Ці сигнали пройшли повз український політикум, захоплений внутрішніми зрадами у боротьбі за владу. Сама ж влада якщо ці сигнали і зафіксувала, то зовсім не зробила з них жодних висновків. А даремно, оскільки саме ці сигнали можуть суттєвим чином додатково ускладнити просування України на Захід. Чинний Президент та Уряд України, які своїми діями вже відкинули нашу країну на манівці європейської інтеграції, мали б замислитись над тим, щоб повернути українським громадянам перспективу стати повноправними європейцями.
Чому Сербія і Хорватія?
Я чомусь переконаний у тому, що наслідки від рішень про прийняття Європейським Союзом до своїх лав Хорватії та Сербії вже у ближчій перспективі можуть позначитися на європейських перспективах України.
Обидві країни вже не перше десятиліття демонструють приклади поваги до принципів демократії та дотримання прав людини. Обидві держави, попри складну дезінтеграцію зі складу колишньої союзної держави Югославії власними силами торувати шлях до Євросоюзу. І якщо Хорватії поталанило більше, оскільки від її території ніхто не від’єднувався, то Сербія реально втратила частину своєї території – Косово, на якій проживають дві великі етнічні групи – серби та косовари.
Проблема Косово стала для Сербії серйозним гальмом на шляху до Євросоюзу. І лише коли тиждень тому керівництво Сербії нарешті почало фактичне визнання автономії Косово, розуміючи невідворотність її втрати, з Брюсселю надійшов позитивний для Белграду сигнал про те, що Євросоюз надасть Сербії статус кандидата на вступ до цього найбільшого в Європі міждержавного об’єднання. Фактично, можна сказати про те, що шлях Сербії до Євросоюзу лежить через втрату частини своєї території.
Я не буду давати якихось політичних оцінок рішенню сербського керівництва. Їх дасть сербський народ. Лише ризикну сказати, що це рішення було надскладним. Адже нинішній сербський уряд увійде у підручники історії як уряд, що зробив дві діаметрально протилежні речі:
• погодився з втратою частини своєї території;
• привів країну до Європейського Союзу.
Справді, треба бути далекоглядним та відповідальним політиком, щоб вміти приймати такі рішення. Хоча не доведи Господи, що ми в своїй країні колись про таке навіть говорили.
Як ці події вплинуть на Україну?
Надання Сербії та Хорватії перспектив членства в Європейському Союзі неодмінно відобразиться на євроінтеграційних перспективах України. Сьогодні у мене немає практично жодних сумнівів у справедливості такого твердження.
По-перше, ці дві держави тримають на висоті так звану «планку виконання» вимог Євросоюзу щодо членства. Нинішньому українському керівництву, із його вибірковим законодавством, політичними репресіями, антинародною та антигуманною політикою і в перспективах десятиліть євроінтеграція не світить. Світить швидше інше – народний гнів, який буде схожий на минулорічну «арабську весну».
По-друге, процес «перетравлення» Європейським Союзом нових членів відкладає щонайменше на десять років перспективу надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС. Це – об’єктивний процес, у цьому немає трагедії, лише треба зробити правильні висновки.
А вони такі:
• вже у жовтні цього року треба негайно міняти владу шляхом проведення чесних та відкритих парламентських виборів;
• ставити собі за мету копітку роботу над виконанням «домашнього єврозавдання», яке передбачає проведення масштабних реформ за усіма напрямами – починаючи від ремонту доріг і закінчуючи сільською медициною;
• демонструвати європейські принципи у внутрішній та зовнішній політиці.
Тільки це допоможе стати нам цивілізованим і повноцінним членом європейського співтовариства.
Отже, робота має бути проведена усіма – і громадянами, які змінять владу, і новими політиками, які після обрання за жодних обставин мають не зрадити власному народові.