Горбачов Михайло Сергійович

Президент СРСР

Місце народження

Народився 2 березня 1931, Привольне, Медвеженський район, Північнокавказький край, СРСР, у селянській сім'ї. Батько — Горбачов Сергій Андрійович (1907—1976), росіянин. Мати — Гопкало Марія Пантиліївна (Пантелеймонівна) (1911—1993), українка. Працювала ланковою в колгоспі, не знала грамоти, була набожною, у покутті влаштувала іконостас, любила співати українських пісень. Її батько Пантелеймон Єфимович (1894—1953) походив з селян Чернігівської губернії, яких більшовики насильно переселили до Черкесії.

У дитинстві Михайло спочатку розмовляв українською (троюрідний брат Іван Рудченко називав його «хохляк»). Із 13 років періодично поєднував навчання в школі із роботою в Машинно-тракторній станції і в колгоспі. Із 15 років працював помічником комбайнера машинно-тракторної станції. У 1948 році, сімнадцятирічним, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, як знатний комбайнер. У тому ж році призваний у Радянську армію, служив начальником продскладу.

Освіта

В 1950 році вступив до МДУ імені М. В. Ломоносова. Після закінчення в 1955 році юридичного факультету МДУ був направлений у Ставрополь у краєву прокуратуру.

Кар'єра

Працював заступником завідувача відділу агітації і пропаганди Ставропольського крайкому ВЛКСМ, першим секретарем Ставропольського міськкому комсомолу, потім другим і першим секретарем крайкому ВЛКСМ (1955—1962).

Був членом Політбюро з 1980. Як Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу 1985—1991, Голова Президії Верховної Ради СРСР 1988—1989, Голова Верховної Ради СРСР 1989—1990, Президент СРСР 1990—1991 проводив ліберальні реформи всередині країни, які були названі Перебудовою і призвели до появи багатопартійності; спробував обмежити гонитву озброєнь.

2009 року став лауреатом німецької премії «Квадрига».

Партійна робота

1952 — прийнятий до лав КПРС.

Березень 1962 — парторг крайкому КПРС Ставропольського територіально-виробничого колгоспно-радгоспного управління.

1963 — завідувач відділу партійних органів Ставропольського крайкому КПРС.

Вересень 1966 — обраний першим секретарем Ставропольського міськкому партії.

1967 — закінчив економічний факультет Ставропольського сільськогосподарського інституту (заочно), спеціальність — агроном-економіст.

Серпень 1968 — другий секретар Ставропольського крайкому КПРС.

Квітень 1970 — перший секретар Ставропольського крайкому КПРС.

1971—1991 — член ЦК КПРС.

Листопад 1978 — обраний секретарем ЦК КПРС.

1979—1980 — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС.

На початку 80-х років здійснив ряд закордонних візитів, під час яких познайомився з Маргарет Тетчер і подружився з Олександром Яковлєвим, який очолював у той час радянське посольство у Канаді. Брав участь у роботі Політбюро ЦК КПРС щодо розв'язання важливих державних питань.

Генеральний секретар та Президент

З березня 1985 року — Генеральний секретар ЦК КПРС, а з жовтня 1989 року по червень 1990 року — голова Російського бюро ЦК КПРС.

Під час спроби державного перевороту в 1991 році був відсторонений від влади віцепрезидентом Геннадієм Янаєвим та ізольований у Форосі; після відновлення законної влади повернувся на свою посаду, котру обіймав до розпаду СРСР в грудні 1991 року.

Обирався делегатом XXII (1961 рік), XXIV (1971 рік) і всіх наступних (1976, 1981, 1986, 1990) з'їздів КПРС. З 1970 по 1990 рік був депутатом Верховної Ради СРСР 8-12 скликань. Член Президії Верховної Ради СРСР з 1985 по 1988 рік; Голова Президії Верховної Ради СРСР із жовтня 1988 по травень 1989 року.

Голова Комісії у справах молоді Ради Союзу Верховної Ради СРСР (1979—1984); Голова Комісії у закордонних справах Ради Союзу Верховної Ради СРСР (1984—1985);

Народний депутат СРСР від КПРС — березень 1989 — березень 1990; Голова Верховної Ради СРСР (сформована З'їздом народних депутатів) — травень 1989 — березень 1990; Депутат Верховної Ради РРФСР 10-11 скликань.

15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний Президентом СРСР. Одночасно до грудня 1991 року був Головою Ради оборони СРСР, Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил СРСР.

Нагороджений Нобелівською премією миру 1990, але його міжнародна репутація постраждала через придушення демократичних виступів у прибалтійських республіках. Після невдалого путчу в серпні 1991 р., прискореного розпаду СРСР, влада Горбачова ослабла, і 25 грудня 1991 він пішов у відставку.

4 листопада 1991 начальник управління з нагляду за виконанням законів про державну безпеку генеральної прокуратури СРСР Віктор Ілюхін порушив проти М. С. Горбачова кримінальну справу за статтею 64 Кримінального Кодексу РРФСР (Зрада Батьківщині) у зв'язку з підписанням постанов Держради СРСР від 6 вересня 1991 р. про надання незалежності Латвії, Литві, Естонії; Генеральний прокурор СРСР Микола Трубін закрив справу, а через два дні Ілюхін був звільнений з органів прокуратури.

Після відставки

З січня 1992 року по цей час — Президент Міжнародного Фонду соціально-економічних та політологічних досліджень (Горбачов-Фонд). Одночасно з березня 1993 року до 1996 року — президент, а з 1996 року — Голова Правління Міжнародного Зеленого Хреста.

6 квітня 1992 року екс-президента СРСР було допитано слідчим Генеральної прокуратури РРФСР Володимиром Карасьовим у справі про фінанси КПРС.

З 1993 року Горбачов володів 10% акцій "Нової газети".

Після відставки скаржився, що його «у всьому блокують», що його родина постійно перебуває «під ковпаком» у ФСБ, що його телефони постійно прослуховуються, що видавати свої книги в Росії може лише «підпільно», малим тиражем.

1994 року Горбачов був у гостях у Владислава Листьєва у прямому ефірі програми Час пік.

В 1996 виставив свою кандидатуру на виборах Президента Російської Федерації і за результатами голосування набрав 386 069 голосів (0,51%).

У 2000 році став головою Російської об'єднаної соціал-демократичної партії, яка в 2001 році влилася до Соціал-демократичної партії Росії (СДПР); з 2001 по 2004 рік - лідер СДПР.

2001 року підписав листа на захист телеканалу НТВ.

12 липня 2007 року СДПР було ліквідовано (знято з реєстрації) за рішенням Верховного суду Російської Федерації.

20 жовтня 2007 став главою Загальноросійського громадського руху «Союз соціал-демократів».

2 березня 2011 року, у день 80-річчя, указом президента РФ Дмитра Медведєва Горбачова нагороджено орденом Святого апостола Андрія Первозванного. 30 березня Михайло Сергійович відзначив ювілей у Лондоні благодійним концертом «Горбі 80 Гала» у залі «Royal Albert Hall» за участю світових «зірок», серед яких були Шерон Стоун, Кевін Спейсі, «Скорпіонс», Арнольд Шварценеггер, Дмитро Хворостовський, Андрій , Пол Анка, Кетрін Дженкінс, Ширлі Бессі, Браян Феррі, Мілла Йовович, Тед Тернер, Лондонський симфонічний оркестр та артисти Великого театру.

17 серпня 2011 року на великій прес-конференції в агентстві «Інтерфакс», присвяченій 20-річчю подій серпня 1991 року, Горбачов зізнався, що заздалегідь знав про плани ДКНС, його про це неодноразово попереджали, але він вважав, що важливіше запобігти кровопролиття тим паче громадянську війну.

10 квітня 2014 року кілька депутатів Держдуми з трьох фракцій звернулися до Генпрокуратури РФ із запитом про перевірку дій Горбачова в період його президентства в СРСР, вважаючи, що він має нести юридичну відповідальність за розвал країни. Парламентарі покладають на Горбачова провину за створення Держради СРСР, як органу, не передбаченого Конституцією СРСР як орган влади, але визнав, не маючи на те повноважень, незалежності трьох прибалтійських республік. Депутати вимагають, щоб унаслідок прокурорської перевірки проти Горбачова порушили кримінальну справу.

На початку листопада 2014 року Горбачов здійснив візит до Німеччини, до якого довго готувався і напередодні якого дав низку принципових інтерв'ю. 7 листопада 2014 року екс-президент СРСР відкрив у Берліні виставку на честь 25-річчя падіння Берлінської стіни. 9 листопада Горбачов, федеральний канцлер Меркель та екс-президент Польщі Валенса разом із 200 правозахисниками здійснили символічний перехід кордону між НДР та ФРН мостом у районі Борнхольмер-штрассе, де 25 років тому були відкриті перші шлагбауми і через чек-пойнт почалося Східним та Західним Берліном. Потім Михайло Сергійович взяв участь у форумі «Нова політика» та провів закриті переговори з Меркель, під час яких обговорила українську кризу. Повернувшись із Німеччини, Горбачов висловив думку, що Захід вже змирився з приєднанням Криму до Росії.

Кримська криза та події в Україні

17 березня 2014 року Горбачов привітав підсумки референдуму в Криму про приєднання до Росії, назвав волевиявлення народу Криму виправленням історичної помилки та засудив санкції США та Євросоюзу щодо російських та кримських політиків.

30 серпня 2014 року в інтерв'ю Російській службі новин Горбачов підтримав політику Росії щодо подій в Україні.

У січні 2015 року в інтерв'ю журналу «Spiegel» Горбачов застеріг, що напруженість у відносинах між Росією та країнами Європи через українську кризу може мати наслідком великий конфлікт і навіть ядерну війну.

26 травня 2016 року Служба безпеки України заборонила на 5 років в'їзд в Україну Михайлу Горбачову. «За публічну підтримку анексії Криму Михайлу Горбачову на п'ять років заборонений в'їзд в Україну» — йдеться у повідомленні СБУ.

Хвороба і смерть

У квітні 2011 року Горбачов переніс складну операцію на хребті в Німеччині, в мюнхенській клініці "Schön Klinik München Harlaching".

У червні 2013 року Горбачова було госпіталізовано до Центральної клінічної лікарні, про що повідомила прес-служба Горбачов-фонду. Протягом ряду років, зазначає Forbes, Горбачов страждає на діабет у важкій формі, переніс кілька операцій.

22 жовтня 2013 року стало відомо, що Горбачова госпіталізовано до німецької клініки. Незабаром був виписаний і повернувся до Москви.

9 жовтня 2014 року госпіталізовано до Центральної клінічної лікарні. За словами Михайла Сергійовича, «його стан останнім часом погіршився».

Помер 30 серпня 2022 року на 92-ому році життя після тяжкої та тривалої хвороби в Центральній клінічній лікарні у Москві. Поховають Горбачова на Новодівичому цвинтарі поряд з дружиною.

Сім'я, особисте життя

Дружина — Раїса Максимівна Горбачова (уроджена Титаренко), померла в 1999 від лейкозу. Понад 30 років жила і працювала в Москві.

Дочка — Ірина Михайлівна, працює в Москві.

Онуки — Ксенія і Анастасія.

Правнучка — Олександра.

Посилання

31.08.2022