Все публикацииПолитика

«Ліві» та війна: франко-українська специфіка

Війна на Сході України, здавалось би, мала вивести на «передову» українських лівих. Це на їхньому електоральному полі точаться бої. Східний фронт – непочатий край роботи для справжніх ліваків-пасіонаріїв.

Тому найуспішнішим лівим в Україні, насправді, є Ляшко із його радикальною партією. Він впевнено витискає лівих із засиджених місць і частково вже зараз перебирає на себе їхній електорат і одного за одним спонсорів. Не буде особливою сенсацією, коли припустити, що Калєтнік перейде до Ляшка.

Андрей ШкильАндрей Шкиль, политик

Україна: соціалісти з георгіївськими стрічками

Ситий спадкоємець тоталітарної ідеології Симоненко не тягне на контраверсійну постать, котра бодай заради відживлення мертвого рейтингу зважилась би на неординарні кроки. З приводу кривавих подій на Сході він лише монотонно бубнить завчену фразу про боротьбу олігархічних кланів, а дії українською армії на догоду Росії називає «злочином без терміну давності».

Фото: Макс Левин

Його колеги, тим часом, залишають лави парламентської фракції КПУ – віднедавна їхній вихід набув непристойно-масового характеру. З 19 червня фракцію покинуло восьмеро комуністів, включно із вже згаданим одіозним Ігорем Калєтніком. Власними рефлексіями зайнятий і соціаліст Олександр Мороз – днями він вийшов зі складу СПУ – на знак протесту проти обрання головою цієї партії Миколи Рудьковського.

Ще одна «ліва» маргінальна персона – Наталія Вітренко – лише позує штатному фотографу свого сайту з «георгівською стрічкою». Впізнавані постаті вкорінених на нашому грунті «лівацьких» партій або відверто підіграють ворогу, або бездіють. Жодних програм чи декларацій, жодного єднання зусиль, жодної спільної боротьби, що походила б з їхнього середовища, українці не бачать. З такими «друзями» й недругів не треба, та недругів у нас якраз не бракує.

Закон Рюбеля

Але тут якраз вступає в дію так званий закон Рюбеля – «закон компенсації факторів». Рюбель, щоправда, вивчав біологію, однак відкриті ним закономірності взяті на озброєння не лише молюсками: там, де мовчить український лівий рух, говорить французький.

Безумовно, французькі соціалісти не стануть вирішувати за українців їхні проблеми. Але вони мають позицію та переконання, і в цілому є вкрай не комфортним для Путіна та Росії політичним середовищем. Причому середовищем не маргінальним, а таким, що спромоглося «делегувати у владу» найбільш прикметні постаті.

Соціалістом є президент країни Франсуа Олланд, а також прем’єр Мануєль Вальс. Соціалістом є й очільник МЗС Лоран Фабюс. Ці три персони визначають та формують основні напрями зовнішньої політики Франції, її стиль та ключові послання. Проте діють вони не лише в межах французького уряду – французькі соціалісти ґрунтовно представлені також і у Європарламенті, але про це пізніше.

Франсуа Олланд та Мануєль Вальс
Фото: EPA/UPG
Франсуа Олланд та Мануєль Вальс

Основний постулат зовнішньополітичної стратегії Франсуа Олланд сформулював так: «Франція вирішила завжди впроваджувати власну відповідальність в ім’я себе самої та рівноваги світу». Для цього країна зобов’язується «постійно знаходитися в русі». Скептики розцінили цю заяву як пафосну та малозрозумілу.

А проте французький президент дійсно не стоїть на місці. Якщо говорити про Україну, то як видно з усіх останніх три- та чотиристоронніх консультацій, в яких брали участь Олланд, Меркель Порошенко та Путін, лідер Франції претендує на роль рефері у конфлікті на Сході. Він навіть зазіхнув на «гегемонію» Ангели Меркель, котра досі очолювала західноєвропейське лобі України.

У такий спосіб Олланд промує не лише себе особисто, а й свою політичну силу (що мало б стати гарним прикладом для вітчизняних політиків). Спираючись на засади неолібералізму у внутрішній політиці, на «зовнішніх ринках» французькі соціалісти просувають дипломатію, «побудовану на акцентованому поклику бути суддею та поборником справедливості», як це сформулював політолог Бертран Бадьє.

Французькі соціалісти: кілька ключових заяв

Як поборники справедливості та трохи «судді» (в позитивному розумінні цього слова) французькі соціалісти не могли бути осторонь подій в Україні. Як не могли бути осторонь й імперської політики Росії. РФ не завадить трохи демократії, тамтешній владі «вартує усвідомити весь розмах руху за демократію й зробити з цього висновки», – казав Олланд ще у 2011-му, спостерігаючи путінське придушення інакодумства.

Підхоплюючи цю думку Олланда, Лоран Фабюс пізніше додасть, що такі країни, як Росія, змушують західну демократію завжди бути напоготові й не роззброювати власні армії. «У світі є країни, які за відсутності оборони та сильної системи безпеки могли б почати діяти на шкоду нашій незалежності» – так звучить ця цитата дослівно.

«Франція, як і весь Європейський Союз, вважає, що Росія мусить виконувати міжнародні закони», – вважає лідер Соціалістичної партії Франції Арлем Дезір. Саме він виступав головним розвінчувачем брехливої позиції РФ у сирійському питанні. Дезір наголошував: Росія визнає лише мову тиску, тож Франція та США вчинили вірно, «показавши необхідність жорсткої реакції» на дії Росії в Сирії.

Арлем Дезір
Фото: EPA/UPG
Арлем Дезір

Майстри політесу та дипломатії, французькі соціалісти – на відміну від соціалістів українських – називають речі своїми іменами, якщо стає неможливо далі ховатися за розпливчасто-туманними формулами: «Коли одна країна приєднує іншу, це неможливо прийняти», – говорив Лоран Фабіус, підкреслюючи: Франція ніколи не пробачить Росії Крим.

Франція не виключає військові дії у відповідь на анексію Криму, додавав міністр МЗС. Франція не виключає виплати договірних страт в разі, якщо проти РФ будуть введені санкції, які унеможливлять поставку у цю країні «Містралів», акцентував президент Олланд. «Я підтверджую готовність Франції і надалі поважати і підтримувати територіальну цілісність, суверенітет України, і у разі навіть найменшого порушення цих принципів ми готові підтримати нові санкції проти Росії, ухвалені на засіданні Європейської Ради», – говорив французький президент, посилаючи Москві чіткий та недвозначний посил: його країна не схвалює існування у східній Європі вогнища агресії та недобросусідьких взаємин. Це вогнище «гаситимуть» санкціями – методами, які сучасна модель демократичного світу визнає першочергово прийнятними.

Соціалісти та Європарламент

Але найбільш неприємним моментом для Путіна має бути те, що сфера діяльності французьких соціалістів ширша за роботу внутрішніх урядових структур. Після цьогорічних виборів до Європарламенту соціалісти країн ЄС утворили другу за потужністю фракцію. В разі об’єднання її з фракцією Європейської народної партії в ЄП виникне коаліція лібералів, для котрих методи міжнародної політики РФ є неприйнятними.

Розклади теперішнього ЄП й дійсно стали холодним душем для ліберальної Європи. Однак «ультра», які отримали мандат у цьому органі, все ж перебувають на марґінесі. Як і «ультра» усього світу, незважаючи на політичну орієнтацію. Якщо Путін робитиме ставку на своїх радикальних прибічників, про особистий вплив на рішення ЄП він може забути. Як слушно передбачили нещодавно в New York Times, що, почавши об’єднуватись, радикали пересваряться, звинувачуючи один одного в «примітивному шовінізмі».

Фото: EPA/UPG

Між тим, дві найбільші проєвропейські партії – ЄНП та «Прогресивний альянс соціалістів та демократів» отримали відповідно 214 та 189 місць зі 751-го можливого. Майбутнє Європи у проєвропейськості. Одним з локомотивів якої є Соцпартія Франції та її західноєвропейські колеги.

Андрей ШкильАндрей Шкиль, политик