Ткаченко Олександр Владиславович
Екс-міністр культури та інформаційної політики України
Місце народження
Народився 22 січня 1966 року в Києві.
Освіта
1990 - закінчив КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики.
В 2016 отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».
В 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».
Сім'я
В 1989—2009 був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.
Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — ексдиректор 1+1 Digital та Інновації, з січня 2021 року — голова digital-департаменту проросійських телеканалів «Kyiv.live» та «Odesa.live».
Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).
Кар'єра
1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.
1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.
1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».
З 1994 року — автор і ведучий програми «Післямова».
1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997 з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997 залишив канал.
1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.
Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».
2005 очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.
Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співавтором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).
2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».
Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».
За керівництва Ткаченка, в 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.
20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1».
Журналістика
1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.
1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Рейтерс» (Reuters) у Києві.
1994 — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичної телепрограми «Післямова».
1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».
Наприкінці 2004 в період виборів Президента й Помаранчевої революції був ведучим теледебатів на «Новому каналі» між кандидатами у Президенти, зокрема між Ющенком і Януковичем.
23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.
Політика
2019 обраний народним депутатом від партії «Слуга народу». На момент обрання — генеральний директор ТОВ "Телерадіокомпанія «Студія 1+1», безпартійний, включений до виборчого списку під № 9. В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019). Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією.
4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України.
27 липня 2023 року Верховна Рада відправила у відставку міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.
Міністерська каденція Ткаченка ознаменувалася декілька гучними скандалами, зокрема з реорганізацією Довженко-Центру, що в результаті була визнана незаконною, а також протистоянням між Мінкультури та київської владою щодо визнання будівель памʼятками. Ткаченко та мер міста Кличко тоді обмінювалися взаємними звинуваченнями у незбереженні архітектури Києва. Стосовно реорганізації Ткаченко стверджував, що не знав про неї, кажучи, що Держкіно – не в його підпорядкуванні.
Остаточне питання звільнення Ткаченка постало 20 липня, коли президент Зеленський попросив Дениса Шмигаля розглянути заміну міністра культури та інформаційної політики на тлі скандалу про фінансування на 33 млн гривень державним коштом драмеді Юрія Горбунова. Також Зеленський запропонував Шмигалю знаходити позабюджетні кошти на проєкти, які зараз справді потрібні.
Посилання
27.07.2023