Народився 16 лютого 1972 року. Дитинство Михайло Подоляк провів у Львові та Нововолинську.
З 1989 року жив у Білорусі, закінчив Мінський медичний інститут.
У 90-х роках Михайло Подоляк працював журналістом у виданнях «FM-бульвар», «Час», «Народна воля» і «Белорусская деловая газета».
У 2002 році проти Подоляка подав позов глава Комітету держконтролю Білорусі Анатолій Тозік за публікацію «Конфіденційно» в опозиційній газеті «Наша свобода». У статті йшлося про те, що президент республіки Олександр Лукашенко «гальмує розвиток російсько-білоруського економічного співробітництва», а також про непрості стосунки Анатолія Тозіка з генпрокурором Віктором Шейманом. Голова Комітету держконтролю заявив про наклеп та запросив $120 000 в якості компенсації моральної шкоди.
2 серпня 2002 року суд Московського району Мінська задовольнив позов, але постановив стягнути меншу суму, ніж просив Тозік: з газети – $54 000, а з Михайла Подоляка - $2700. У видання не було грошей, щоб сплатити штраф та продовжити роботу, тому воно припинило існування. Подоляк тоді висловив думку, що позов – це «нашвидкоруч зроблене політичне замовлення», а «результат судового засідання був зрозумілий із самого початку, оскільки генерал Тозік захищав честь і гідність президента Білорусі Олександра Лукашенка».
У 2004 році Подоляк працював заступником головного редактора в опозиційній білоруській газеті «Время». 21 червня до нього додому прийшли співробітники КДБ Білорусі та дали пів години на те, щоб зібрати речі. Білоруська влада звинуватила Подоляка в тому, що його діяльність «суперечить інтересам державної безпеки», а матеріали містять «наклепницькі вигадки про реальне становище в країні, заклики до дестабілізації політичної ситуації в Білорусі». Його депортували до України та позбавили права відвідувати Білорусь протягом п'яти років.
Сам Подоляк причиною депортації називає свою статтю про те, хто може замінити Лукашенка на посаді президента Білорусі. Відомо, що рішення про його висилку з країни було ухвалено 16 червня, але самому журналісту його повідомили лише в день депортації.
Після депортації з Білорусі Михайло Подоляк продовжив працювати журналістом в Україні.
У 2005 році він був головним редактором «Української газети». У червні видання опублікувало його статтю «Таємна вечеря»: вона стосувалась отруєння у 2004 році тоді ще кандидата в президенти Віктора Ющенка. Матеріал являв собою журналістське розслідування, викладене в художній формі. У ньому автор, спираючись на власні джерела, зробив припущення, що за отруєнням стояли близькі до Ющенка особи: заступник керівника штабу Блоку «Наша Україна» Давид Жванія та міністр транспорту та зв'язку, член партії Ющенка Євген Червоненко.
Після цього до редакції прийшли слідчі СБУ, щоб дізнатись, чи будуть у газеті ще виходити подібні матеріали про отруєння Ющенка. Крім того, Генпрокуратура викликала Подоляка на допит в якості свідка у справі про отруєння. За словами самого журналіста, протягом 4 годин допиту його переважно питали про джерела інформації, які він відмовився називати. Також правоохоронці намагались з'ясувати, хто заплатив за публікацію такої статті. Подоляк стверджує, що замовника не було, але через тиск виданню не вдалось опублікувати другу частину розслідування.
У 2006 році Михайло Подоляк починає працювати з інформаційним сайтом «Обозреватель» на засадах фрілансера. Водночас він став радником власника видання – голови Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва Михайла Бродського. З 1 грудня 2011 року Подоляк став шеф-редактором «Обозревателя».
У червні 2011 року Михайло Подоляк був серед шести журналістів, яких вперше запросили до «Межигір'я» — резиденції тодішнього президента України Віктора Януковича. До цього рух «Стоп цензурі» закликав голову держави показати для ЗМІ свій маєток, як він обіцяв ще в 2010 році.
У 2006 році Подоляк відкрив консалтингову компанію, яка займалася «репутаційним менеджментом» та «роботою з конфліктами». Клієнтами фірми були переважно політики з України, Білорусі та Росії.
Подоляку приписують роботу на Юрія Іванющенка — політика та бізнесмена, якого ЗМІ називають донбаським кримінальним авторитетом «Юрою Єнакіївським», наближеним до Віктора Януковича. У 2011 році Подоляк був одним зі спікерів на пресконференції, присвяченій доказам того, що Іванющенко ніколи не притягався до кримінальної відповідальності та не був причетним до криміналітету. Зокрема, вони спиралися на довідку від МВС та книгу колишнього голови МВС Юрія Луценка «Донецька мафія», в якій не фігурувало прізвище Іванющенка. На думку учасників пресконференції, регулярні публікації про належність Іванющенко до кримінального світу носили замовний характер.
Під час парламентських виборів 2012 року ЗМІ називали Михайла Подоляка «смотрящим» від Сергія Льовочкіна по київських округах. У тому числі він працював із кандидатом у народні депутати по скандальному мажоритарному округу № 223 (Київ, Шевченківський район) Віктором Пилипишиним. На окрузі не змогли з першого разу встановити результати виборів та у грудні 2013 року провели перевибори. Пилипишин зрештою переміг та став депутатом Верховної Ради.
У 2015-му Подоляк був консультантом кандидата в мери Києва Сергія Думчева. Тоді нікому не відомий кандидат заполонив столицю своєю рекламою та зміг отримати на виборах 3,92% голосів. Подоляк був автором ідеї зробити носорога як «безкомпромісну тварину» тотемом партії Думчева «Рух за реформи». На передвиборчу кампанію було витрачено більше 100 млн грн.
На початку квітня 2020 року Михайло Подоляк став радником голови Офісу президента Андрія Єрмака та «антикризовим менеджером» ОПУ. Своє рішення доєднатися до Офісу президента Подоляк пояснив бажанням будувати «ефективну, компактну, але жорстку державу».
Наразі Подоляк контролює всю інформаційну політику Офісу президента та консультує безпосередньо Зеленського. Крім того, він «готує» до ефірів у ЗМІ міністрів українського уряду, щоб їхні тези були скоординовані зі змістами, які просуває президент.
16.03.2022