ГлавнаяОбществоОбразование

Чому студенти не виходять на вулиці?

Чи ви колись чули про студентський рух в Україні? Інколи по телебаченню покажуть вже давно не студентські обличчя учасників Революції на граніті, час від часу трапляються не надто масові студентські демонстрації. Останній раз, коли студенти масово виходили на вулиці з вимогами, був у справі виборів ректора у КПІ. Але це спорадичні протести, які дуже рідко виливаються у якісь довготермінові кампанії. Та й зрештою, це лише зовнішні атрибути студентського руху – чи хтось чув про якусь систематичну роботу серед студентів, чи хтось розказує їм про права та загрози, які їх очікують, чи хтось створює якісь студентські осередки? Я не чув, але напевно й не міг чути.

Така вже специфіка студентського середовища – воно швидкоплинне, студенти перестають бути студентами дуже стрімко. На першому курсі ти придивляєшся, на другому можливо починаєш десь втручатись та ставити незручні питання, а третій курс – це одночасно і пік, і занепад твоєї активності, бо останній рік ти підтягуєш хвости, шукаєш роботу, пишеш дипломну, і громадська активність вже тебе не дуже вабить. Я говорю, звісно ж, не про усіх студентів, а про тих, кого може захопити романтика боротьби за свої права. Бо, наприклад, ті 30% студентів, які, згідно опитувань, вважають, що дати хабар – це спосіб вирішити проблему, звісно ж, можуть опинитись на якомусь мітингу, але то, скоріш за все, будуть відомі усім мітинги з погодинною оплатою, які нічого спільного з захистом своїх прав не мають.

Вже декілька років поспіль МОН та уряд, незалежно від політичного забарвлення, намагається розширити перелік платних послуг, які можуть надавати навчальні заклади, в тому числі й університети. За Вакарчука студенти протестами відбили спробу дозволити університетам брати гроші за пропущені заняття, за користування Інтернетом, бібліотекою чи спортзалами. Згодом довелось воювати і з Табачником, який повторив намагання попередника.— Єгор Стадний

Проблема швидкоплинності – це перша перепона для громадської активності. Тому дивно чути різних діячів, які нарікають на пасивність студентського середовища. Українські студенти не єдині такі. Далеко ходити не треба, достатньо подивитись, як реагують різні покоління студентів на одні й ті ж самі загрози. У 2010 році англійським університетам дозволили ставити плату за навчання на рівні 6 тис фунтів, у виняткових ситуаціях до 9 тис. Студенти протестували весь листопад, однак рішення не скасували. Через півтора роки практично усі університети оголосили «виняткову ситуацію» – жодних протестів вже не було. На відміну від своїх англійських колег студенти Квебеку змогли «заморозити» підвищення плати за навчання за допомогою страйків. Однак практично одразу ж отримали закон, який забороняє протести та пікети на території університетів або ж біля них. Проти нього теж вже ніхто не протестував. Українські студенти три роки тому протестували проти збільшення переліку платних послуг, що подекуди означало би легалізацію хабарництва. Зараз деякі з тих пропозицій знову винесені на розгляд уряду, але протестів не чутно.

Зверніть увагу, студенти найчастіше активізуються, коли загроза б’є безпосередньо по гаманцю, що зрештою природньо. Натомість про питання якості освіти, студентського обміну, достатнього вибору предметів чи забезпечення умов для практики українські студенти публічно говорять вкрай рідко. І дарма! Саме тут криється шлях до нарощення м’язів студентського руху. Прийти до цих питань буде набагато легше, якщо студенти почнуть цікавитись проблемами викладачів, якщо студентські активісти вийдуть за рамки традиційного коментування лише студентських питань. Питання надмірної кількості непотрібних предметів безпосередньо пов’язане з викладацьким навантаженням та зарплатнею, некваліфіковані викладачі, які нічому не можуть навчити – це наслідок бутафорних конкурсів на посаду і тд. Питання становища викладачів та студентів настільки сплетені, що виступ студентів на захист прав викладачів не повинен нікого дивувати. У свою чергу така зміна оптики забезпечить зв'язок між поколіннями студентів, якого зараз так бракує. Кожне покоління студентів, закладаючи цеглину у добробут викладачів, без сумніву поліпшує становище своїх наступників.

На заваді можуть стати самі викладачі. Декому заважатиме одвічний стереотип про студента, який нічого не тямить. Але шановні викладачі, годі боятись, що студенти увійдуть у ваш храм. Наведу слова одного італійського професора, який захищає право студентів оцінювати роботу викладача після кожного предмету: «Не забувайте, що студенти мають за плечима понад 10 років навчання, тож хто-хто, а вони зможуть оцінити, хто як вчить». Тут теж саме, не бійтесь студентів, усіх зі святом!

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter