Подібна політика не лише суперечить законодавству України, а й несе пряму загрозу українським професійним спортсменам й нашим медальним здобуткам, масовим любителям спорту і широкому загалу громадян. Адже досвід розвинених країн ЄС, США, Ізраїлю, Китаю навпаки свідчить про те, що спортивна медицина в них є однією з найперспективніших галузей охорони здоров’я. У відповідні навчальні програми та наукові дослідження вкладаються мільярди доларів. А професійний спорт повністю і аматорський частково базуються на успіхах спортивних технологій та профільної медицини.
Сімейні лікарі, на яких у разі ліквідації інституту спортивної медицини, автоматично «обвалиться» додаткове навантаження, за нинішніх умов абсолютно не готові до виконання нових обов’язків. По-перше, внаслідок завантаженості. По-друге, вони не мають спеціальної підготовки, і, відтак, не можуть об’єктивно оцінити реакцію організму на надмірні фізичні навантаження та відповідно надати екстрену допомогу при невідкладних станах спортсменів. Це може призвести до катастрофічних наслідків. Загалом така «реформа» спортивної медицини неможлива без серйозного аналізу усіх можливих наслідків і ризиків, а також розробки та експертного обговорення альтернативи існуючій системі, запуску пілотних проектів для початку.
Спортивна медицина - одна з небагатьох галузей охорони здоров’я, серед основних функцій якої є профілактика. Її руйнація може мати непоправні наслідків в контексті здоров’я нації. Мимоволі згадуються слова давнього персидського вченого та лікаря Авіценни, сказані 1000 років тому, і які, на мій погляд, є аксіомою: «Людина, яка своєчасно займається фізичними вправами не потребує жодного лікування, спрямованого на усунення хвороби». Думаю, українським чиновникам було б варто дослухатися до цих мудрих і дуже актуальних порад та не допустити чергового хибного кроку!