Який збірний портрет внутрішньо переміщеної особи створений стараннями наших чиновників? Спочатку до визначення «сепари» та «самі-путіна-кликали» додалось «працювати не хочуть», потім «гроші-не-на-те витрачають», а тепер вже майже офіційно «шахраї, які фінансують терористів». Історія всім відома, повторювати не буду. Шкода, що деякі журналісти транслюють ці всі вислови, навіть не замислюючись над смислами та наслідками. Про це нещодавно була дуже гостра дискусія з журналістами в Харкові під час круглого столу «Інформаційні потреби переселенців: як покращити комунікацію між владою, переселенцями, НДО, волонтерами та ЗМІ і забезпечити доступ до важливої інформації». За висновками Європейської дослідницької асоціації та моніторингом медіа, що здійснює Інститут демократії ім. Пилипа Орлика, ЗМІ недостатньо інформують громадськість про потреби переселенців, а стигматизація залишається однією з найгостріших проблем.
Так от, заміть того, щоб казати, що «майже 30 млрд гривень щорічно крутиться в системі надання допомоги внутрішньо переміщеним особам», треба говорити про мільярди зекономлених переселенцями коштів. Я ніколи не дружила з цифрами, але тут зрозуміло, що якщо в 2014 році лише половина з зареєстрованих 1 320 162 сімей ВПО (632 575 сімей) отримала від держави грошову допомогу в сумі на 3,3 млрд гривень, то це лише половина, яку ми могли б витратити на цю статтю держбюджету. Так, там є певні обмеження для отримання адресних виплат (наявність депозитів чи житла на підконтрольній території), але коли люди чують про «30 млрд на переселенців-шахраїв», вони починають один одного ненавидіти. І тоді зовнішній ворог, добившись свого, виглядає дрібницею у порівнянні з війною внутрішньою.
Я знаю багатьох переселенців, хто свідомо не подавав заяви на отримання адресної допомоги. Є і такі, хто (увага, страшна таємниця!) допомагає за рахунок цієї допомоги іншим переселенцям, і Україні в цілому (таємниця, оскільки використовують цільову допомогу не за призначенням).
Давайте казати, що переселенці віддають значні суми нашим військовим. Розповідати, як кошти, завезені на непідконтрольні території, дають можливість вижити українським громадянам, діяти поки що не всім відомим українським партизанам. Показувати, як адресну допомогу на покриття витрат на житло люди передають дітям, що залишились без батьків та рідного дому.
«Я бы хотел помочь батальону. Только анонимно. Понимаете, мы с женой периодически ездим ТУДА. Когда едим через Марьинку, всегда что-то завозим украинской армии» - таке повідомлення про переселенців, які втративши все, віддають свої крихти на допомогу країні, поки що з’являються лише на сторінках активістів та в деяких ЗМІ. А ці історії повинні транслюватися з вуст політиків та державних службовців.