Я не даремно говорю про початок, адже за допомогою кібератак можна впливати на економіку держав і провокувати паніку в окремих регіонах, наприклад, наносячи удар по системі енергозабезпечення. Втручання в енергетичний сектор з боку хакерів в Україні вже відбувалося і це могла бути лише «проба пера».
Отже у зв’язку з активізацією Росії на кіберфронтах в світі виникає три закономірних питання.
Перше: чи може Україна сьогодні протистояти російській кіберзагрозі? Так. Ми маємо певні можливості для захисту і можливості для контратак.
Друге: чи цього достатньо для того, щоб почуватися в повній безпеці? Ні. Якщо росіяни успішно атакують провідні європейські держави і США, то вони зможуть атакувати і Україну.
Третє: тоді що ж робити? Україна не має фінансової можливості утримувати хакерські угруповання на кшталт Fancy Bear. Крім того система ефективної взаємодії спецслужб і підконтрольних хакерських груп не вибудовується навіть за декілька років. Росія створювала цю систему мінімум 12 років. В нас зараз нема на це ні часу, ні ресурсу.
Звичайно, в нинішніх умовах на підсилення кіберпідрозділів України потрібно виділяти максимум ресурсів, адже це питання національної безпеки і дуже небезпечний напрям для нас. Ще один напрям – більш активна співпраця з українськими цивільними кібер-об’єднаннями в національних інтересах України. Про це багато говорилося, але, на жаль, так і не була вибудована глобальна система взаємодії на державному рівні. В цьому плані хочу звернути увагу на досвід США, де цивільних залучають, наприклад, до роботи на виявленням шпаринок в системах захисту Пентагону (програма Hack the Pentagon), одночасно проводячи своєрідний headhunting. Зробити це неважко й в Україні і я знаю, що деякі особи і організації на волонтерських засадах передають подібну інформацію. Хотілося б вийти на системний і державний рівень роботи.
Є ще одна можливість, яка виходить з логіки часу. В 2017 році в лави ЗСУ можуть призвати декілька тисяч офіцерів запасу. Призов стосується осіб до 43 років, тих хто закінчив військові кафедри, але не служив у Збройних силах. Ці офіцери - люди які в більшості своїй не мають уявлення про військову службу. Багато з них отримували військову спеціальність суто формально, для того, щоб після Вишу не бути призваними до армії. На початковому етапі служби серед них буде багато людей з низькою мотивацією щодо отримання нових знань і досвіду, які не стосуються їх цивільної роботи.
Серед цієї групи людей досить багато спеціалістів з вищою технічною освітою, є багато програмістів. Звичайно можна спробувати навчити цих людей чомусь зовсім новому. А можна використати їх цивільну професію, навчити її військовим особливостям, згуртувати в групи, створивши логічні соціальні зв’язки, які не будуть перериватися і в мирний час, що забезпечить додаткову обороноздатність держави в кіберпросторі. В результаті Україна зможе значно посилити кібервійська, а офіцери запасу отримають мотивацію і можливість вдосконалитися в своїй цивільній професії, яка в будь-який час може згодитися Батьківщині.
В будь-якому випадку ми маємо готуватися до масштабної кібервійни з Росією всіма доступними способами, виходячи з можливостей. Вважаю, що держава має приділяти цьому напряму все більше уваги.
І наостанок. Тези, які викладені в цьому блозі, не істина в останній інстанції. Я відкрита для всіх конкретних пропозицій щодо вдосконалення системи кібербезпеки в Україні, тож чекаю на зворотній зв'язок.