Кейс «Гнізда горлиці»
Понад рік тому, 15 листопада 2016 року, в розпал прокату драми Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці» голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко опублікував у Фейсбуці обурений допис, в якому напосівся на кінотеатри, що не надто активно брали у кінопрокат вітчизняні стрічки.
Приводом стало рішення однозального кінотеатру «Современник» в Сєвєродонецьку поставити «Гніздо горлиці» на єдиний сеанс о 10-ій ранку. Відкинувши аргументи директора закладу, що пояснював це необхідністю показу популярних голлівудських стрічок «Прибуття» Дені Вільньова та «Доктор Стрендж» Скотта Дерріксона, дистриб’ютором яких була та сама компанія, що й українського фільму, – B&H Film Distribution, Пилип Іллєнко написав, що настав час нагадати кінотеатрам про квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу і анонсував практичні кроки для цього з боку Держкіно.
Вони полягали у проведенні перевірок (із залученням місцевих органів управління кінематографією) всіх кінотеатрів на дотримання зазначених квот, які на той час складали 30% місячного екранного часу, а також – ініціюванні внесення змін до статті 164-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо збільшення розміру штрафу за недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу (він становив від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто максимально 1530 гривень; при тому накладали такий штраф не на сам кінотеатр, а на посадову особу, що припустилася порушення).
Кейс «Сторожової застави»
Попри обіцянку «To be continued...», якою Пилип Іллєнко завершив допис, «далі» нічого із анонсованого представлено не було – принаймні у публічному полі ані про результати масованої перевірки кінотеатрів, ані про просування ініціативи з посилення відповідальності за порушення квоти не йшлося. Наступного разу до теми пожорсткішання контролю за кінотеатрами Пилип Іллєнко повернувся за рік, 17 жовтня 2017 року, – і знову у Фейсбуці, розлого аналізуючи перший вікенд кінопрокату українського фентезі «Сторожова застава» Юрія Ковальова.
Зазначивши, що цьому фільму кінотеатри виділили меншу кількість сеансів, аніж головній голлівудській прем’єрі тижня «Баррі Сіл: Король контрабанди», попри високий інтерес до вітчизняної стрічки, Пилип Іллєнко зробив висновок, що «підхід окремих кінотеатральних менеджерів до розпису сеансів національного фільму навряд чи грунтується виключно на бізнес-рішеннях», а скоріше – на «традиційному упередженому та зневажливому ставленні до українського кінематографу, навіть якщо це ставлення вже є абсолютно необгрунтованим з бізнесової точки зору».
Чинними сумами штрафів за недотримання квот, на думку голови Держкіно, «навряд чи можна вплинути на менеджмент більш-менш серйозного кінотеатру». Відтак, Пилип Іллєнко знову висловився за «запровадження значно більш суворих санкцій за порушення встановлених законом квот на показ національних фільмів, а також механізмів контролю за їх виконанням», якщо кінотеатри самостійно не змінять своєї репертуарної політики. (Варто зазначити, що законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» розмір квоти було зменшено із 30% до 15%).
Держкіно і нагляд у сфері кінематографії
Зважаючи на вже неодноразово оприлюднене бажання голови Держкіно посилити контроль над кінотеатрами і збільшити можливості для їх покарання за можливі переступи, варто розглянути, яким чином агентство контролює роботу кінотеатрів.
Відповідно до закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державним наглядом (контролем) є діяльність уповноважених законом органів влади щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання, а заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів тощо.
У законі чітко обумовлено, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати такий нагляд (контроль), якщо закон прямо не уповноважує його на це та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Державне агентство України з питань кіно є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Його повноваження визначені законом України «Про кінематографію».
Зокрема, Держкіно контролює дотримання квоти демонстрування національних фільмів під час використання національного екранного часу та складає протоколи про відповідні адміністративні правопорушення.
Право уповноважених посадових осіб органів управління кінематографією складати такі протоколи відображено і у статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Держкіно і перевірки кінотеатрів у 2017 році
У травні 2017 року Держкіно затвердило перелік осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, та провело планові перевірки київських кінотеатрів «Wizoria» та «Батерфляй» («Космополіт»).
Підсумки перевірки виявилися дещо несподіваними, зважаючи на критичні оцінки головою Держкіно ставлення кінотеатрів до вітчизняного кіно: обидва київські кінотеатри дотримали квоту демонстрування національних фільмів.
А ще в рамках планових перевірок уповноважені особи Держкіно провели роз’яснювальну роботу із дирекцією та адміністрацією кінотеатрів «Wizoria» та «Батерфляй» («Космополіт») про необхідність контролю за дотриманням вікових обмежень при допущенні дітей на сеанси.
Мораторій і перевірки кінотеатрів від Держкіно
Перевірка лише двох київських кінотеатрів за перше півріччя 2017 року після масштабного заспіву – оголошення Пилипом Іллєнком плану перевірити всі кінотеатри України на дотримання ними квоти демонстрування національних фільмів, навіть з урахуванням обмежених кадрових можливостей Держкіно і необхідності залучити до таких перевірок місцеві органи управління кінематографією, видається вкрай незначною.
Разом із тим, якщо взяти до уваги, що у листопаді 2016 року Верховна Рада України запровадила мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів державного нагляду (контролю), який діяв до 31 грудня 2017 року, проведені Держкіно у травні 2017-го перевірки кінотеатрів «Wizoria» та «Батерфляй» («Космополіт») є – незалежно від їх результатів – явищем непересічним.
Закон України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» депутати прийняли 3 листопада 2016 року – за два тижні до анонсування Пилипом Іллєнком наміру широко перевірити усі кінотеатри країни. Президент України Петро Порошенко підписав закон 30 грудня 2016 року, а чинності він набув у січні 2017-го.
Варто зазначити, що закон України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачив низку можливостей для проведення позапланових перевірок (хоча у випадку із перевірками від Держкіно йшлося саме про планові заходи), а також – у статті 6 – встановив перелік органів державного нагляду (контролю) у відповідних сферах реалізації ними державної політики, на роботу яких дія мораторію не поширюється.
Для того, щоб розібратися в ситуації, чи мало право Держкіно проводити планові перевірки кінотеатрів у 2017 році, було надіслано запит до Державної регуляторної служби України, яка опікується цими питаннями. У своїй відповіді від 1 листопада 2017 року в.о. голови служби Володимир Загородній наголосив, що Держкіно «не зазначене у 6 статті закону про мораторій», а тому, з точки зору Державної регуляторної служби, «проведення планових перевірок Державним агентством України з питань кіно у 2017 році неможливо».
Кейс «Кіборгів»
Самобутність потрактування законодавчих норм Держкіно виявила себе і у грудні 2017 року, в ситуації із прокатом «Кіборгів» Ахтема Сеітаблаєва.
8 грудня 2017 року Пилип Іллєнко у Фейсбуці відреагував на новину із гучною назвою «“Кіборгів” відмовилися показувати у Чернівцях», в якій йшлося про те, що, за словами продюсера стрічки Іванни Дядюри, два чернівецьких кінотеатри – імені Ольги Кобилянської і кінопалац «Чернівці» – відмовились брати «Кіборгів» в кінопрокат. Поширивши цю новину, голова Держкіно лаконічно зазначив: «Порушення закону та відвертий саботаж». А на прохання пояснити, яким саме чином кінотеатри, що не взяли до свого репертуару «Кіборгів», порушили законодавство, Пилип Іллєнко послався на статтю 15-2 закону України «Про кінематографію» щодо використання національного екранного часу.
У цій статті зазначено, що демонстратори фільмів зобов’язані щонайменше 15% «загального щомісячного часу демонстрації фільмів здійснювати демонстрацію національних фільмів, інших фільмів, вироблених суб’єктами кінематографії України, і творів національної кінематографічної спадщини». Разом із тим, законодавство жодним чином не визначає, які саме стрічки мають демонструвати кінотеатри, аби досягати встановленої частки у 15% екранного часу, приділеної українському кіно (і тим більше не згадує про обов’язковість демонстрування «Кіборгів»).
При тому обидва кінотеатри, які попередньо, за твердженням продюсера «Кіборгів» Іванни Дядюри, не взяли стрічку до кінопрокату, зрештою продемонстрували її. Кінотеатр імені Ольги Кобилянської запланував покази одразу на вихідні, 9 та 10 грудня 2017 року, а кінопалац «Чернівці» – після завершення ремонтних робіт у великий залі (про що заздалегідь повідомив дистриб’ютора фільму). Адже у вікенд, коли «Кіборги» вийшли у прокат, тут взагалі не проводили сеанси, замінюючи крісла (див. фото, поширені директором кінотеатру Русланом Зваруном). Тож і про «відвертий саботаж» у цій ситуації голові Держкіно мовити було, м’яко кажучи, некоректно, вводячи тим самим громадськість в оману.
Історія мала адміністративне продовження. Напередодні другого вікенду прокату «Кіборгів» 11 грудня 2017 року у Держкіно відбулася зустріч голови Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Верховної Ради України Вікторії Сюмар, голови Держкіно Пилипа Іллєнка, державного секретаря Міністерства інформаційної політики України Артема Біденка та голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка із представниками кінотеатральних мереж і дистриб’юторів.
На зустрічі, за словами Вікторії Сюмар, було домовлено, що «Кіборгів» «показуватимуть декілька тижнів. Всупереч і поруч з касовими “Зоряними війнами”» (фільм Раяна Джонсона «Зоряні війни: Останні джедаї» стартував у кінотеатрах 14 грудня 2017 року). Судячи з розповіді про зустріч помічника-консультанта Вікторії Сюмар Анни Камуз та звіту самої Вікторії Сюмар на засіданні Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики 20 грудня 2017 року, не в останню чергу це відбулося завдяки встановленню міцного – нехай і не передбаченого законодавчо – зв’язку між обов’язковістю дотримання 15-відсоткової квоти демонстрування українських фільмів і демонструванням «Кіборгів», завдяки яким цю квоту, на думку посадовців, кінотеатри і мали виконувати.
Представники влади, що брали участь у зустрічі, оцінили її вельми позитивно і за тиждень похвалилися, що завдяки їх зусиллям «Кіборги» показали непогані результати касових зборів у другий вікенд. Власник B&H Film Distribution Богдан Батрух, що опікувався прокатом «Останніх джедаїв», натомість, аргументовано вказав на те, що посадовці перевищили свої повноваження, провівши подібну зустріч. У будь-якому випадку, адміністративна підтримка «Кіборгів» болісно нагадала практики забезпечення успіху російських фільмів у місцевому кінопрокаті, застосовувані Міністерством культури Російської Федерації, яке, до прикладу, на початку квітня 2017 року не видавало дозволу на демонстрування голлівудського «Форсажу 8» Ф. Гері Грея, допоки кінотеатри не гарантували російській стрічці «Час перших» Дмитра Кисельова «певні преференції», пообіцявши, що «їй віддадуть максимальну кількість сеансів».
Розмови про квоти – на Зимовому кіноринку і у Верховній Раді України
Питання квот стало одним із наріжних під час Зимового кіноринку Одеського МКФ, що об’єднав представників кінотеатрів і дистриб’юторів. 13 грудня 2017 року на відкритті кіноринку перший заступник голови Держкіно Сергій Неретін попередив кінотеатри, що у 2018 році буде істотно збільшено штраф за невиконання квоти демонстрування українських фільмів (тобто, розроблено та внесено відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення). А наступного дня – 14 грудня 2017 року – вже голова Держкіно в рамках дискусії «Перспективи кінодистриб’юції в Україні» поділився своїм баченням ситуації (див. відео, початок о 31:30).
Зокрема, Пилип Іллєнко зазначив, що Держкіно хоче, щоб кінотеатри виконували встановлену квоту демонстрування українських фільмів. «В цивілізованому світі це не має бути предметом торгу між контролюючими органами і тими, хто має виконувати закон», – сказав він, нагадавши, що законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» квоту «лібералізували» зменшивши її на п’ять років із 30% до 15% (і до того ж, не прописавши додатково, в який час її треба виконувати).
«Дійсно, я згоден, що на 30% [квоти] фільмів точно нема, і найближчим часом навряд чи можна очікувати [її] заповнення, але 15% – це вже цілком реально», – висловив упевненість Пилип Іллєнко. І додав, що нині квоту не виконує «жоден кінотеатр, за поодинокими винятками, які тільки підтверджують правило» (таким винятком, на думку голови Держкіно, є київський кінотеатр «Жовтень»; про перевірені агентством кінотеатри, що дотрималися квоти, згадано не було). «І так бути не може. Тому що закон є закон. Якщо він вам не подобається, змініть цей закон, подивимося, кого підтримає український законодавець. Спробуємо?» Пилип Іллєнко зробив драматичну паузу, щоб усі присутні уповні усвідомили безперспективність таких звернень, і завершив свій виступ: «Тому давайте думати разом як зробити виконання цього закону не тільки обов’язковим, а ще й приємним для всіх. І оце, я думаю, напрямок конструктивної дискусії».
Щоправда, одразу після такого запрошення Богдан Батрух звинуватив посадовців, які організували зустріч із кінотеатрами із приводу прокату «Кіборгів» у порушенні закону, тож «конструктивної дискусії» щодо виконання квот не вийшло. Разом із тим, обговорення цього питання знайшло своє дещо неочікуване продовження на засіданні Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики 20 грудня 2017 року.
Голова Комітету Вікторія Сюмар зазначила, що «квота в законодавстві – 15% на українське кіно – має дотримуватися кінотеатрами добросовісно. Тому що якщо ми живемо тут, якщо держава вкладає гроші, і ви знаєте, що ці гроші не відбиваються, і фактично на нашому невеликому ринку не можуть відбитися, то ми маємо зробити все можливе, щоб більша кількість людей подивилася це українське кіно, особливо зважаючи на те, що воно стає якісним». А народний депутат Владислав Севрюков висловив пропозицію детальніше прописати квоту, оскільки вона враховує щомісячний час демонстрації фільмів, дозволяючи кінотеатрам «зловживати» і ставити фільми у «незручний час». А також – цілком в дусі риторики Держкіно – висловився за те, щоб збільшити штрафи за недотримання квоти. Ці пропозиції знайшли підтримку інших членів Комітету.
Кінотеатри у 2017-му: можливості виконання квоти
І в словах голови Держкіно, і в репліках народних депутатів бринить впевненість, що квоту кінотеатри не виконують переважно із суб’єктивних причин, умисно, упереджено ставлячись до українських фільмів і їх екранних перспектив. Владислав Севрюков зазначив, що раніше на квоту «закривали очі, тому що фактично не було українського кіно, а зараз кіно є». Голова Держкіно на Зимовому кіноринку запевнив професіоналів галузі, що виконувати «лібералізовану» до 15% місячного часу демонстрування фільмів квоту «цілком реально».
Для того, щоб перевірити ці твердження, звернімося до статистичних зведень касових зборів фільмів, що вийшли у вітчизняний кінопрокат у 2017 році, представлених Box Office Mojo. Тут наведена інформація не про всі фільми, що демонструвалися у кінотеатрах, а лише ті 180 стрічок, які випустили провідні українські дистриб’ютори, що поділилися даними (загалом, йдеться про 182 фільми, але два з них – «Кіборги» та «Іноземець» Мартіна Кемпбелла – згадано двічі). Але цього достатньо, щоб схопити загальну тенденцію.
У зведеннях є результати 10 ігрових українських стрічок, що вийшли у кінопрокат у 2017 році, склавши 5,6% представленого репертуару. Їх сукупні касові збори становили 2 млн. 865 тис. доларів (3,46% від загальних зборів 180 стрічок 2017 року, що склали 82 млн. 786 тис. доларів). При тому збори трьох українських фільмів, що були найпопулярнішими у кінопрокаті, – це «Кіборги», «DZIDZIO Контрабас» Олега Борщевського та «Сторожова застава» – склали 2 млн. 377 тис. доларів (83% від зборів українських фільмів і 2,87% від загальних зборів).
Для українського кінопрокату характерна концентрація касових успіхів навколо невеликого переліку фільмів:
-
10 найбільш касових стрічок, що вийшли 2017 року (5,56% репертуарної пропозиції), зібрали 24 млн. 229 тис. доларів (29,27% загальної каси);
-
30 фільмів, що зібрали у вітчизняних кінотеатрах понад 1 млн. доларів, презентували 16,67% репертуарної пропозиції стрічок 2017 року, отримавши при тому 62,23% усіх касових зборів (51 млн. 515 тис. доларів);
-
«Кіборги», найкращий український фільм 2017 року за касовими зборами (865 тис. доларів), посів 39 позицію рейтингу;
-
у той же час, половина усіх фільмів 2017 року (90 стрічок, в тому числі 6 українських фільмів) зібрала сукупно 3 млн. 937 тис. доларів (4,76% зборів);
-
а чверть фільмів (45 стрічок, в тому числі 3 українські фільми) – лише трохи більше 1% касових зборів (922 тис. доларів, 1,11%).
Ми можемо також приблизно підрахувати частку глядачів українських фільмів у кінопрокаті 2017 року. 9 березня 2018 року Президент України Петро Порошенко на врученні Національної премії України імені Тараса Шевченка дуже оптимістично (і, вочевидь, округливши) зауважив, що в 2017 році в українських кінотеатрах на фільми українського виробництва глядачі купили 1,5 млн. квитків. Загальна кількість проданих кінотеатрами квитків 2017 року склала 28 млн. 954 тис. штук. Отже, минулого року на українські фільми у кінопрокаті продали 5,18% усіх квитків.
Кінотеатри демонструють частіше ті фільми, що користуються популярністю у глядачів і збирають касу. Для таких фільмів вони планують більшу кількість сеансів, аніж для стрічок, що не мають успіху, отже саме касовим фільмам – у природний спосіб – виділяють більшу кількість екранного часу. На цей процес можуть впливати і додаткові фактори, наприклад, домовленості з дистриб’юторами, які висувають спеціальні вимоги щодо прокату своїх стрічок. Але, загалом, частка екранного часу, виділена на показ фільму, не повинна істотно відрізнятися від частки касових зборів, які отримав цей фільм.
Нормативно накинута квота демонстрування українських фільмів передбачає, що 2017 року 15% екранного часу кінотеатри мали приділити показу 5,6% усіх фільмів, які зібрали 3,46% касових зборів і які подивилися 5,18% глядачів. Інакше кажучи, для виконання квоти кінотеатри мали свідомо погіршити ефективність своєї роботи, сподіваючись, що створені можливості відвідування українських фільмів – відкриті додаткові сеанси – «підтягнуть» у кінотеатри глядачів. Робити таке, використовуючи термінологію голови Держкіно, «цілком реально», але не надто корисно для економічного здоров’я кінопрокату.
З огляду на те, що кінотеатрам невигідно скорочувати кількість сеансів тієї невеликої групи фільмів, які мають найбільший касовий потенціал (голлівудських багатомільйонних машин розваг), можемо зробити припущення, що в ситуації необхідності жорсткого виконання квоти, вони будуть вивільняти для українських фільмів сеанси, скорочуючи кількість показів тих стрічок, що мають менший комерційний потенціал (половина фільмів кінопрокату 2017 року), або цілком відмовляючись від їх демонстрування. Інакше кажучи, зменшуючи мистецьку різноманітність репертуарної пропозиції кінотеатрів, яка, у багатьох випадках, і нині накульгує на обидві ноги.
І ще одне зауваження. Кінотеатри мають виконувати квоту щомісяця. Якщо аналізувати кінопрокат українських фільмів помісячно, ситуація виглядатиме ще гірше. В ідеалі, кожні два-три тижні в кінотеатрах мають відбуватися прем’єри нових «Кіборгів» і «DZIDZIO Контрабасів», тоді частка сеансів українських фільмів зростатиме, реагуючи на попит глядачів, і квоту буде виконано природним шляхом. Натомість, від початку 2018 року в широкий кінопрокат, який можна порівняти за масштабами із прокатом голлівудських стрічок (200 і більше екранів), вийшли лише два українські фільми – «Свінгери» Андрейса Екіса (1 січня) та «Викрадена принцеса» Олега Маламужа (7 березня). У квітні й травні широких українських прем’єр, які б вже зараз мобілізували навколо себе спраглу аудиторію, а отже відкрили кінотеатрам можливості представити цим стрічкам значну кількість сеансів, не передбачено взагалі.
Виконання квоти кінотеатрами: презумпція вини
Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» було передбачено запровадження єдиної державної системи електронного обліку квитків, реалізованих кінотеатрами, «Єдиний електронний квиток», але поки що її не існує. Інформацію про діяльність, пов’язану з використанням національного екранного часу, та про використання національного екранного часу кінотеатри щомісяця – згідно постанови Кабінету міністрів України від 14 вересня 1998 року №1436 «Про затвердження Положення про національний екранний час та його використання суб’єктами кінематографії та телебачення» – мають подавати місцевим органам управління кінематографією, а ті, своєю чергою, узагальнювати та передавати Міністерству культури України і органам статистики.
Нині Міністерство культури України проводить громадське обговорення проекту постанови Кабінету міністрів України «Про внесення змін до Положення про національний екранний час та його використання суб’єктами кінематографії та телебачення», яка передбачає, що звітувати кінотеатри щомісяця будуть вже Держкіно – за формою, яку розробить агентство. І саме Держкіно узагальнюватиме відповідні зведення. Одначе, поки таких зведень немає.
Відсутність повної відкритої статистичної інформації про стан і динаміку українського кінопрокату сприяє тому, що в чиновно-депутатській риториці кінотеатри постають винними – і мусять виправдовуватися, доводячи протилежне. До таких непевних узагальнень вдалася навіть Рахункова палата України у своєму Звіті про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених на розвиток кінематографії та управління об’єктами державної власності у цій сфері, затвердженому 27 листопада 2017 року.
Під час аудиту було «встановлено, що жодним суб’єктом кінематографії у 2015–2016 роках та І півріччі 2017 року не дотримано 30-відсоткової, а з березня 2017 року – 15-відсоткової квоти демонстрування національних фільмів» (с. 36). При тому у вступі аудитори вказали, що київський «кінотеатр «Ліра» постійно демонструє фільми українського виробництва» (с. 5). Тож, дивним чином, за аналізований період кінотеатр «Ліра» (повна назва якого – кінотеатр українського фільму «Ліра» – недвозначно натякає на особливості формування репертуару) жодного разу «не дотримав квоти демонстрації українських фільмів», демонструючи українські фільми. Напевно, так само, як «не дотримали квоти» кінотеатри «Wizoria» та «Батерфляй» («Космополіт»), які – за результатами перевірки Держкіно, проведеної у травні 2017 року, – дотримали її.
«Телевізійна» квота для кінотеатрів
Можна припустити, що ситуацію, що склалася із вітчизняним кінопрокатом і дотриманням квоти демонстрування українських фільмів, оцінювали без міцної опори на факти і реалії діяльності кінотеатрів не лише нині, а й раніше – коли, розробляючи проект закону України «Про державну підтримку кінематографії в України», зберігали і уточнювали статтю 22 закону України «Про кінематографію» «Використання національного екранного часу».
На еволюцію цієї статті вказала директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе. Якщо 1998 року у законі йшлося про те, що «квота є обов’язковою для всіх демонстраторів фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення України», то у новій редакції було визначено, що «з метою сприяння виробництву фільмів в Україні, а також доступу глядачів до перегляду творів національної кінематографічної спадщини телерадіоорганізації, які відповідно до ліцензій здійснюють телевізійне ефірне мовлення або багатоканальне мовлення з використанням радіочастотного ресурсу, інші демонстратори фільмів, які не є телерадіоорганізаціями, зобов’язані до 1 січня 2022 року щонайменше 15 відсотків загального щомісячного часу демонстрації фільмів, а після 1 січня 2022 року – щонайменше 30 відсотків загального щомісячного часу демонстрації фільмів здійснювати демонстрацію національних фільмів, інших фільмів, вироблених суб’єктами кінематографії України, і творів національної кінематографічної спадщини».
«Як видно, текст писав телевізійник, який навіть слова «кінотеатр» не вживає. Він знає, що є телерадіоорганізації, з одного боку, – і ті, що не є телерадіоорганізаціями, а хто саме, – його не цікавить», – зазначила Людмила Горделадзе. І риторично запитала: «Чим саме грудень 2021 року відрізнятиметься від січня 2022 року, адже квота має зрости вдвічі? Невже Голлівуд помре? Дуже хочу подивитися в очі цієї Кассандри».
Дійсно, автоматичне встановлення однакових правил квотування для телебачення та кінопрокату не може бути ефективним, адже вони функціонують в інший спосіб і у розбудові відносин із аудиторією, і у формуванні фільмового репертуару. Глядачі приходять до кінотеатрів і сплачують за квитки, щоб побачити передусім нові стрічки – і, у випадку масштабних голлівудських фільмів, саме ті, що виходять одночасно по всьому світу. Натомість переважна більшість телеканалів покладається на демонстрування не художніх фільмів, а телесеріалів (у тому числі російсько-українського виробництва) і набагато меншою мірою страждають від тиску Голлівуду.
Зменшення квоти з ідеологічно накинутих у 1998 році 30% щомісячного часу демонстрування українських фільмів до 15%, а потім – у 2022 році – її повернення до 30% носить умоглядний характер, не підкріплений розрахунками.
Якщо пристати на необхідність квоти для кінопрокату (саму по собі дискусійну), вона мала би враховувала чинний стан галузі та ритми її розвитку – і зростати поступово.
А «стартувати» – із набагато нижчих позицій, адже стан кінопрокату українських фільмів у 2016 році, коли тривала робота над законом «Про державну підтримку кінематографії в Україні», так само не передбачав реалістичної досяжності виконання 15-відсоткової квоти без погіршання умов діяльності кінотеатрів.
Кінотеатри про альтернативу квоти
Нині представники кінотеатрів пропонують альтернативні варіанти стимулювання кінопрокату українських фільмів, які, втім, навряд чи буде перетворено на законодавчі норми, зважаючи на неповороткість владної машини та небажання відмовлятися від ідеологічно вигідного – але недієвого на практиці – способу захисту і просування українських фільмів.
Людмила Горделадзе пропонує запровадити не квоту, а заохочення тих кінотеатрів, хто активно демонструє національне кіно і «досягає позитивних результатів продажу квитків». «Замість 15% часу в порожніх залах, треба досягати суттєвої питомої ваги українського кіно в загальному бокс-офісі кінотеатрів. А держава має помічати такі заклади культури і нагороджувати їх. Це б було нормальним демократичним інструментом впливу держави на розвиток національного кіно», - додає вона.
Схожі тези лунають і від Антона Пугача, голови наглядової ради компанії «Мультиплекс-Холдинг», що представляє найбільшу в Україні мережу кінотеатрів, який наголошує на необхідності «зрозуміти і прийняти європейську практику державного протекціонізму національному кінематографу, яка, за прикладом Франції, могла б полягати не у квотуванні фільмів […], а в субсидуванні кінотеатрів або дистриб’юторів, які займаються показом або дистрибуцією українських фільмів. […] Лояльність держави у дотриманні квоти 15% – це напівлібералізм. Квот в ЄС немає, цим знамениті автократії, на кшталт Індонезії або Єгипту».
Варто наголосити, що у Франції відсутні квоти саме для кінотеатрів. Натомість телеканали мають дотримуватися встановленої частки демонстрування європейських творів (60%) і франкомовних творів (40%), а також – вкладати визначений відсоток доходів у виробництво європейських та франкомовних фільмів і купівлю прав на їх демонстрування. Але в Україні було вирішено не підтримувати галузь кіно завдяки телебаченню, а навпаки – запровадити законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» фінансування телевізійних серіалів з державного бюджету, виділеного на вітчизняне кіно.
Напередодні «жорсткої» розмови
Складається враження, що влада вважає, що для підтримки кінопрокату і кінотеатрів вже зроблено достатньо – після запровадження податкових і митних пільг (законами України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної підтримки кінематографії в Україні» та «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо державної підтримки кінематографії в Україні»), а також форм підтримки розбудови кіномережі у малих містах (щоправда, коли таку підтримку, обіцяну законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні», почнуть надавати – невідомо).
Тож «напівлібералізм», який полягав у тому, що на невиконання кінотеатрами квоти екранного часу демонстрування українських фільмів «закривали очі», усвідомлюючи, що вона не має жодного стосунку до дійсності, відходить у минуле. 21 березня 2018 року Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради України спільно із Держкіно планують провести круглий стіл на тему «Дотримання квоти демонстрації національних фільмів суб’єктами кінематографії відповідно до положень Закону України “Про кінематографію”», на якому голова Комітету Микола Княжицький пропонує «жорстко говорити» з дистриб’юторами, власниками кінотеатрів і кіномереж, яким «стільки пільг надали». Вочевидь, «жорстко говоритимуть» не про пом’якшення квоти демонстрування українських фільмів для кінотеатрів і тим більше не про її скасування.
Неодноразово публічно виголошені наміри Пилипа Іллєнка розглянути «запровадження значно більш суворих санкцій за порушення встановлених законом квот на показ національних фільмів, а також механізмів контролю за їх виконанням», підтримані народними депутатами, виглядають загрозливо не лише тому, що влада пропонує посилювати адміністративний нагляд, а не лібералізувати діяльність галузі: як засвідчує випадок «Кіборгів», в умовах обмеженої пропозиції українських фільмів влада – безумовно, з благородною метою і найкращими намірами – починає пов’язувати виконання квоти із демонструванням конкретних фільмів.
«Ірреальна» квота демонстрування українських фільмів волею влади, що використовує ідеологічну риторику замість фактів, презентується як інструмент, за допомогою якого «цілком реально» досягти широкого поширення українських фільмів у кінотеатрах. Хоча в першу чергу реальною вона є за своїми негативними наслідками.