«Жоден посадовець чи суддя не може записати збереження господарських судів як свою заслугу»
Напередодні конкурсу до Верховного Суду ви застерігали, що може скластися ситуація, коли у Верховному Суді України та вищих спецсудах накопичиться величезна кількість справ, що може порушувати права громадян на доступ до правосуддя. Така ситуація стала реальністю: у розпорядженні Верховного Суду сьогодні понад 116 тисяч справ. Чи можна говорити про порушення прав громадян у такому випадку?
Кожну ситуацію можна оцінювати з різних сторін. З одного боку, дійсно, певне затягування строків розгляду справ – це порушення прав осіб, які звернулись до суду, на своєчасне вирішення спору. З іншого боку, єдиний спосіб уникнути накопичення справ – розглядати їх швидко, незважаючи на якість. На мій погляд, певна затримка з розглядом справи в цьому випадку краще, ніж помилкове рішення, яке може прийняти суддя поспіхом.
Касаційний господарський суд – найменш завантажений. На одного суддю вашого суду припадає в середньому 300 справ, тоді як в адмінсуді – понад 2500. Це зумовлено специфікою суду чи тим, що господарська юрисдикція отримала «у спадок» меншу кількість справ, ніж інші?
У Вищому господарському суді ми постійно намагалися стимулювати суддів не гаяти часу з розглядом справ.
Господарські суди розглядають економічні спори, для яких час судового розгляду дуже важливий, в окремих випадках – важливіший, ніж питання, хто правий. Не можна зупинити економічних зв’язків. Невиконання господарських договорів може призвести до значних фінансових втрат. Бізнес-спори втрачають актуальність, якщо їх розгляд триває роками.
Судді Вищого господарського суду розглядали справи включно до 14 грудня (з 15 грудня запрацював новий Верховний Суд, в тому числі й Касаційний господарський суд – LB.ua) і передали до Верховного Суду найменшу кількість нерозглянутих справ. Попри це в соцмережах поширювалися пости, мовляв, «не наїлися», працювали до останнього дня…
Голова Касаційного адмінсуду Михайло Смокович пояснив в інтерв’ю LB.ua, що велика кількість справ, яку КАС ВС отримав від попередників, пов’язана з тим, що значна кількість суддів Вищого адміністративного суду України звільнилася.
Так, господарські суди втратили менше фахівців, ніж інші. Найбільший кадровий відтік відбувся в апеляційних судах.
За останньою інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів, майже кожна третя посада в судовій системі України – вакантна. Тобто навіть достатньо висока зарплата судді не стимулює юристів і науковців подаватися на ці вакансії.
Що ж до кількості справ, що накопичились в касаційних судах, – це переважно індивідуальні спори, які потребують більше часу для розгляду.
З чим, на Вашу думку, пов’язаний незначний попит на суддівські вакансії?
Думаю, головна перешкода – моральний дискомфорт. На жаль, засоби маніпулювання інформацією сьогодні спрямовані на отримання певного судового рішення. У разі неотримання бажаного результату слід очікувати різноманітних звинувачень в бік судді, навіть якщо останній діяв професійно. До речі, і нові судді (Верховного Суду – LB.ua) негативного ставлення до себе не очікували. Чимало з них працює у вихідні і свята. Навантаження справді дуже велике. Їм важко сприймати те, що коли на них «нападають», то це не через помилку у прийнятті рішення, – це просто така форма тиску.
Нещодавно під вікнами суду представники одного з банків проводили акцію протесту під гаслами: «Поверніть старих професійних суддів». Лише півроку тому вони вимагали «всіх вигнати». Як казав Аль Капоне: «Нічого особистого, виключно комерція».
У 2014 році активно звучали пропозиції ліквідувати господарські суди. Зокрема тоді прем’єр-міністр Арсеній Яценюк висловлював таку позицію з метою економії коштів, оскільки такі суди розглядають лише 3% від усіх позовів.
Створення господарських судів було вимогою часу і складного законодавства. Суди загальної юрисдикції – як лікарі-терапевти. Вони мають загальні знання про захворювання і лікування. Однак після них ми приходимо до вузькоспеціалізованих медиків. Так само і в судах. Якщо виникає потреба в спеціальних додаткових знаннях, в судах з’являються судді з окремими спеціалізаціями, спеціалізовані колегії. Поява вузькоспеціалізованого судді – запорука ухвалення більш професійного рішення.
Усе-таки, чия заслуга, що господарські суди не були ліквідовані? Ваша, Олексія Філатова? Він, до речі, публічно заявляв, що виступає проти цього.
Думаю, жоден посадовець чи суддя не може записати збереження господарських судів як свою заслугу. У 2014-2015 роках, коли це питання було досить актуальним, першими, хто виступив категорично проти такої ідеї, були великі підприємства, Європейська бізнес – асоціація. Очевидно, основною причиною такої позиції стало те, що в господарських судах справи проходять усі інстанції впродовж восьми місяців. А в загальних – три-чотири роки.
Також негативне ставлення до ідеї ліквідувати господарську юрисдикцію висловила юридична спільнота, адвокати і науковці.
Як правило, ініціатива ліквідувати господарські суди виходила від людей з політичними амбіціями, які не пов’язані з роботою судів. І цілком справедливо, що прислухалися не до них.
Сергій Головатий, який став суддею Конституційного Суду, тоді зауважував, що «спротив ліквідації господарських судів чиниться лише тому, що, по-перше, це найкорумпованіша ланка судової системи, а по-друге, вона є досить «дієвим» (поряд з ножами і пістолетами) знаряддям олігархату. Адже спершу олігархи – вихідці з донецького регіону підтримали їх створення, а потім, коли вони отримали владу, повністю заволоділи цими судами, вмонтувавши туди свої суддівські кадри – здебільшого з числа вихідців з Донбасу».
Мені відома позиція Сергія Петровича (посміхається – LB.ua). До речі, впродовж спільної роботи у Конституційній Комісії його висловлювання щодо ліквідації господарських судів «пом’якшали».
Він вважає природними адміністративні суди, хоча ті виникли після Другої світової війни. Комерційні ж суди лише на теренах України існують більше 200 років. Попередниками господарських судів України були арбітражні суди. У 1991 році на їх базі був створений господарський суд. Він складався з першої інстанції і Вищого арбітражного суду України. У 2001 році внаслідок так званої «малої» судової реформи Вищий арбітражний суд був перейменований у Вищий господарський суд і підпорядкований Верховному Суду. Того ж року були створені апеляційні суди.
Чому господарські суди вважають найбільш корумпованими?
Мабуть, через спадщину, яку ми отримали в 2014 році після керування Вищим господарським судом Віктором Івановичем Татьковим. Не слід забувати й про категорію спорів, яку розглядають господарські суди.
Як вам працювалось під його керівництвом?
Не можу сказати, що легко. Разом з тим законодавство захищає кожного суддю від можливих впливів. Існують гарантії незалежності суддів, які не так легко подолати навіть найбільш зацікавленим особам. І ці запобіжники спрацювали в ті роки.
«Вийти на вибори проти Татькова було не дуже безпечно»
Ви стали головою Вищого господарського суду у 2014 році, коли під стінами суду були акції протесту проти Татькова. Він тоді не погодився зняти свою кандидатуру. Чи означало обрання Вас на цю посаду те, що судді не хотіли загострювати ситуацію в суспільстві?
До 2014 року я не обіймав адміністративних посад. Висувати тоді свою кандидатуру для мене було великим бар’єром. Ситуація була дуже напруженою як в суспільстві, так і в суддівському середовищі.
Скажу відверто, вийти на вибори проти Татькова було не дуже безпечно. Це сьогодні він – колишній голова суду, який переховується за кордоном. А тоді не переховувався. І реально був дуже впливовим.
Вибори голови суду відбувались за кілька днів до прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Повірте, до і після цього – це абсолютно протилежні ситуації. Без підтримки громадськості навряд чи мені вдалося б отримати перемогу.
Свою кандидатуру висунув я і Петро Гончарук. Розходжень між нами не було. Важливо було не розпорошити голоси суддів між нами, бо Татьков би набрав більшість. Або ніхто не здобув би перемоги. А вдруге висувати свої кандидатури ми б не змогли.
За Вас тоді проголосувало 58 із 94 суддів.
Судді голосували скоріше не за мене, а проти Татькова. У мене немає з цього приводу сумнівів. Був шанс виправити ситуацію, і судді скористалися цим.
Татьков намагався домовитися з вами про певне рішення?
Особисто з Татьковим у мене не було подібних розмов. Я працював у досить невеликій судовій палаті, керівником якої був Віктор Семенович Москаленко. На той час він відпрацював суддею 30 років і не підтримував жодних домовленостей чи будь-якого впливу. Тож і до суддів нашої палати було відповідне ставлення. До речі, наші рішення не потрапили до слідчих матеріалів як такі, що приймалися під тиском чи з певними порушеннями.
Водночас ви давали свідчення у справі про втручання в автоматизовану систему розподілу справ, в яких фігурують Віктор Татьков та Артур Ємельянов.
Так. Я давав свідчення.
У 2014 році, коли став керівником суду, ми змінили спеціалізацію суддів і провели заходи, які повинні були завадити втручанню в автоматизовану систему.
Які саме?
Замінили особу, яка безпосередньо відповідала за процес авторозподілу. Попередня працівниця звільнилася, я навіть не встиг придивитися, хто це був. Ми доручили ці повноваження іншій особі, а ще кілька працівників повинні були моніторити її діяльність.
У суді на той момент було декілька десятків спеціалізацій, що дозволяло передавати справи майже конкретному судді. Ми залишили лише вісім. Зовсім прибрати спеціалізацію не могли, щоб не нашкодити якості рішень.
У червні-липні (2014 року – LB.ua) у ЗМІ з’явилося повідомлення про нібито втручання в автоматизовану систему. Ми перевірили налаштування користувачів, розподіл попередніх справ. Жодного втручання не виявили. Залишалося перевірити, чи могло бути втручання на програмному рівні. Судді не є розробниками програми і не володіють достатніми знаннями та правами, щоб це зробити. Ми звернулися до Служби безпеки України.
Працівники СБУ провели перевірку. У жовтні-листопаді їм було передано певну техніку, в тому числі жорсткий диск. Згодом результати цієї перевірки вилились у кримінальну справу.
Хто фігурує в цій справі крім Татькова, Ємельянова і працівниці канцелярії?
Я не контролюю хід розслідування цієї справи. Відомо лише про намагання пред’явити підозру Татькову.
Намагання?
На той момент він перебував у відпустці за кордоном. Згодом ЗМІ написали, що Татьков звернувся з проханням надати притулок в Європі (Австрії – LB.ua). А Ємельянову підозру таки пред’явили.
В одному з проміжних рішень суду, опублікованих в Єдиному реєстрі судових рішень, йдеться, що у 2011 році Татьков нібито вступив у змову з колишнім головним спеціалістом канцелярії для втручання в систему. Нібито цей працівник вносив дані в систему, щоб прикріпити конкретних суддів до конкретних справ. Підозру цьому працівнику також не пред’явили. За даними слідства, він (чи вона) перебуває в Росії.
Я не знайомий з деталями цієї справи, тому нічого не можу прокоментувати.
Як можна довести втручання судді в автоматизовану систему розподілу справ?
Жоден суддя не має такої можливості. Все залежить від того, яким було втручання. Якщо програмним, то, очевидно, повинні залишитися «сліди» в програмі. Принаймні фіксується, за яким паролем заходили до неї, які дії вчиняли.
Якщо мова йде про втручання в систему на рівні користувача, то довести цей факт можна лише за свідченнями осіб, які про це знали.
Ви помічали, що в суді відбуваються дивні речі? Що одні і ті ж судді розглядають конкретні справи?
В мене вистачало й власних справ, крім перевіряти, що роблять інші.
Працюючи в одному колективі, навряд чи ви не знали про розподіл справ між суддями.
Я вважаю, що найбільш ефективний супротив можуть чинити судді, відмовляючись виконувати чиїсь прохання. Я не виконував нічиїх вказівок. Думаю, що це було кориснішим, ніж якби я звільнився і залишив своє місце тому, хто би був більш слухняним.
«З 2014 року не йдеться про системні порушення в господарських судах»
Розкажіть, будь ласка, про автоматизований розподіл справ. Як це технічно відбувається з моменту надходження скарги до суду?
Дані про справу вносяться до програми в день її надходження.
Працівником канцелярії суду?
Так. Після цього особа, відповідальна за авторозподіл, відкриває цю справу і робить позначки про тих суддів, які хворіють, перебувають у відпустці чи відрядженні. Тим самим визначає, хто може брати участь в авторозподілі. Ця інформація залишається в програмі і в будь-який момент її можна перевірити.
Потім працівник натискає кнопку і за визначеним програмою алгоритмом відбувається розподіл справ, що враховує спеціалізацію судді, рівень його навантаження.
Зауважу, що сам процес розподілу справ сьогодні відбувається не в приміщенні суду, а на державному підприємстві «Інформаційні судові системи» при Державній судовій адміністрації, яке є розробником програми.
Як перевірити, чи справді людина, відповідальна за авторозподіл, правильно позначила тих, хто перебуває у відпустці чи хворіє?
Судові палати щодня подають списки суддів, яких немає на робочому місці. Щоправда, виникають ситуації, коли доводиться пізніше вносити корегування в ці списки. Оскільки потрапити до лікаря можна з 9 ранку, а лікарняний отримати ще пізніше. За цей час на цього суддю може бути розподілена справа.
Як тоді?
Суддя дзвонить помічникові, повідомляє, що він перебуває на лікарняному. Тоді особі, відповідальній за авторозподіл, надсилають відповідний документ, і вона робить нову позначку в програмі.
Все-таки управління програмою відбувається у ручний спосіб. Суддя може побачити справу, не захотіти її розглядати і написати заяву про відпустку чи взяти лікарняний?
Якщо є сумніви, що певна ситуація відбувається правомірно, ми маємо можливості відреагувати. По-перше, провести перевірку, по-друге, створити розширені колегії суддів для розгляду окремої справи. І ми це активно застосовували для руйнування «зручних» судових палат Татькова-Ємельянова.
До того ж згідно зі змінами в процесуальному законодавстві перерозподіл справи відбувається лише у випадку, якщо суддя перебуває на лікарняному два і більше тижнів. А це вже не так легко, як взяти лікарняний на один чи кілька днів.
За часів Татькова були випадки впливу на суддів, щоб ті відмовлялись від розгляду справ?
Теоретично – так. Але такі факти можуть бути підтверджені лише показами свідків. Наприклад, сам по собі лікарняний не свідчить про те, що могло відбутися зловживання.
У Вищому господарському суді трапився випадок, коли колегія суддів розглядала справу, а згодом один із них раптово пішов на лікарняний. Слідчий запідозрив втручання в систему. Виявилось, що суддя погано почувався, але йти на лікування не хотів, бо у нього було на розгляді чимало справ. Під час одного із судових засідань йому стало зле і його забрала «швидка». Тобто кожен випадок треба аналізувати окремо.
Чи помічали ви втручання в розподіл справ після обрання вас керівником Касаційного господарського суду?
Втручатися нині в автоматизовану систему – це самогубство. Як я казав раніше, всі дії зберігаються на жорсткому диску. І в будь-який момент можна перевірити, хто і що робив в системі.
До речі, зауважте, що з 2014 року не йдеться про системні порушення в господарських судах. Щодо конкретних справ, можливо, існують такі факти. Але раніше ширилася інформація, що можна було домовитися в суді першої інстанції і отримати потрібне рішення в останній. Думаю, позитивні наслідки є результатом тієї роботи, яку ми одразу провели для уникнення впливу на автоматизовану систему розподілу справ.
«Ми розглядаємо справи з підвищеною складністю два дні на тиждень»
Ви входите до колегії суддів, що розглядає справи з інтелектуальної власності та антимонопольного законодавства. Наразі Вища кваліфкомісія суддів проводить відбір суддів до Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Після його формування Касаційний господарський суд втратить «інтелектуальні» справи?
Вищий суд з питань інтелектуальної власності буде діяти як суд першої та апеляційної інстанцій, тож Верховний Суд переглядатиме його рішення.
До речі, якщо говорити про справи щодо захисту інтелектуальної власності, то з розвитком технологій їх кількість зросла. На жаль, траплялись випадки, коли правовласник звертався до суду, але суддя не міг розібратися в ситуації. На Закарпатті, до прикладу, винахідник змушений був реєструватися підприємцем, щоб мати право звернутися саме до господарського суду, бо в районному його проблеми не розуміли.
На сьогодні ми отримуємо звернення громадян, в яких, серед іншого, відзначається, що Вищий господарський суд забезпечував єдність практики в цій категорії спорів. Що як представнику певної палати приємно читати і чути.
Які цікаві справи перебувають у провадженні Касаційного господарського суду? Бачила в Єдиному реєстрі судових рішень чимало справ, в яких ви головуєте, з величезними сумами спору.
Є спір стосовно розрахунків за так званий «міст Кирпи» (Дарницький автомобільно-залізничний міст в Києві – LB.ua). Сума спору сягає кількасот мільйонів гривень. Обидві сторони найняли висококваліфікованих адвокатів. Очевидно, що розгляд цієї справи буде непростим і досить цікавим.
Скільки справ в середньому на день може розглянути кожен суддя Касаційного господарського суду?
Ми розглядаємо справи з підвищеною складністю два дні на тиждень. Решту часу витрачаємо на підготовку до справи, адже кожен суддя-доповідач повинен викласти коротку суть справи.
У порівнянні з іншими касаційними судами ми отримали невелику кількість справ – близько чотирьох тисяч. Хоча усі вони і за предметом спору, і за сумою, - досить складні. Сподіваємось, до кінця червня ліквідуємо залишок.
«Я знайомий з Павлом Гречківським досить давно»
Ви перебували в якості свідка у справі про шахрайство члена Вищої ради правосуддя Павла Гречківського. За версією слідства, посередник Олег Шкляр, якого правоохоронці затримали, нібито мав передати хабар Гречківському, а той обіцяв посприяти одній запорізькій компанії в отриманні потрібного рішення нібито через Вас (оскільки справа розглядається в касаційному суді). Як давно ви знайомі з Гречківським?
Я знайомий з Павлом Гречківським досить давно. Його батько працював першим заступником голови Вищого господарського суду. Тож Павло приходив до нього. Якось мені його й представили. Та спілкуватись ми почали пізніше, коли я став головою суду. Окрім розгляду справ у мене з’явилося чимало завдань для налагодження комунікації з органами державної влади, в тому числі Вищою радою правосуддя, членом якої є Павло Гречківський.
У 2014 році звучало чимало закликів звільнити всіх суддів, очистити суди від недоброчесних суддів. Майже рік тоді не працювала Вища рада юстиції і Вища кваліфкомісія суддів. Навіть мертвих суддів не можна було звільнити. Суддів, яким ще в 2013 році виповнилось 65 років, звільнили аж у вересні 2016 року. Така затримка була і щодо суддів, в діях яких були виявлені порушення.
У 2015 році я активно спілкувався з Вищою радою юстиції, в тому числі з Павлом Гречківським, щодо окремих законопроектів для вирішення проблем в судовій системі.
Він приходив до вас напередодні затримання Олега Шкляра?
Ми з ним зустрічалися, але коли саме це було – за день, два до затримання – не пам’ятаю. З приводу справи, яка фігурує в ЗМІ щодо нібито шахрайства з боку Гречківського, жодних розмов зі мною не було.
Дивний збіг: автоматизована система розподілила справу щодо цієї запорізької фірми на колегію суддів, до якої входите Ви. 21 травня цього року Ви взяли у ній самовідвід.
Насправді нічого дивного. В суді є лише одна колегія, яка може розглядати таку категорію справ. Тобто троє суддів нашої колегії і двоє додаткових.
Я – противник самовідводів. Теоретично завжди можна знайти причину не розглядати певну справу, якщо вона тобі не подобається. Таке рішення може негативно вплинути на комунікацію з колегами. Оскільки, можливо, вони також не хотіли би розглядати конкретну справу. Однак у цьому випадку я не міг вчинити інакше. Я був допитаний як свідок. Тому хотів би уникнути звинувачень у наявності конфлікту інтересів.
Ви давали покази в суді у справі Гречківського?
Ні. За правовою кваліфікацією я і не мав давати такі свідчення.
«Я не хочу руйнувати саму ідею участі громадськості у конкурсі»
Ви – чи не єдиний голова суду, який відкрито заявляв ще на початку судової реформи, що судді не в захваті від змін, які відбуваються. Сьогодні в судовій системі більше двох тисяч вільних вакансій, судді мають значне навантаження. Їм доводиться проходити складне і тривале кваліфікаційне оцінювання, аби підтвердити відповідність займаній посаді.
Ми втратили чимало професійних суддів. На жаль, інколи за посади тримаються не ті, хто вартий залишитись.
Водночас я погоджуюся з позицією Венеціанської комісії, яка на початку судової реформи констатувала, що Україна потребує екстраординарних заходів у судовій системі. В жодній країні світу не відбувалось перетворення чотирьох судів (Верховного Суду України і трьох вищих спецсудів) в один через конкурс, а не шляхом переведення суддів. Хоча, звісно, до окремих процедур маю зауваження.
Яких саме?
Маю на увазі негативні висновки Громадської ради доброчесності. Вони говорять, що нічого не досліджували, нікого не опитували, і висновки є лише їхньою власною думкою. Однак наполягають на них навіть після спростування усіх фактів, про які вони написали у висновках, як на істину в останній інстанції.
Ви позивалися до ГРД для спростування негативного висновку?
Ні. По-перше, я не хочу руйнувати саму ідею участі громадськості у конкурсі. Це – українське ноу-хау. І після першого їхнього досвіду нівелювати участь громадськості було б неправильно. По-друге, навряд чи для суспільства переконливо звучало би те, що голова Касаційного господарського суду виграв суд у громадськості.
Мені достатньо того, що всі зацікавлені особи можуть переглянути мою співбесіду у ВККС, щоб розвіяти будь-які чутки про мене.
Разом з тим під час конкурсу до Верховного Суду у судовому середовищі поширювалися чутки, що частина суддів очікує повернення попередньої влади.
Можливо, мова йшла про те, що судді очікували рішення Конституційного Суду щодо судової реформи.
Кожен має власне розуміння й сприйняття такого поняття, як «зміни». Це характерне явище для нашого суспільства.
Ваші колеги – судді Вищого господарського суду – рекомендовані до переведення в апеляційні суди. Для них це все таки пониження.
Це якраз другий бік реформи. Головне, щоб для кожної влади не стало звичкою влаштовувати нову судову реформу таких масштабів. Країна двох таких реформ може не витримати.
Яка ваша позиція щодо Верховного Суду України, судді якого наполягають на тому, що його ліквідація є неконституційною?
Судді Верховного Суду України брали участь у конкурсі до нового Верховного Суду. Якщо вони не погоджувались з подібними змінами законодавства, то мали би не йти на конкурс. 12 із 13 суддів Верховного Суду України не пройшли усіх етапів конкурсу. А після цього порушують питання про переведення їх до нового Верховного Суду без конкурсу. Думаю, цей фактор може стати на заваді для захисту прав у Страсбурзі. Вони проявили непослідовність.
На мій погляд, чимало суддів були гідні потрапити до Верховного Суду, але з різних причин туди не потрапили.
З яких причин?
Навіть через нервування. Один з суддів потрапив до невеличкої ДТП, прямуючи на тестування. Розхвилювався. І не добрав балів на тестуванні.
Інша суддя не розрахувала час і не встигла переписати рішення з чернетки на чистовик.
«Я можу більше допомогти Суду, не очоливши його»
Для вас судова реформа не понесла негативних наслідків. Ви зайняли аналогічну посаду – голови Касаційного господарського суду.
Так. Тільки якщо не вмикати телевізор, щоб нічого поганого не почути (посміхається – LB.ua).
Ви стали ще й заступником голови Верховного Суду. Відмовилися від керівництва судом, хоча мали серйозну підтримку.
Щодо підтримки, мабуть, це пов’язано з тим, що з 2014 року ми активно захищали інтереси суддів і суддівства. І це питання актуальне й сьогодні.
Як говорять, захист людини від свавілля можливо здобути лише в судах і церкві (сміється – LB.ua). Церква не покриває 100% населення, тому суди повинні допомогти.
Я би хотів працювати суддею без жодної адміністративної посади. Проте так склалося, що після конкурсу нові судді не встигли себе проявити до обрання керівництва суду. Сподіваюсь, до наступних виборів хтось продемонструє свої управлінські здібності.
Крім того, я прекрасно розумів, що якщо очолю Верховний Суд, то із самого початку його роботи виникне додаткове напруження з боку громадськості. Я можу більше допомогти Суду, не очоливши його.