уздовж маршруту руху ходи Україна отримала чи не перший в історії прецедент, коли дзвінок у поліцію з приводу замінування виявився правдивим. Якщо не підозрювати поліцію в хитрій провокації проти ходоків, можна лише подивуватися з чесності та відповідальності телефонних терористів.

4. Хресній ході можна подякувати за сприяння підвищенню рівня толерантності в суспільстві. Звісно, тут не йдеться про порозуміння українців із адептами русского міра — подібні демонстративні акції лише поглиблюють прірву між цими таборами. Але велика кількість консервативних громадян тепер зможе більш поблажливо ставитися до червневих гей-прайдів і менше мучитися питанням “Навіщо вони ходять?” Адже традиційний захід геїв за півтора місяці до традиційного скреп-прайду — чи не найкраща можливість відпрацювати дії поліції з охорони громадського порядку та попередження можливих зіткнень.

5. Кадри з обдертими прочанами, яких попи женуть до Києва по битих українських дорогах, приємно дисонують із кадрами хронік часів Януковича, на яких Владімір Путін та Кіріл на Володимирській гірці задоволено оглядають повернену під кремлівський омофор “канонічну територію”. Прогрес в усуненні керівної політичної ролі РПЦ в Україні більш ніж очевидний. І хоча металодетекторів та міліції з огляду на візит московського царя тоді теж вистачало, ескорт та конвой — то трохи різні речі.

6. Попри відсутність Кіріла та Путіна, заради пастирських візитів яких у Київ РПЦ й почала з 2010 року активно святкувати та просувати День Хрещення Русі, Московський патріархат за інерцією продовжує курс на канонізацію 28 липня як головного церковного свята. У той час як для католиків таким святом є Рідзво, а для більшості православних — Великдень, МП наполегливо прив'язує свої головні урочистості до суто політичної події — дня, коли “начальство сказало хреститися”. Така впертість усе глибше й глибше маргіналізує УПЦ МП, виставляючи її в очах вірян осередком блаженного “політичного православ'я”.

7. Те, що за часів спільних молебнів Януковича, Путіна та Кіріла виглядало як символ безумовної належності Києва до контексту русского міра, після анексії Криму та вторгнення РФ на Донбас набуває геть протилежного значення. За відсутності “московських наглядачів” на київських святкуваннях навіть хода абсолютно промосковських діячів на честь хрещення Русі київським князем (у роки, коли Москви взагалі не існувало) зовні виглядає як неприкрита націоналістична демонстрація “цивілізаційного першородства” Києва над Москвою.

8. Зусилля російської пропаганди, спрямовані на перебільшення масштабів київських святкувань та доведення суто внутрішнього (а не інспірованого ззовні) характеру ходи, заганяють Москву в ще більшу пастку. Адже в пересічного російського телеглядача після перегляду новин про “мільйони вірян”, які прийшли до Києва, може виникнути стійке враження, що Росія перетворилася на глуху провінцію київського православ'я. Бо поки видатні хрестителі Русі Шуфрич та Новінський водять натовп від Володимира до Лаври, б'ючись за віру з металошукачами й таємними ордами слуг Сатани та Бандери, у самій Москві не відбувається нічого, що нагадувало би про її одвічні претензії на статус спадкоємиці володимирової Русі.

Фото: Александр Рудоманов

9. Підозри пересічного росіянина в тому, що День Хрещення Русі — це свято не на московській вулиці, лише підсиляться новинами про те, що навіть Кірілл у цей день втік із російської столиці з візитом до міста Орьол, де в нього заплановано освячення пам'ятника, візит на будівництво та літургію місцевого масштабу. Учора ж, під час київської ходи МП, годинниковий патріарх теж знайшов собі гідне заняття — освячував залишки збірної Росії перед відправкою в Ріо, випрошуючи в Христа для спортсменів “Ангела-Хранителя, сохраняющего их от всякого злаго обстояния видимых и невидимых врагов“. Тож — кому Хрещення Русі, а кому — пошук невидимих ворогів у спортсменській сечі. У цій дихотомії будь-який спраглий православних цінностей росіянин зможе знайти для себе вичерпну відповідь на питання, чому хресна хода мандрує молитися до Києва, де хунта і бандери, а не до Москви, де благодать і Кірілл.

10. Ну й останнє, за що мусять подякувати ходокам насамперед українські блогери, експерти та журналісти, — що в “мертвий сезон” кінця липня, коли нардепи вже роз'їхалися по відпустках, а Олімпіада ще не почалася, лідерам громадської думки було про що поговорити. Будемо сподіватися, що й подальші публічні акції МП своїми наслідками матимуть не ескалацію міжконфесійних конфліктів, а лише теревені на телеефірах та матюки в фейсбуці.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua