Гроші довгі і короткі
Заробляти можна по-різному, бувають так звані довгі і короткі гроші. Довгі гроші, це коли, умовно кажучи, людина доїть корову, продає молоко, масло і сир, складає копієчку до копієчки, потім купує ще одну корову, далі ще – і діти цієї людини матимуть вже цілу череду і продовжать бізнес, якщо, звісно, влада щось цікаве не учворить. Короткі гроші – це коли людина продає корову на м’ясо, отримує значну суму, частину якої віддає за борги, а решту пропиває.
Так само заробляють і міста. Львів та Одеса обрали шлях довгих грошей: вимивають-вичищають принаймні центри, реставрують стародавні будинки, вигадують усілякі приваби для туристів. І попри скарги з обох міст щодо цьогорічного обміління потоку візитерів, у історичній частині що Одеси, що Львова не втовпишся за екскурсійними групами та поодинокими туристами. Підтримання архітектурного середовища обох міст у належному стані приносить у бюджет чималу копійчину. І міська влада готова її тяжко заробляти, хоча є й інші джерела доходів – згадати хоча б одеський порт. Не те щоб усі пам’ятки архітектури (особливо місцевого значення) у Львові та Одесі були в ідеальному стані, не те щоб уся фонова історична забудова була відреставрована, але ці міста потроху приводять до ладу, зберігаючи їхній неповторний історичний образ.
У Львові туризм розвинувся до такого рівня, що він входить в протиріччя з культурою
— Ірина Магдиш, заступниця начальника управління з питань культури Львівської міської ради
А от у Києві, здається, чітко вимальовується шлях заробітку коротких грошей, тобто забивання дійної корови. Віталій Кличко заявив, що наповнить міський бюджет, торгуючи земельними ділянками. Проблема у тому, що найласіші шматочки, тобто найдорожчі земельні ділянки розташовані у центрі міста і вже зайняті або пам’ятками архітектури, або фоновою забудовою, що творить образ міста. То як же дістатися цих ласих шматочків? Дуже просто, і рецепт давно готовий: треба поставити охороняти пам’ятки архітектури таку людину, яка їх у жодному разі охороняти не буде і допоможе крутити статусом пам’яток, як циган сонцем. Причому вельми бажано, щоб ця людина не мала зеленого уявлення ані про пам’ятки, ані про пам’яткоохоронне законодавство, ані про архітектуру взагалі. Тоді різання нашої бідної корови на соковиті біфштекси має шанс бути успішним. І наш любий міський голова знайшов таку потрібну йому людину.
«Фартова» команда
Ще недавно зацікавлена охороною пам’яток громадськість переживала: чи остаточно усунули з посади начальника Управління охорони культурної спадщини КМДА Якова Діхтяра? Кого поставлять на його місце? Імовірні кандидатури обговорювали аж до сварки. І ніхто не вгадав.
Схоже на те, що у Віталія Кличка своєрідне почуття гумору: він вирішив прилаштувати до охорони пам’яток таку публіку, у порівнянні з якою члени «молодої команда» Черновецького видаються вишуканими інтелектуалами та потужними фахівцями. Зокрема, за нашими джерелами, начальником Управління охорони культурної спадщини КМДА призначили такого собі Олександра Никоряка. Щоправда, коли забиваєш у інтернет-пошук прізвище «Никоряк» випадають назви матеріалів на кшталт «Король буковинських бандитів», але це не про новопризначеного, це про його батька Дмитра, нині власника будівельної компанії «Містобуд».
Молодий же чиновник відомий тим, що закінчив Університет банківської справи при НБУ (тобто є чи не першим за десятки років керівником Управління, який не має профільної освіти) та одружений з онукою екс-спікера Ради регіонала Рибака. А от якщо пошукати у мережі інформацію про Александра Fortado - сценічний псевдонім пана Никоряка, - можна відкрити чимало цікавого: амбітна посередність з грішми і кліпів недешевих собі понаробила, і інтерв’ю пороздавала чимало. Никоряк пояснив, що означає його псевдонім: це поєднання слів «forte» і «фартовий». Але вокальна кар’єра гламурного хлопця якось не складалася, слава так і не прийшла, то він подався у чиновники. Адже у нашій країні співак-лузер цілком може стати успішним чиновником і заробити підписуванням дозволів на будівництво набагато більше, ніж поп-зірка корпоративами.
«Фартовий» Никоряк негайно вирішив укомплектувати структурний підрозділ підвладного Управління – Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій – такими ж самими «кваліфікованими фахівцями», як і він сам. Персонажів аж троє, усі з Луганська, усі донині не мали жодного стосунку ані до архітектури, ані до охорони пам’яток, жоден не має київської реєстрації, усі зайняли посади 15 вересня навіть не одразу подавши трудові книжки, що є порушенням закону. Мушу визнати, що інформацію стосовно новобранців пам’яткоохоронного фронту отримала з приватних джерел у КМДА, оскільки не було можливості швидко і офіційно дізнатися навіть про факт їх призначення на посади - на час написання цього тексту цих прізвищ не було на офіційному сайті. Дещо вдалося знайти і у відкритих джерелах. Отже, зустрічайте:
- Астаф’єв Віктор Володимирович, заступник генерального директора з пам’яткоохронної роботи, має доволі строкату трудову біографію: був і шкільним вчителем праці, і оперуповноваженим по Луганській області, і юристом на якомусь приватному підприємстві. От тепер зненацька пам’ятки нам охоронятиме.
- Черненко Ірина Іванівна, завідувач відділу інформації та зв’язків з громадськістю, в минулому була секретарем Артемівського райсуду, згодом завідувачем тамтешньої канцелярії, працювала юристом у приватній фірмі. З 2004 р. офіційно не працювала, проте у 2008 р. отримала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю. Може, нею і займалася, хто його знає. Тепер буде транслювати пресі та усім охочим мудрі думки свого начальства. Цікаво, історико-архітектурну термінологію спробує опанувати, чи обійдеться?
- Красільніков Микола Іванович, провідний працівник бухгалтерії, взагалі загадкова персона – коли дійшло-таки до подання у відділ кадрів трудової книжки, він приніс новісіньку, без жодного запису. Єдине, що вдалося з’ясувати: людина з таким самим прізвищем-іменем-по-батькові у жовтні минулого року успішно пройшла тестування у луганському ТОВ «Центр розвитку аудиту» за Програмою постійного удосконалення професійних знань аудиторів «Актуальні питання застосування Міжнародних стандартів аудиту в редакції 2010 року».
Сміх сміхом, але уся ця гоп-компанія отримала до рук чималі важелі впливу на земельні питання. Наприклад, складе Центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій відповідний папірчик на замовлення забудовника - і будиночок-пам’ятку місцевого значення можна приватизувати. А приватизувавши – і знести. Можна маніпулювати дуже різними питаннями, зокрема, виробляти цікаві речі у охоронних зонах пам’яток та археологічних зонах.
Ще один важливий момент: у підпорядкуванні Центру перебуває Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», що опікується усією історичною частиною Подолу, Замковою, та Старокиївською горами, урочищем Гончарі-Кожум’яки. Тож ключові посади для «своїх» визначено вірно: один приймає замовлення забудовника (наприклад, компанії «Містобуд», що належить батькові «зірки»), другий влаштовує потрібні експертні висновки для потрібних людей, третя розповідає громаді, що усі ці рішення чудові, четвертий займається бухгалтерським боком питання. Уявляєте, які осяйні горизонти збагачення відкриваються перед гламурненьким Фортадо і його друзями? Роздерибанити Поділ, продати під котеджну забудову Замкову гору – тепер можливо усе. Громадськість з нетерпінням чекає, що буде далі, та, залежно від темпераменту, запасається або поп-корном, або важкими дрючками. От тільки невідомо, чи встигнуть пасіонарії з дрючками добігти на рятунок того чи іншого будинку-пам’ятки, якщо його раптом серед ночі знесуть. Адже ніякої прозорості у діях київської влади і близько немає, тому дізнатися про загрозу вкрай важко.
Насамкінець маю кілька запитань до міського голови. Я не питатиму про мотиви призначень чиновників у сфері охорони пам’яток. Бо знаю, що не отримаю на них чіткої відповіді. Мене цікавлять речі більш приземлені. Пане Кличко, ви забули, як шкварчить піна з вогнегасника? Ви забули, як кілька місяців тому вас освистували на сцені Майдану і кричали «Геть!» і «Ганьба!» під барикадою на Грушевського? Ви вважаєте, що усі ці галасливі рятівники пам’яток – просто «ботаніки», яких легко налякати, а високі двері Київради надійно захищають вас від цієї надокучливої публіки? Був вже один такий у Києві, який вважав себе захищеним дверми резиденції, особистою охороною і «Беркутом». І де він тепер? А вмілі ручки тих надокучливих людей, які вимагають зберегти столичні пам’ятки архітектури, ще добре пам’ятають, як виколупувати бруківку і розливати по пляшках коктейлі Молотова. Ні, вони не будуть підпалювати Київраду, але донести мера до сміттєвого баку точно зможуть. Поміркуйте над цим, пане Кличко. А відповісти на питання можете і подумки.