Вивчаючи «Государя» Макіавеллі, можна відкрити той не хитрий факт, що через п'ятсот років від створення цього трактату, звичаї в політичному світі нітрохи не змінилися - безпринципність «тих» - давніх і «цих» - сучасних політиків викликає сильне почуття ненависті і у народу і у самих же політиків один до одного. Макіавеллі відзначає різницю збитків, які можуть нанести государю його народ і знать, якщо государ викличе в них почуття ненависті: «... з ворожим народом нічого не можна зробити, бо він є численним, а зі знаттю можна, бо вона нечисленна. Народ, на худий кінець відвернеться від государя, тоді як від ворожої знаті можна чекати не тільки того, що вона відвернеться від государя, але й навіть піде проти нього, бо вона є далекоглядною, хитрішою, заздалегідь шукає шляхів до спасіння і підлещується перед тим, хто сильніший ... государеві слід бути в дружбі з народом, інакше у важкий час він буде повалений».
Насмілюся навести кілька цитат «сучасних авторів», щоб підтвердити думку політичних психологів про «рушійну силу» емоцій у політиці, а в нашому конкретному випадку про «рушійну силу ненависті»: «... Я знаю твердо: для того щоб врятувати державу, потрібно почати в першу чергу з оголошення закінчення епохи брехні та ненависті в українській політиці... Вона (Ю. В. Тимошенко) робить ставку на брехню і ненависть. Я роблю ставку на правду і об'єднання народу. І це - найвища ставка. Так як це - ставка на стабільність і добробут усіх громадян (Звернення В.Ф. Януковича до українського народу від 09.12.2009). Далі ми, пропускаючи два роки «нової епохи», звернемося до наступної цитати: «Янукович виконав одну свою передвиборчу обіцянку: об'єднав схід і захід. Правда, об'єднав у ненависті до себе» (вислів чорнобильця в Донецьку, під час масових протестних акцій ліквідаторів, 05.12.2011).
Сучасні події протистояння влади і народу тримають усіх нас у постійній напрузі впродовж днів і ночей, немов би сталлю стискаючи серця, перехоплюючи подих від почуття гігантської несправедливості. Безумовно, загальний ворог чи спільна біда здатні об'єднати людей з різним світоглядом, соціальним становищем і освітою - чим сильніше почуття ненависті до ворога, тим згуртованішими є люди. Використання «емоційної складової» народу, політиками «без розуму», закономірно призводить до втрати влади.
Витоки ненависті українських громадян до поки що існуючої влади «регіоналів», сягають ще часів «кучмівського правління», але повільне формування цього почуття у свідомості українців закономірно призвело до його поведінкового прояву, тобто до революційних дій, або до бунту - про назву цього поведінкового прояву ще сперечаються політологи та аналітики.
В цей найважчий час сучасної історії Української Держави, апелювання, так званої влади, до Конституції України, – це неприховане знущання. Наша Конституція, «лежить зґвалтована у коматозному стані» – повернути її до життя може тільки свідоме суспільство, через усунення і покарання «ґвалтівників».
Так, дійсно, ненависть як почуття, що протиставляється любові, є руйнівним для людської психіки. Найбажанішим є для нас повернення до любові та рівноваги, але як це можна зробити, коли «явище, що суперечить людським цінностям» ще не зникло, а навпроти горлає та погрожує. Чи можна встановити рівновагу не ліквідувавши подразник? - Однозначно, ні. Гіпотетично, це так зване «явище, що суперечить людським цінностям», може перетворитися, якимсь казковим чином на «явище, що підтримує людські цінності», або імітувати таке перетворення. Щодо казок, так українське суспільство вже переросло дитячий вік, а стосовно «імітацій» - дурних немає, ми вже порозумнішали.
Отже, висновок - повернення до любові та рівноваги лежить через шлях ліквідування, або усунення «явища, що суперечить людським цінностям».