Символічно, що в ці ж дні на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення» перемогла представниця України Джамала. Через неї, через її проникливе виконання пісні «1944» заговорила сама історія кримськотатарського народу. І світ почув...
Кілька днів тому, 15 травня в Україна вшановувала жертв політичних репресій. За даними журналіста й історика Данила Яневського, у період з 1918 по 1948 рік в Україні було репресовано понад 20 мільйонів людей. Наслідки комуністичного терору ми відчуваємо досі. Адже у країни було забрано величезний людський потенціал, який міг привести її до успіху. Ці трагедії неможливо забути.
Сучасне людство в абсолютній своїй більшості засуджує принципи тоталітарної влади, для якої громадянин був не більш, ніж «матеріалом». Але чи навчилися політики, зокрема, українські, цінувати людину по-справжньому? Чи ставлять вони її в центр усієї своєї роботи?
Відповідь на ці питання – в цифрах. Україна переживає справжню демографічну кризу, оскільки протягом останніх десятиліть втратила 10 мільйонів населення – через переважання смертності над народжуваністю, еміграцію професіоналів різних сфер. 241 село зникло з карти України за останні десять років. Ще 369 обезлюдніли. Є реальна загроза, що пенсіонерів через 20 років не буде кому утримувати, адже бракуватиме активної молоді працездатного віку.
Якщо в ХХ столітті Україна втрачала мільйони людей через війни і репресії, то зараз передусім через дії свого політичного керівництва. Уперше за останні 20-30 років українці відзначають, що бояться голоду. А, за статистикою ООН, 1,5 мільйона наших громадян уже перетнули межу бідності і перебувають на межі голоду. Важко повірити, що це відбувається в ХХІ столітті в Україні, що володіє чвертю світових чорноземів і здатна прогодувати півмільярда людей!
А головна причина – те, що в політиках, які начебто представляють нову епоху, все ще сидить ментальність радянського «начальства», для якого громадянин – ніщо. Різниця лише в тому, що в ХХ столітті людиною жертвували заради ідеології чи світового панування, а в ХХІ – заради власної наживи й утримання влади.
Історія дана нам, щоб ми пам’ятали її і не повторювали помилок. Усяка політика, яка не ставить за мету людину, веде до тоталітаризму і, врешті-решт, терпить крах. Щоб уникнути нового «економічного геноциду» і перемогти бідність, Україні потрібна нова якість політикуму і економічного менеджменту.
Жодне політичне рішення, жодна реформа не має права на існування, якщо не веде до розширення можливостей людини, сім’ї, суспільства. І обирати політиків українці мають саме за цим критерієм: чи працюють вони на людину, чи навпаки – намагаються підпорядкувати і використати її.