Все публикацииПолитика

Шахрайство на рівності прав

«Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Там же, де закон — владика над правителями, а вони — його раби, я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги»

Платон

Марина СтавнійчукМарина Ставнійчук, Член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у 2009-2013 роках

На тлі процесів навколо врегулювання виборів на Донбасі малопомітним, а швидше спеціально зашліфованим, в інформаційному просторі залишилось питання скасування так званих гендерних квот на місцевих виборах. А між тим це, на позір просте питання, не є одновимірним і стосується не лише 30-відсоткового представництва жінок в партійних списках у багатомандатних округах на нинішніх місцевих виборах. Воно, наче бікфордів шнур, веде до виверження маси серйозних запитань: чи можна вважати, що, свідомо знехтувавши закріпленим у законі принципом рівності виборів, Україна виконує свої міжнародні зобов’язання, які випливають із її членства в ООН, Раді Європи? чи можна відтак назвати нинішні вибори легітимними? як корелюється це «дрібне шахрайство» з правовими та морально-етичними нормами діяльності Центрвиборчкому та із зобов’язаннями парламентських партій перед своїми виборцями?

Фото: Александр Ратушняк

У цілому цей клубок питань складає глибоку і системну проблему реалізації принципу верховенства права в Україні. Ключового принципу, який має лежати в основі подальшого розвитку країни. Це не лише правова проблема, це також соціальна, політична, ментально-культурна проблема.

Власне, от що відбулося: уперше в новітній історії країни законодавець та ЦВК знехтували обов’язковим принципом виборчого права. ЦВК, через колегіальне рішення більшості складу, суди та голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя кинули цинічний виклик самому принципу верховенства права в країні.

Міжнародні стандарти

У міжнародному публічному праві існує низка документів, що визначають суть і напрями вирішення питання рівності прав і можливостей чоловіків та жінок в усіх сферах, зокрема і в політиці. Насамперед це документи ООН. Серед яких ключовою є Конвенція ООН про політичні права жінок (1952). Крім того, у 2000 році Україна разом із 189 країнами-членами Організації Об’єднаних Націй підписала Декларацію Тисячоліття, в якій поміж інших найважливіших цілей світового розвитку виокремлюється досягнення гендерної рівності. Ця Декларація закликала уряди забезпечити гендерне співвідношення на рівні від 30 до 70% для будь-якої статі у виборних органах і вищих органах виконавчої влади. Знаково, що зовсім нещодавно, виступаючи з першої трибуни світу, на 70-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН, Президент України Петро Порошенко, турбуючись про розвиток світу до 2030 року, запевняв світову спільноту, що «на фоні реалізації Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також протидії триваючій російській агресії, українське суспільство зосереджено, в першу чергу, на забезпеченні рівних можливостей та соціальної справедливості». З огляду на теперішній виборчий процес складно сказати, це була презентація намірів чи словесної еквілібристики?

Про рівне представництво чоловіків і жінок у політиці йдеться і у низці європейських міжнародно-правових документів. Для прикладу наведу Резолюцію Європейського Парламенту стосовно жінок у процесі ухвалення рішень від 2 березня 2000 року № В5-0180/2000, Резолюцію ПАРЄ про прохідні бар’єри та інші риси виборчих систем, що впливають на репрезентативність парламентів в країнах-учасницях Ради Європи від 27 січня 2010 року № 1705(2010), Резолюцію ПАРЄ про збільшення представництва жінок у політиці через виборчу систему від 27 січня 2010 року № 1706(2010), Кодекс належної практики у виборчих справах, схвалений у 2002 році Європейською комісією за демократію через право (Венеційська комісія).

У 2009 році Венеційська комісія також ухвалила Доповідь про вплив виборчих систем на представленість жіноцтва у політиці.

Засідання Венеціанської комісcії
Фото: www.venice.coe.int
Засідання Венеціанської комісcії

Участь жінок у політиці, йдеться в Доповіді, залежить від таких факторів: загальний розвиток країни, добробут, соціально-економічний статус, рівень освіти, частка у сфері зайнятості, а також впливу релігії чи культурних традицій.

Серед важливих суто політичних чинників відзначено: інституційні особливості демократій, розвиток партій і партійних систем, ступінь партійної підтримки та сила жіночих рухів і мереж. Венеційська комісія розглядає пропорційні виборчі системи як такі, що сприяють участі жінок у виборах, а також рекомендує знижувати прохідний бар’єр, що також є стимулом для можливостей жінок на виборах. У національному законодавстві, зауважує Венеційська комісія, необхідно передбачити переконливі санкції у випадку недотримання такого зобов’язання.

Ці підходи доповнюють узагальнюючий системний висновок Венеційської комісії, Декларації про участь жінок у виборах, ухваленої ще у 2006 році, у якому рекомендується при виборах за системою списків кандидатів забезпечити їх формування шляхом чергування чоловіків і жінок та відмову у реєстрації списків, у яких не дотримано такої черговості. Також на виборах має бути забезпечений збалансований відсоток жінок і чоловіків серед кандидатів від однієї і тієї ж партії в одномандатних округах.

Нагадаю, що Україна як держава-учасник ОБСЄ визнала також низку документів, що стосуються гендерної рівності, зокрема, План дій ОБСЄ з підтримки гендерної рівності (Софія, 2004); Рішення 7/09 Міністерської ради ОБСЄ про участь жінок у політичному і суспільному житті (Афіни, 2009).

Крім того, формальні зобов’язання України у цій сфері концентровано зафіксовані в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. Так, пункт l частини першої статті 420 визначає забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків та жінок у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень.

Наголошу, що це тільки короткий огляд міжнародних договорів та документів на рівні як твердих зобов’язань, так і так званого «м’якого» права, котрі зобов’язують Україну забезпечити збалансований доступ чоловіків і жінок до органів влади, рівність прав і можливостей рівності чоловіків і жінок у політичних процесах на усіх рівнях, передовсім шляхом інституційного, законодавчого стимулювання процесу забезпечення цієї рівності. Звернімо увагу, що світові та європейські рекомендації мають цілком конкретний характер, як то забезпечити квоти щодо мінімального визначення представництва жінок, запровадження відповідних механізмів контролю та правових санкцій за недотримання цих підходів.

Фото: Макс Левин

Історія українського політичного гендера

Закріплений у статті 24 Конституції України принцип рівності є універсальною категорією і виключає дискримінацію за будь-якою ознакою, у тому числі за статевою. Зазначу, що у нас, як і в багатьох конституціях держав-членів ЄС, закріплено принцип рівності перед законом (у тому числі і рівність у реалізації права обирати і бути обраним незалежно від, зокрема, статі, політичної і національної приналежності та інших ознак).

В українському політикумі раз-по-раз зринали дискусії щодо забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків і жінок у виборах. Проте відповідні конституційні положення було конкретизовано лише 8 вересня 2005 року - в Законі України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" (№ 2866-IV).

Прогресивній частині депутатів разом з тодішнім Президентом України Віктором Ющенком вдалося, так би мовити, «проштовхнути» цей рамковий закон у Раді. Однак припис положень частини першої статті 15 Закону, - про те, що рівні виборчі права та можливості жінок і чоловіків забезпечуються відповідним законодавством України, - донедавна так і не був реалізований у спеціальному виборчому законодавстві України.

Щоправда, час від часу все ж вдавалося робити певні кроки у забезпеченні так званої гендерної рівності. Так, Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів» № 709-VII від 21.11.2013 року було передбачено розмір квот, що визначають мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати від партії у загальнодержавному окрузі. Отже, згідно з цим Законом, жінки мають складати не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку.

Під час організації перших після Революції Гідності парламентських виборів із 29 партійних суб’єктів виборчого процесу, що мали затверджені партійні списки, переважна більшість – двадцять – не дотрималися «гендерної квоти». Із тих політсил, які здобули місця у Верховній Раді України, лише три подбали про 30-відсоткове представництво жінок – це «Батьківщина», «Самопоміч», «Опозиційний блок». Утім, навіть це можна назвати незначним, але таки проривом, принаймні на тлі попередніх майже десяти неуспішних спроб запровадити гендерну рівність в українському політикумі. У складі нинішнього парламенту - 47 жінок (11,1%) з 423 народних депутатів. І хоча до практики західних демократій (де середній відсоток сягає до 25%) ще далеко, однак сьогоднішня Верховна Рада має найбільше жінок за усю історію незалежної України. Очевидно, жінки невпинно торують шлях до прийняття рішень на центральному і місцевому рівнях.

Фото: Макс Левин

Має чи може. Дрібне шахрайство з буквою закону

Цей тренд очевидно надихнув. При підготовці у 2015 році законодавства про місцеві вибори парламент запровадив у Законі України «Про місцеві вибори» положення такого змісту: «Представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку» та одночасно вніс подібні за змістом зміни до статті 8 Закону України «Про політичні партії в Україні».

Варто зосередитись на цих змінах детальніше.

По-перше, ці положення, як і належить, відповідно до духу і букви міжнародних документів у сфері прав людини та Конституції України, віднесено до норми-принципу. Символічно, що наведений вище припис розташований законодавцем у першому розділі Закону, який називається «Загальні положення», у статті 4 під назвою «Рівне виборче право». Адже принцип рівності так, як і принципи загального, прямого виборчого права, вільного волевиявлення та таємного голосування, належить до «золотої п’ятірки» універсальних та фундаментальних принципів, на яких зформовано виборчий доробок Європи.

По-друге, не випадково для формулювання цього положення використано дієслово імперативне, зобов’язуюче - представництво осіб однієї статі у виборчих списках має (а не «може») становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів.

Отже, здавалося б, квота, спрямована на забезпечення «критичної меншості» у 30 відсотків (не в 50, як би належало при чесному балансі) таки має, мусить, повинна бути обов’язково забезпечена принаймні на цих виборах. Але не так склалося, як гадалося.

Подальші події на грані фолу підкреслили, що ця влада інакше не вміє. Подвійний стандарт – це її кредо, її суть, дві картинки її буття.

Отже, 23 вересня, через два дні після початку процесу висування кандидатів у депутати на цих виборах, Центральна виборча комісія, склад якої давно прострочений, вибачте, як застарілий товар, ухвалює Постанову № 362, якою затверджує Роз’яснення щодо застосування деяких положень Закону України «Про місцеві вибори» під час реєстрації кандидатів у депутати на чергових, позачергових та перших місцевих виборах. Преамбула цього документу зосереджена лише на одній функції ЦВК – забезпечення однакового застосування деяких положень вищезгаданого закону. Неначе все правильно. Однак дивним чином у цих роз’ясненнях забули послатись, що ЦВК діє як правозастосовний орган, відповідно до статті 2 Закону України «Про Центральну виборчу комісію». Адже ключовим у діяльності ЦВК є перш за все дотримання передбачених Конституцією і законами України принципів та засад виборчого процесу, реалізація виборчих прав громадян, і лише на цій основі ЦВК забезпечує однакове застосування законодавства України про вибори чи окремих його положень.

Фото: Макс Требухов

На цьому епізоді так детально зупиняюся не випадково. Адже, по-перше, за усталеною практикою, затвердження форм та зразків виборчих документів, роз’яснення, положення, рекомендації з питань застосування положень виборчого закону, щодо формування комісій, висування кандидатів, їх реєстрації тощо, Комісія у всі попередні часи завжди намагалася надавати до початку виборчого процесу. Тим більше, коли новий Закон України «Про місцеві вибори» поспіхом прийнятий менше ніж за 2 місяці до початку виборів, складний у сприйнятті, неоднозначний у своїй суті та процедурах. Тому підозріло виглядають Роз’яснення ЦВК, що мають системний характер щодо регулювання процедур висування та реєстрації на виборах надані за кілька днів після початку цих процедур. При цьому згідно з законом та календарним планом виборів, уже майже місяць тривають виборчі процедури, пов’язані з діями політичних партій з висунення кандидатів.

По-друге, практично з початку вересня цього року, коли партії почали формувати списки кандидатів, оголилися невтішні тенденції: продаж «франшиз», просто «прохідних» місць, родичі (вже не тільки діти, а батьки) у списках, «договорняки» між політичними силами про «освоєння» перспективних у тому чи іншому окрузі кандидатів та їх ресурсів. У цілому ж більшість політичних сил відчула «на місцях» брак бажаючих йти у списки. Словом, було зовсім не до «гендерного питання».

Тож замість того, щоб працювати в регіонах з людьми, підбирати, згідно з вимогами Закону, кандидатський склад, вирішили піти іншим шляхом – відмінити по факту обов’язковість положень, пов’язаних з «гендерною» квотою.

Як? Та роз’ясненням закону. Хто? Та ЦВК. За чиєю вказівкою? Влади. Адже Комісія цілковито залежна від владної, насамперед президентської команди, позаяк більшість членів ЦВК давно працюють понад строк своїх повноважень. Але спочатку було слово.

Буквально напередодні дати надання Роз’яснень, 21 вересня 2015 року ЦВК звернулася до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя з проханням в межах компетенції надати роз’яснення щодо застосування пункту 1 частини першої статті 46 Закону, а саме: чи є підставою для відмови в реєстрації кандидатів у депутати у багатомандатному виборчому окрузі незабезпечення представництва не менше 30 відсотків осіб однієї статі у виборчому списку кандидатів у депутати. Крім того, цього ж дня Комісія звертається до Голови Верховної Ради з проханням дати доручення вище зазначеному Комітету ВР невідкладно надати Центрвиборчкому відповідь з порушеного питання. Невідомо, чи було колегіальне доручення голові ЦВК звертатися до парламенту, оскільки відповідне протокольне доручення або ж постанова ЦВК з цього приводу відсутні серед офіційних документів на сайті Комісії. Однак листи за відповідним підписом голови ЦВК, пана М.Охендовського, були надіслані до парламенту.

Звичайно, без генеральних домовленостей не обійшлося. Оскільки голова Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя Р.Князевич за надто оперативним дорученням Голови парламенту В.Гройсмана вже 22 вересня цього року надсилає до ЦВК свою позицію, сформульовану аналогічно викладеній у Роз’ясненнях ЦВК. При всій повазі, не маю можливостей назвати її правовою.

Фото: comments.ua

Відчуваєте інтригу? Комісії зрозумілі усі положення цього Закону, Комісія знає, як усе роз’яснювати і організовувати. Одна проблема – рядок щодо гендерної квоти: має чи може? Реєструвати на цій підставі, чи відмовляти - От це питання!

Синхрон: нерозуміння ЦВК, швидких та аналогічних до позицій Комісії, відповідей з парламенту нагадав мені одразу лише одну недобру мудрість – ніщо так не об’єднує, як спільні гріхи.

Щодо наданих головою парламентського комітету роз’яснень є кілька моментів процедурного і сутнісного характеру.

По-перше, згідно зі статтею 21 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», лише комітети парламенту з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів. Голови ж комітетів такого одноосібного права не мають. По-друге, роз’яснення комітетів ВР не мають статусу офіційного тлумачення, тим більше не можуть мати такого статусу надані з перевищенням повноважень роз’яснення голів парламентських комітетів, оскільки через протиправність їх надання такі роз’яснення є юридично нікчемними. Тому ні ЦВК, ні тим більше у подальшому суд не мали права брати їх до уваги, якого б змісту ці роз’яснення не мали.

По-третє, надаючи такі роз’яснення, голова парламентського Комітету з питань правової політики та правосуддя не міг не пам’ятати, як «під стенограму засідання» сам озвучив пропозиції до Закону, щодо яких були досягнуті міжфракційні домовленості і які були враховані комітетом на момент розгляду проекту закону в залі ВР. Ця пропозиція у стенограмі 63-го пленарного засідання Верховної Ради від 14 липня 2015 року відображена так: «Запровадження умов гендерного збалансованого представництва на виборних посадах шляхом доповнення проекту закону положенням про внесення змін до Закону «Про політичні партії в Україні», в частині встановлення квот, що визначають мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у депутати на місцевих виборах».

Згодом позицію щодо гендерного квотування підтримала та уточнила народний депутат України І.Геращенко, яка закликала до перемоги європейських стандартів.

Щоправда справжнє ставлення до гендерного представництва було, очевидно по Фрейду, закладено у останньому перед голосуванням народних депутатів заклику голови депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка», народного депутата України Ю.Луценка: «Колеги, чоловіки! Це не стосується Верховної Ради. Підтримуємо».

Фото: Макс Требухов

Тепер щодо суті роз’яснень. І стаття 4, і стаття 46 Закону за духом і буквою однозначно орієнтовані на врахування усіх без винятків наявних у Законі вимог до кандидатів, списків на цих виборах, як складової вимог до порядку їх висування.

І звичайне юридичне правило конкуренції загальної і спеціальної норми тут не діє. Спеціально цитую, щоб не бути голослівною. Положення частини першої статті 46 Закону передбачає, що «Територіальна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата в депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови, старости в разі: 1) порушення встановленого цим Законом порядку висування кандидата, в тому числі перевищення встановленої частинами третьою - сьомою статті 36 цього Закону кількості кандидатів у депутати, які можуть бути висунуті у відповідному виборчому окрузі або закріплені за ним…».

Це не вперше законодавець передбачає, що кандидатам на виборах відмовляють у реєстрації через порушення Закону щодо порядку їх висування з урахуванням усіх вимог, передбачених в Законі. «У тому числі» серед інших вимог виокремлює спеціальні вимоги, що сконцентровані у одній статті. Недолік законодавчої техніки. Так! Бо якщо спеціальна стаття перелічує конкретні вимоги, до прикладу, у даному випадку підстави для відмови у реєстрації кандидатів, то ця стаття повинна формувати цей перелік вичерпно та відповідати усім вимогам, що є у різних статтях закону. Однак рік у рік законодавець використовує юридичну техніку на зразок «порушення, встановленого Законом порядку, у тому числі …». Саме з метою роз’яснень цих «усіх» вимог встановленого законом порядку, у тому числі керуючись принципами виборчого права, і надаються Роз’яснення ЦВК. Інакше який сенс цих Роз’яснень? Точно не для того, щоб сказати, що принципи виборів не діють.

Однак і ЦВК, і народний обранець дозволили собі поставити процедурну норму щодо відмови у реєстрації вище, над нормою-принципом, основоположним принципом побудови змісту виборчого закону, основи організації та забезпечення виборчого процесу, який у даному випадку містив конкретні вимоги. Мабуть примітивно у роз’ясненнях Голови парламентського комітету виглядають спроби звести діяльність партій по висуненню депутатів на виборах до рівня внутрішньопартійної діяльності, що регулюються статутом партії. Неначе не існує Закону України «Про політичні партії в Україні», у статті 8 якого разом з прийняттям Закону України «Про місцеві вибори» було запроваджено аналогічну до положень статті 4 цього Закону вимогу щодо квотного 30-відсоткового представлення осіб різної статі.

Таким чином, не даючи кваліфікованих роз’яснень положень Закону у їх системному правовому зв’язку зі всіма приписами Закону, ЦВК, замість організації виборів на підставі, у спосіб та в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, зокрема Законом України «Про політичні партії в Україні», практично дезорієнтувала суб’єктів виборчого процесу, зокрема політичні партії, у питаннях неухильного виконання Закону України «Про місцеві вибори». До того ж, роз’яснення ЦВК були ухвалені у строки, які виключали можливість скасування їх положень до часу висування кандидатів на виборах, а відтак сприяли тому, що масова реєстрація списків кандидатів у багатомандатних округах відбудеться з порушенням принципу рівних виборів. Очевидно саме ці обставини стали «аргументом» для врешті решт «правильного ухвалення рішень судів», адже очевидно, що у разі скасування роз’яснень ЦВК, будуть під серйозним сумнівом результати виборів. А не дотримуючись змісту фундаментальних принципів виборчого права, хіба будуть ці вибори легітимними? Не задумувалися над цим?

Фото: Макс Требухов

На додаток зауважу, що, очевидно, з самого початку виборчого процесу ЦВК, допоки їй не було поставлено генеральних задач, була орієнтована таки на виконання вимог Закону у частині забезпечення квотної рівності для осіб різної статі. Такий висновок можна зробити бодай з того, що робота інформаційно-аналітичної системи «Місцеві вибори 2015» ще недавно містила «гендерні» дані, і вони були відкриті для зовнішніх користувачів. Буквально цього понеділка, таблицю під назвою «Представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах», де містилися, зокрема, і «гендерні» показники виборчих списків, було вилучено із відкритого доступу, її дані тримаються у замороженому стані, без оновлення.

Суд та діло

Безумовно, ситуація з прийняттям Роз’яснень ЦВК, їх зміст та вплив на перебіг виборчого процесу не могли не викликати звернень до суду.

Однак сталося так, що судові процеси з цього питання і самі виглядають як суцільний правовий фарс. За кілька днів до Київського апеляційного адміністративного суду майже одночасно надійшли два звернення - від політичної партії «Сила людей» та політичної партії «Об’єднання «Самопоміч» про визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 Роз’яснення щодо застосування деяких положень Закону України «Про місцеві вибори» під час реєстрації кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатів у депутати обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови та старости села, селища, висунутих місцевими організаціями політичних партій на чергових, позачергових та перших місцевих виборах, затвердженого Постановою Центральної виборчої комісії № 362 від 23 вересня 2015 року.

30 вересня 2015 року Київський апеляційний адміністративний суд задовольнив позов «Об’єднання «Самопоміч» – визнав нечинним та скасував пункт 4 Роз’яснення. Паралельно розглядаючи позов партії «Сила людей», цей же суд відмовив у повному обсязі у задоволенні адміністративного позову.

За усіма правилами жанру «попередніх часів», 2 жовтня 2015 року Вищий адміністративний суд України, спочатку розглядає апеляційну скаргу політичної партії «Сила Людей» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду та виносить рішення залишити скаргу без задоволення, а незабаром, уже 4 жовтня, цей же суд, уже на основі, так би мовити, існуючого судового прецеденту, скасовує постанову апеляційного адміністративного суду Києва за позовом «Об’єднання «Самопоміч».

Аналіз згаданих судових постанов справляє гнітюче враження залежності та упередженості переважної більшості суддів, що розглядали ці виборчі судові спори. На справедливе правосуддя годі і сподіватись.

По-перше, дві справи за однакових позовних вимог однакового предмету оскарження до одного і того ж відповідача розглядались у Київському апеляційному адміністративному суді в один і той же день. Суд мав правові підстави об’єднати їх в одне провадження, тим більше, що відповідна заява з таким проханням від представників обох позивачів була подана. Міг, але не вважав за необхідне. Очевидно, що при цьому не переслідувалась мета справедливого, швидкого та однакового розгляду цих справ.

По-друге, дві справи у Київському апеляційному адміністративному суді розглядали колегії у одному і тому суддівському складі, та й рішення, як ми вже зазначали, прийняті в один день, одне – до обіду, інше – після. Однак у рішенні щодо позову «Об’єднання «Самопоміч», беручи до уваги, що Центральною виборчою комісією не надано доказів, які свідчать про відповідність її правової позиції вимогам чинного законодавства України при затвердженні п. 4 Роз’яснення, суд задовольнив позовні вимоги, постановивши визнати нечинним та скасувати п. 4 Роз’яснення. Однак позов політичної партії «Сила Людей» не був задоволений у зв’язку з переконаністю колегії суддів, що постанова ЦВК № 362 жодним чином не суперечить вимогам ч.3 ст. 4 Закону України «Про місцеві вибори», а навпаки підтверджує те, що ЦВК при прийнятті оскаржуваної постанови діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України, а відтак правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Очевидно, у суддів цього суду стався акт роздвоєння особистості і в правовому, і в морально-етичному плані. Суддя Н.Старова, яка у справі щодо позову «Самопомочі» була суддею-доповідачем, скористалася своїм правом висловлення окремої думки за наслідками такого розгляду в один день, в одному суді, одними і тими ж суддями однорідних позовних вимог до одного і того ж позивача. Таким чином, як на мене, відмежувалася від цього правового неподобства своєю кваліфікованою і професійною позицією. Усі інші – потенційні кандидати, тільки не на виборах, а на предмет оцінки їх діяльності Вищою радою юстиції. Справа ж принципова. Йдеться про прийняття рішень на порушення фундаментальних принципів виборчого права, передбачених європейськими стандартами, Конституцією та двома спеціальними законами України – «Про місцеві вибори» та «Про політичні партії в Україні». От це випробування. Думаю, що врешті решт місія буде нездійсненна.

По-третє, є не менш детективна обставина: Єдиний державний реєстр судових рішень, попри те, що з дня прийняття рішень судів по цих справах минув більш як тиждень, на сьогодні містить лише окремі процесуальні ухвали та Окрему думку судді Н.Старової. Це щоб люди не читали цієї ганьби?

Багаторічний досвід дає мені підстави вбачати, що «вуха адмінресурсу» однозначно стирчать у цих справах. Гра у «наперстки» продовжується на новому рівні. На жаль, «портновські» лаври не дають можливості нормально працювати ні представникам владної команди, ні суддям. Але навіть самі одіозні юристи усіх попередніх влад так цинічно не посягали на святе – на «фундаментальні» принципи виборів! Правовому цинізму межі немає. Нічого не змінилося. І справа квотного представництва осіб різної статі на місцевих виборах це просто наочне відображення відсутності змін.

Останні тези – це не просто слова. Хочу, щоб усі ми розуміли, що «верховенство права» – не лише категорія філософії права. Це конкретний принцип, що реалізовується у щоденному житті людини, суспільства, держави. Повертаючись до присмаку свободи ювілейного засідання Генеральної Асамблеї ООН, зацитую одне із найбільш широких визначень принципу верховенства права, яке було у свій час запропоноване колишнім Генеральним Секретарем ООН Кофі Аннаном: «Термін «верховенство права» відноситься до принципу державного управління, за якого всі люди, установи, юридичні та фізичні особи, включаючи саму Державу, відповідальні перед законами, які є публічно оприлюдненими, відповідають умовам рівного застосування та незалежного судочинства, та нормам і стандартам міжнародних прав людини. Він вимагає також заходів, які забезпечують дотримання принципу верховенства закону, рівності перед законом, справедливого застосування закону, розділення повноважень, участі у прийнятті рішень, юридичної визначеності, уникнення свавілля, та процесуальної і юридичної прозорості».

Конкретні підходи до реалізації принципу верховенства права було надано Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку у документі «Рівний доступ до правосуддя та верховенство права», згідно з яким «верховенство права складається з наступних окремих основоположних елементів, які мають розвиватися разом: (1) існування основних правил та цінностей, які люди поділяють та які погоджуються вважати обов’язковими для себе (конституціоналізм). Це стосується як неписаної, так і писаної конституції. (2) Закон повинен керувати урядом. (3) Незалежна та неупереджена судова система тлумачить закон. (4) Суб’єкти, що застосовують норми права, діють добросовісно, без несправедливої дискримінації. (5) Закон є прозорим та доступним для всіх, особливо найбільш незахищених осіб, які потребують його захисту. (6) Застосування закону ефективне та своєчасне. (7) Закон захищає права, особливо права людини. (8) Закон може бути змінений за встановленою процедурою, яка сама по собі прозора, відповідальна та демократична.»

А тепер порівняйте ці підходи з усією цією фарсовою історією з повним ігноруванням квотного принципу як складової принципу рівних виборів. Відчуваєте різницю цих двох світоглядних картинок? Отож і я про це!

P.S. Упродовж останніх 10 днів, до поки ще було можливо, спостерігала на веб-порталі ЦВК за динамікою реєстрації кандидатів на цих місцевих виборах.

Тенденція представництва осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних округах партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» проявилася одразу з початку процесу реєстрації списків. Орієнтовно в межах 58-60 % виборчих списків зареєстровано з дотриманням квоти щодо представництва осіб різної статі, і 42-40 % – без дотримання вимог частини третьої статті 4 Закону. При чому, на момент перебування у відкритому доступі цих даних, саме від цієї політичної сили було опрацьовано найбільше списків кандидатів (865) на різних видах місцевих виборів. Нині, звичайно, цифра може і змінитись. Однак тенденція очевидна. Як на мене, варто було працювати над тими 40 % списків, долучаючи жінок до їх кандидатського складу, а не цинічно наступати на принцип рівних виборів. У слід за президентською політичною силою були б дисципліновані і усі інші суб’єкти виборчого процесу.

Марина СтавнійчукМарина Ставнійчук, Член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) у 2009-2013 роках