Все публикацииПолитика

Вільне падіння рівня підтримки Віктора Януковича і Партії регіонів

На Донеччині росте невдоволення діяльністю Віктора Януковича і Партії регіонів. За даними Донецького центру політологічних досліджень, особистий рейтинг Віктора Януковича знизився за останній рік з 21% (грудень 2009) до 5% (лютий 2011).

Тарас КузьоТарас Кузьо, доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто
Вільне падіння рівня підтримки Віктора Януковича і Партії регіонів
Фото: Макс Левин

У Донецькій області, яка разом із Кримом складає основну базу підтримки Партії регіонів, рейтинг «регіонів» також падає. У грудні 2009 року 29% донеччан вважали, що Партія регіонів відстоює їхні інтереси, а сьогодні цей показник знизився до 22%.

На ці тенденції також вказують результати трьох опитувань, проведених минулого місяця з нагоди першої річниці обрання Януковича президентом.

Останні соціологічні опитування піднесли Віктору Януковичу неприємний сюрприз до першої річниці його президентського терміну. Вони засвідчили, що популярність партії, яку він очолював протягом 2003-2010 років, серйозно впала. Ці дослідження вказують на невтішні перспективи для президента на майбутніх парламентських і президентських виборах 2012 і 2015 років.

Тенденція до падіння рівня підтримки навряд чи зміниться протягом президентського терміну пана Януковича. Зважаючи на вроджену здатність президента викликати обурення будь-якої соціальної групи, його підтримка, скоріше за все, буде продовжувати падати. У той же час, низька підтримка з боку населення не викличе – ризикнемо припустити - в глави держави бажання діяти як «гарант Конституції» та проводити чесні вибори, тому українцям, вочевидь, варто готуватися до фальсифікацій, соціального напруження, загострення конфліктів і погіршення міжнародної репутації України.

Фото: Макс Левин

Під час перебування Януковича на різних державних посадах було проведено чотири виборчі кампанії. Всі – з точки зору відповідності міжнародним стандартам – доволі сумнівні. Касетні записи, зроблені президентським охоронцем Миколою Мельниченком в офісі Леоніда Кучми, засвідчили масові фальсифікації в Донецькій області, губернатором якої тоді був Янукович, під час президентських та парламентських виборів 1999 і 2002 років, відповідно. На обох виборах пан Кучма та його політична сила «За єдину Україну» отримали незвично велику кількість голосів на Донбасі.

Янукович також відповідав за президентські вибори 2004 року, будучи прем’єр-міністром, і за місцеві вибори 2010 року, будучи президентом. Обидві виборчі кампанії було засуджено міжнародною спільнотою за масові фальсифікації, а перша з них призвела до Помаранчевої революції.

Утім, західні політики, здається, так і не усвідомили того, що пан Янукович ніколи не сприймав міжнародної критики щодо нечесності виборів. Свідченням цього стало його інтерв’ю службі BBC у лютому цього року, в якому він висловив упевненість, що в грудні 2004 року його було обрано чесно.

Три соціологічні опитування, проведені в лютому цього року, дали Партії регіонів від 16,8 до 20,6% підтримки населення, що стало одним з найнижчих показників за останні десять років і засвідчило розмивання її соціальної бази та зменшення кількості її прихильників. Проте це не стало несподіванкою, зважаючи на три фактори.

По-перше, популістську передвиборчу програму Януковича 2010 року не було втілено в життя: згідно з даними сайту української НУО "Владометр", яка проводить моніторинг виконання українськими політиками своїх обіцянок, із 391 обіцянок Януковича, які містилися в його передвиборчій програмі та які він давав протягом першого року свого президентського терміну, було виконано лише 12.

По-друге, більшість громадян переконана, що в Україні існує загроза демократії. На ток-шоу «Шустер Live» на державному телеканалі «Перший національний» 4 лютого відбулася дискусія на тему «Чи є в Україні загроза демократії?» До кінця передачі 88-92 відсотків аудиторії (репрезентативність якої, втім, є доволі приблизною), яка складалася зі студентів і бізнесменів, погодилися з тим, що така загроза існує.

По-третє, як зазначив Сергій Грабовський, соціальна база пана Януковича значно менша за соціальну базу Владіміра Путіна в Росії та Аляксандра Лукашенки в Білорусі. В обох вказаних країнах «імператорська» влада та радянський націоналізм дають президентам величезну соціальну базу підтримки, якої пан Янукович у такій регіонально розрізненій країні, як Україна, не має.

Яскравим свідченням цього став «Майдан-2» – акції протесту підприємців восени 2010 року – коли представники малого та середнього бізнесу приїхали до Києва як із заходу, так і зі сходу України. При цьому плакати на Майдані вказували на те, що серед протестуючих було багато жителів прихильних до Партії регіонів Донбасу та Криму.

Фото: Макс Левин

Соціологічні опитування стали звинувачувальним вироком діям Президента Януковича протягом першого року перебування на своїй посаді, адже 71% українців висловили думку, що країна рухається в неправильному напрямку. Розподіл по регіонам дає ще більш невтішну картину для президента, оскільки на півдні та сході, його електоральній базі, так гадають від 59 до 67% населення.

У той же час, результати опитувань стали гарною новиною для опозиції, чия підтримка зросла. Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), згідно з даними трьох опитувань, наразі має 10,4-15,6% підтримки населення. Більше того, розрив між рівнем підтримки БЮТ і Партії регіонів став меншим, ніж напередодні президентських виборів 2010 року.

Три зазначені опитування дають відрив Партії регіонів від БЮТ на рівні 5-8%, у той час як у першому турі президентських виборів 2010 року Юлія Тимошенко отримала на 10% менше, ніж Віктор Янукович (25 і 35%, відповідно). Варто також зауважити, що будь-яке українське соціологічне опитування традиційно недооцінює рівень підтримки пані Тимошенко, свідченням чого стали вибори 2006, 2007 і 2010 років.

Ні проти Арсенія Яценюка, ні проти жодного члена його партії «Фронт змін» не було висунуто кримінальних звинувачень. Те саме стосується колишнього Президента Віктора Ющенка та членів його «Нашої України» (не говорячи вже про членів Партії регіонів). Саме таке вибіркове застосування законодавства проти однієї політичної сили (БЮТ) викликало звинувачення міжнародної спільноти в бік України.

Підтримка «Фронту змін» росте, проте повільнішими темпами, ніж у БЮТ; популярність «Нашої України», у свою чергу, застигла на рівні 1%. Таким чином, результати опитувань продемонстрували, чому пані Тимошенко є головною мішенню влади – саме вона є основним конкурентом Президента Януковича, який виграв президентські вибори 2010 року з перевагою в 3%. Якщо вони обоє вийдуть до другого туру на виборах 2015 року, результат буде іншим.

Саме тому українські експерти висловлюють стурбованість з приводу того, що влада сприяє становленню правоекстремістської сили Олега Тягнибока, аби той у 2015 році став головним опонентом Януковича і забезпечив йому перемогу внаслідок несприйняття населенням радикалізму Тягнибока. Подібні технології вже використовували в Україні в 1999 році, коли Леонід Кучма забезпечив собі переобрання, «провівши» в другий тур виборів лідера Комуністичної партії Петра Симоненка. У 2002 році аналогічна ситуація сталася у Франції, коли в другому турі президентських виборів Жак Ширак переміг лідера «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пена.

Рівень підтримки правоекстремістської «Свободи» продовжує рости, і на наступних виборах вона вперше ввійде до парламенту. Як відзначив “The Economist”, «пан Янукович скопіював пана Путіна у своєму намаганні використати праву націоналістичну партію з підтримкою на заході України в якості зручного опонента, якого легко представити в Україні та поза її межами як жахливу альтернативу поміркованої Партії регіонів».

Досвід Януковича в куруванні чотирма нечесними виборами та його нездатність зрозуміти міжнародну критику вказують на три неминучі проблеми для західних політиків, які переймаються розвитком України.

Перша полягає в тому, що Янукович нездатний забезпечити проведення чесних виборів, які б відповідали стандартам ОБСЄ. По-друге, зіткнувшись із серйозним падінням рівня підтримки, Янукович неодмінно вдасться до виборчих махінацій. По-третє, його політична культура не дозволяє йому сприймати міжнародну критику. Відповідно, він буде продовжувати її ігнорувати, як робив це за кожної нагоди до цього.

Тарас КузьоТарас Кузьо, доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто