Глузман Семен Фішельович
Правозахисник, колишній дисидент та політв'язень, відомий психіатр
Місце народження
Народився 10 вересня, 1946 р., м. Київ.
Освіта
У 1970 році закінчив студіювання у Київському медичному інституті.
Професійна діяльність
1970 року працював у Житомирській психіатричній лікарні, за спеціальністю — психіатр.
1971 - м. Коростень, Житомирська область, психіатр.
1972 - Лікарня швидкої допомоги, м. Київ, психіатр.
У листопаді 1971 р. підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка, якою генерала було визнано психічно здоровим всупереч державній точці зору політичного режиму в СРСР, довів незаконність застосування проти генерала методів репресивної психіатрії, те, що він «психічно хворий» — підготована була фахівцями інституту судової психіатрії ім. В. П. Сербського. У 1972 році Семен Глузман був засуджений (головно за вказану незалежну експертизу) на 7 років концтаборів (у Пермській області), додатково йому дали 3 роки заслання (у Тюменській області). Він відбував покарання разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук'яненком.
Під час перебування у таборі продовжував займатися науковою та публіцистичною діяльністю. Зокрема, у співавторстві з Володимиром Буковським їм було написано «Посібник із психіатрії для інакодумців». Тоді ж заочно було обрано членом міжнародного пен-клубу. Вірші та проза Глузмана видавалися російською, українською, англійською та французькою мовами.
1978 Amnesty International оголосила роком Семена Глузмана.
З травня 1979 року Семен Глузман перебував у засланні у Тюменській області.
1982 - після повернення з посилання до Києва не мав прописки та можливості працевлаштуватися за фахом. Влаштувався робітником на київському заводі «Промарматура».
Отримав можливість працювати лікарем після того, як відправив листа Андропову, де вказав, «що є антипорадником і цього не приховую», і просив дати можливість емігрувати, щоб працевлаштуватися за фахом за кордоном. За кілька тижнів після відправки листа Глузмана запросили до начальника відділу кадрів МОЗ УРСР; пролунав дзвінок до охорони здоров'я з вимогою негайного працевлаштування та дозвіл працювати лікарем соматичного профілю, але тільки не психіатром.
З 1983 - педіатр у дитячій поліклініці. Працював у поліклініці кілька років та отримав посаду завідувача відділення. Чотири роки пропрацювавши педіатром, пішов під час перебудови з офіційної роботи, написав сценарії двох фільмів та низку статей. Перша зі статей про зловживання психіатрії в СРСР була опублікована в московському професійному лікарському виданні «Медична газета».
1989-1990 - член Експертної групи при Комітеті з питань охорони здоров'я Верховної Ради СРСР, експерт з проблем психіатрії та наркології Комітету конституційного нагляду СРСР.
З 1991 - виконавчий секретар Асоціації психіатрів України.
У 1993-1995 роках був керівником проекту «Модель системи інформування та планування для України».
З 1993 року виконавчий директор Українсько-американського бюро захисту прав людини.
1994 - на прохання Державного департаменту США виступав перед Конгресом США як експерт з проблем дотримання прав людини в Україні.
1996 - 1999 роки — науковий директор спільного американсько-українського проекту «Психічне здоров'я дітей, які зазнали аварії на Чорнобильській АЕС: досвід епідеміологічного дослідження».
1998 — один із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу» (2000 року був прийнятий Верховною Радою України) та низки законодавчих документів.
1998-1999 - експерт ООН з прав людини.
З 1999 року – директор Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів (МРЦ).
2000-2002 - член правління Міжнародного фонду Сороса в Україні. Вийшов із правління через свою незгоду з політикою Фонду.
2000-2003 – науковий керівник спільного американсько-українського дослідження «Алкоголізм та психічне здоров'я в Україні».
2008 - брав участь в українській телепрограмі "Свобода Слова".
2008 - Женевська Премія з прав людини в галузі психіатрії, вручена на XIV конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації в Празі за «виключну мужність і відданість ідеалам гуманізму, за відмову від використання психіатрії проти політичних дисидентів, а також за поширення етичних».
Виступав на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
Посилання
10.09.2015