Так, НАК «Нафтогаз України» цього тижня оголосив щодо проведення відкритих торгів зі зменшенням ціни (редукціон) на закупівлю природного газу внутрішнього видобутку у вітчизняних виробників. На першому планується закупити до 200 млн куб. м газу, видобутого у липні 2016 року.
Гранична ціна закупівлі газу на аукціоні становитиме до 4 504 грн за тис. куб. м без ПДВ. Редукціон здійснюватиметься за 22 лотами: 4 лоти по 5 млн куб. м та 18 лотів по 10 млн куб. м.
Стосовно ціни, то за поточним курсом НБУ вона на сьогодні еквівалентна $ 180, тобто вартості газу на міжнародних ринках без врахування доставки в Україну та ПДВ. Тобто, ціна є конкурентною. Поступальні кроки аукціону тільки зменшать її, хоча, ймовірно, і не суттєво.
Втім, є один беззаперечний плюс та позитив у цій події, якщо, звісно, вона відбудеться та матиме успіх.
Неспроста підводка стосувалася платіжного балансу.
Імпортуючи газ, НАК «Нафтогаз України» проводить розрахунки у валюті. Перший варіант – для цього використовуються кошти, придбані на міжбанківському валютному ринку, що, зазвичай, зумовлює підвищення попиту на валютному ринку в опалювальний період, а відтак – здорожчання долара по відношенню до гривні – відповідно, це позначається на кожному з нас (спочатку на обмінному курсі, а потім і на цінах на прилавках магазинів, оскільки курс є одним із факторів ціноутворення на товари імпортного походження, а також вітчизняні товари, виробництво яких містить імпортну складову). Враховуючи те, що товари потрапляють на прилавки через логістичні компанії, які заправляють транспортні засоби (імпортного виробництва) пальним, яке в своїй більшості імпортується, то складова, залежна від курсу, є в кожному товарі, навіть у борошні чи хлібі.
Другий варіант – НАК отримує валютну позику (кредит, кредитну лінію) у валюті, розраховується цими грошима, йому нараховуються відсотки за користування позикою, а в подальшому, коли пікові місяці споживання проходять акумульовану в гривні виручку від продажу товару на внутрішньому ринку, НАК знову скеровує на міжбанк для придбання валюти та погашення запозичень.
У будь-якому випадку, так чи інакше, компанія формує попит на валюту та збільшує дефіцит платіжного торгового балансу.
У 2015 році приватними підприємствами, за даними НАК «Нафтогаз України», видобуто 3,9 млрд куб. м газу, «Укрнафтою» — 1,5 млрд куб. м газу, «Укргазвидобуванням»— 14,5 млрд куб. м.
Обсяг виробництва «Укргазвидобування» скоротився на 4 % – з 15,1 до 14,5 млрд куб. м. Як зазначають у НАКу, зменшення обсягів відбулося через тимчасову втрату контролю над активами, розташованими в зоні проведення АТО (185 млн куб. м), а також внаслідок значного дефіциту коштів на розвідку нових площ та розробку родовищ протягом декількох років поспіль; виснаження ресурсної бази: протягом восьми років із 2007 по 2014 отримано лише чотири спецдозволи на розвідку нових площ замість 100 необхідних. При цьому за попередні три роки підприємством було видобуто близько 45 млрд куб. м газу, а прирощено запасів лише на 29 млрд куб. м при необхідному рівні в 150 млрд куб. м.
У 2015 році «Укргазвидобування» отримало 20 спецдозволів та вп’ятеро збільшило обсяги сейсмічних робіт. Нагадаю, що відповідно до Стратегії 20/20 компанія має намір збільшити обсяги видобування до 20 млрд куб. м на рік у 2020 році, однак це в майбутньому.
У свою чергу, у порівнянні з попереднім роком приватні виробники збільшили видобуток на 17 %. І це при тому, що компанії тривалий час скорочували інвестиційні програми в силу високої ренти, а отже, виробництво могло зрости і більше.
Відповідно до статистичних даних за 2015 рік, Україна імпортувала 16,4 млрд куб. м газу.
Якщо теоретично припустити, що такі аукціони проводитимуться НАКом щомісячно до завершення поточного року, тобто протягом шести місяців у тому ж обсязі, то отримуємо показник 1,2 млрд куб. м газу, закачаного в сховища за рахунок внутрішнього видобутку. 1,2 млрд при умовній вартості $ 180 (виходячи з того, що ціни на нафту в порівнянні з весняними місяцями дещо підвищилися, то ціна на природний газ також у більш довгостроковій перспективі дещо зросте) еквівалентні $ 216 млн економії саме для платіжного балансу.
У цьому випадку варто розуміти, що мова йде не про економію, звичну для розуміння побутового споживача, про дешевизну – ні. Йдеться про платіжний баланс, баланс експорту та імпорту товарів, тобто тому показнику, який тисне на національну грошову одиницю вже декілька років поспіль.
НАК ці гроші заплатить приватним компаніям, але розрахунок відбуватиметься у валюті розрахунку саме з кінцевим споживачем — населенням, підприємствами, тобто в гривні, без її конвертації в іноземну валюту.
Динаміка балансу товарів у структурі платіжного балансу (співвідношення імпорту та експорту за товарними позиціям) дозволяє зрозуміти, наскільки, зокрема, енергетичний імпорт впливає на стабільність грошової одиниці:
Так, дефіцит балансу товарів у І кварталі 2015 року становив $ 1,111 млрд, ІІ квартал 2015 року — $ 470 млн, ІІІ квартал — $ 662 млн, IV— $ 1, 066 млрд, І квартал 2016 року — $ 1,564 млрд при середньому місячному показнику в межах $ 500 млн, у той же час у квітні він скоротився до $ 142 млн.
Зрозуміло, що структуру можна розібрати детально: в кого виникне таке бажання, в рубриці статистики зовнішнього сектору економіки на офіційному сайті НБУ можна продовжити дослідження. Я ж спробував зрозуміти динаміку, яка в опалювальний період збільшує дефіцит.
Ця новина є важливою, оскільки вона має значно більші наслідки, ніж ті, які вбачаються на перший погляд. Це один із тих сотень кроків, які Україні потрібно зробити, аби її платіжний баланс виходив на нуль або мав профіцит не тільки за рахунок зовнішніх запозичень, оскільки їх повернення просто відтерміновує та поглиблює деструктивні економічні процеси.
Наступну частину огляду буде присвячено соціальній сфері – за останні два тижні доволі багато посилів надходило саме з цього сектору економіки.
Попри те, що всі зміни нерозривно залежать від роботи парламентарів та не можуть бути впроваджені без внесення змін у трудове, податкове (в цій частині діятимуть, якщо впроваджуватимуться за буквою закону, тільки з наступного року), бюджетне законодавство, яка, м’яко кажучи, не вирізняється надзвичайно високим ККД. Втім, знати про те, що очікує нас у швидкому майбутньому потрібно, бо оплата праці – це джерело існування.
Отже, розпочнемо з позитиву. І голова ДФС, й очільник профільного міністерства зазначили про необхідність підвищення мінімальної заробітної плати. Перший назвав астрономічну суму в 5 000 грн (її наслідки для бюджету та економіки були проаналізовані в минулому тижневому огляді), другий засвідчив більшу поміркованість та запропонував збільшення в 1,5 рази, тобто від сьогоднішніх 1 450 грн до 2 172 – 2 200 грн.
Оскільки, за даними Міністерства соціальної політики України, фактичний розмір прожиткового мінімуму в цінах квітня 2016 року (саме з урахуванням інфляції 24 та 49 % у 2014 та 2015 роках відповідно) у розрахунку на місяць на одну особу становив 2 496 грн (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб – 2 691 грн), для працездатних осіб – 2 560 грн (з урахуванням суми податку на доходи фізичних осіб – 2 897 грн), для осіб, які втратили працездатність, – 2 102 грн, можна говорити, що при розмірі МЗП у 2 200 грн майже будуть компенсовані інфляційні втрати.
Цілком непогано, здавалося б, враховуючи те, що за нині чинним Законом «Про державний бюджет на 2016 рік» передбачено підвищення до 1 550 грн із грудня 2016 року.
Поряд з цим ейфорію та популізм у цій частині потрібно завершувати. Основне питання, яке потрібно ставити собі сьогодні, – це звідки, яким чином будуть віднайдені кошти на це? Якщо Ви думаєте, що реформаторські ініціативи в частині митниці або ДФС дали такі вагомі результати з виведення бізнесу (саме бізнесу) з тіні й за рахунок цього відбулося зростання реального ВВП та податкових надходжень, не обманюйте себе.
Перша цитата Реви щодо цього присвячена бюджетній сфері:
«У нас є такі показники, як мінімальна заробітна плата і прожитковий мінімум. Ми до них прив'язали перший тарифний розряд в бюджетній сфері. Тобто якщо ми підвищуємо прожитковий мінімум, потрібно підвищувати перший тарифний розряд і всю сітку тарифну. На це потрібні сотні мільярдів гривень.
У результаті для того, щоб цього не робити, ми маніпулюємо з прожитковим мінімумом – вдаємо, що він не повинен зростати».
Небюджетна сфера.
«Там зарплати повинні бути вище, ніж бюджетні. Ми повинні тягнути бюджетну сферу в нормальній економіці за небюджетної. А що у нас відбувається? Оскільки ми тримаємо бюджетну сферу, прив'язуючи до першого тарифного розряду прожитковий мінімум, небюджетна дивиться – "о, вони підняли на 15% – ось і ми зараз на мінімалку підтягнемося, покажемо трохи більше, решта в конверті".
Потрібно відв'язатися від прожиткового мінімуму, підвищити мінімалку, тоді небюджетна сфера йде вперед – і ми починаємо підтягувати до неї бюджетну.
Тобто ми знімаємо кайдани і відпускаємо заробітну плату. Одночасно детінізуємо 2,5 млн працівників небюджетної сфери, вишукуємо 4,5 млрд на підвищення стандартів в бюджетній сфері – і під кінець року отримуємо ефект 7,5 млрд плюс. Мінус 4,5 – разом 3 млрд чистого плюса з економічних розрахунках, якщо ми це робимо».
Химерність висловлювань може не дати повного розуміння картини, але міністр вимушений говорити акуратно, оскільки будь-яке його висловлювання може по різному трактуватись, це по-перше. А по-друге, судячи з усього, концепція перебуває на стадії нормативного розроблення, тому кінцевого свого вигляду вона ще не набула.
Спробуємо розібрати все по порядку. На сьогодні відповідно до ст. 6 Закону України «Про оплату праці» визначено, що основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Логіка Уряду проста: підвищуючи мінімалку, вони проводять підвищення по всій тарифній сітці на індекс підвищення.
Плюс до цього система надбавок на підприємствах держсектору та бюджетниках, які також вираховуються у відсотковому відношенні до тарифної ставки робітника. До того ж, наслідком індексації тарифної ставки працівника першого розряду є відповідне пропорційне індексування всіх наступних тарифних розрядів.
Тобто, витрати на оплату праці саме бюджетників збільшаться не тільки на відсоток індексації, а в геометричній прогресії за всіма додатковими складовими заробітної праці та за всіма тарифними розрядами.
Тому, як і зазначалося в попередньому тижневому огляді, зростання МЗП на 150 грн призведе до зростання бюджетних витрат у 10 млрд грн. Відповідно, зростання на 750 грн, запропонованих Ревою, потребуватиме 50 млрд грн, яких за відсутності росту економіки взяти ніде, крім як за рахунок девальвації чи інфляції. Цього собі Уряд дозволити не може, оскільки необхідно дотримуватися нормативу, визначеного МВФ у питанні дефіциту державного бюджету України.
У той же час реформа в частині зменшення ставки ЄСВ не призвела до виведення зарплат із тіні – відповідно, Пенсійний фонд, дефіцит якого збільшується, просто нічим дофінансовувати. Додайте до цього ще й зростаючі до рівня 80 млрд грн видатки на субсидії в 2017 році, і картина стає зовсім плачевною при зростанні реального ВВП за прогнозами S&P на рівні 1–2 %.
Що ж робити?
Зберігати все як було, не підвищуючи суттєво МЗП, просто неможливо, оскільки рівень попиту в країні вкрай низький, монетарна політика стримування від НБУ теж не сприяє пожвавленню в питаннях торгівлі. А торгівля й супутні послуги – це перша цеглинка у фундаменті зростання ВВП, оскільки вона повинна стимулювати промисловість до інвестицій задля розширення, модернізації виробництва.
Ідея геніальна та проста, дивно, що її не змусили втілити в життя Яценюка перед відставкою, тоді б репутаційних ризиків Уряд Гройсмана не зазнав.
За даними ДФС, в Україні нараховується 10,5 млн офіційно працюючих, із них 45 % отримують мінімальну зарплату.
До цього Рева додає, що ці 40 % решту зарплатні отримують у конвертах, а розмір мінімалки зростає рівно на відсоток індексації, і все. Тобто, відрахування до бюджету за загальнообов’язковим платежами значно менші.
Їх необхідно змусити платити більше, але при цьому не збільшувати витрати на бюджетну сферу.
Досягти цього можна лише шляхом збільшення показника мінімальної заробітної плати на той обсяг, про який йде мова. При цьому потрібно внести зміни до Закону України «Про оплату праці» та відповідно до підзаконних нормативних актів Кабінету Міністрів, змінивши тарифну систему оплати праці, аби при зростанні мінімальної зарплати витрати були меншими.
Саме тому, віце-прем’єр Розенко й говорить про європейський підхід і про включення в оплату праці всіх надбавок, а також про перегляд розміру оплати праці, при якій оклад робітника І розряду не може бути меншим 60 % мінімальної заробітної плати.
Тобто, відправною точкою стане розмір зарплати, яка включає в себе надбавки, доплати і т. д. Працівник І розряду по факту отримуватиме 2 200 грн, але система розрахунку зміниться.
Буде встановлено мінімальне значення його окладу не так, як зараз, на рівні перевищення МЗП, а в розмірі не менше 60 % від МЗП. У майбутньому, ймовірно, аналогічна ситуація матиме місце і з працівниками інших розрядів, де мінімальний оклад визначитиметься на рівні відсоткового відношення до МЗП — 65, 70, 80… % до нього. А вже при нарахуванні заробітної плати до них додаватимуться додаткові складові заробітної плати, які дадуть можливість формувати загальну суму, вищу за мінімальну зарплатню. Саме тому представники Уряду й говорять про те, що порядок нарахування ЗП має вирішуватися в колективних договорах підприємства (бланки, ймовірно, у вигляді рекомендацій «спустять» із профільних міністерств) та включати всі доплати. Тобто, на початкових стадіях у частині державного сектору зарплатні «підганятимуть» під мінімальний розмір без особливого зростання фонду оплати праці, отже, без реального збільшення доходів працівників вищих розрядів.
Основна ціль реформи, як і було в частині скорочення ставки ЄСВ з 40 до 22%, є комерційний сектор.
Песимістичний варіант для Уряду, для 45% тих, хто отримує мінімалку, підприємцям доведеться підвищити її до рівня 2 200 грн. Відповідно, розмір відрахувань за рахунок збільшення бази зросте. Якщо зараз це — 1450 х 0,22=319, то 2200 х 0,22=484 грн, різниця орієнтовно 165-150 грн (залежно від того, що мав на увазі під «півтора рази» пан Рева). Відповідно, від всіх працюючих на мінімалці — надходження до бюджету за рахунок ЄСВ збільшаться щомісячно на 700 млн грн.
Тому потрібно розуміти, що перша ціль реформи – наповнення бюджету та Пенсійного фонду, а детінізація носить дуже умовний характер.
При цьому навантаження на приватні підприємства збільшиться, а щодо бюджетників, то їхні доходи (в частині працівників першого розряду) зростуть до рівня підвищеної мінзарплати. Щодо інших тарифних розрядів, прогнозувати зростання не можна, оскільки на сьогоднішньому рівні їх не залишать, а даних про пропоновані зміни на сьогодні немає. Крім того, багато залежатиме від форми та змісту колективних угод, які під запропоновані зміни до законодавства будуть вимушені приймати та підписувати колективи підприємств, установ та організацій. Саме в них і розкриватиметься розмір оплати праці.
Ризики
Можливо, їх враховують, а можливо, й ні. Скорочення працівників і переведення їх із напівтіні на мінімалці в повну тінь, без офіційного працевлаштування, що потягне, за умови виявлення, кримінальну відповідальність, але, що поробиш.
Інший варіант – працівників, які отримували більше мінімальної зарплати та яких більшість, роботодавці прирівняють у заробітній платні до тих, хто отримує мінімалку, аби зберегти розмір фіскальних відрахувань у цілому по підприємству на попередньому рівні, а решту доплачуватимуть у конвертах.
Розуміючи деякі з таких ризиків, Рева зазначає, що потрібно ввести нову систему, яка б робила невигідним ховати зарплату в тіні.
Уявіть собі, я зараз як ідею кажу: якщо ви платите 10 тис. грн зарплату працівникам і показуєте її, і якщо ви платите 1000 грн працівникам, то у вас однаковий податок. Причому, таким чином, що менше ви показуєте зарплату, то більше ви з неї платите. Тобто, або виходь з тіні, братику-кролику, показуй зарплату і плати нормально, або будеш сидіти ось так.
З таких ідей і народжується потенційні подальші ідеї про підвищення удвічі мінімального розміру ЄСВ до 640 грн.
Ймовірно, матиме місце така модель для бізнесу: платите працівнику мінімальну зарплатню? Ок, сплачуйте ЄСВ за ставкою, але не менше 640 грн. При цьому, якщо показуєте зарплатню в 3 тис. грн, однаково сплачуєте за ставкою 22 % фактично тих самих 640 грн.
Можливо, наведена модель ідеальна. Можливо, прив’язка буде до діапазону зарплатні: загальне правило зберігається, ставка ЄСВ становить 22, але при зарплатні в діапазоні 2 000–3 500 грн відрахування до соціального внеску не повинні бути меншими за таку-то суму, яка буде більшою, ніж коли б ви сплатили 22 % із зарплатні в 4 500 грн (до прикладу, за діапазон зарплатні в 2000–3500 грн тверда ставка на рівні 1000 грн, а все, що вище, — за ставкою 22%).
Ось такими методами, які вже навряд чи зможуть бути реалізовані протягом цієї сесії, у майбутньому виводитимуться зарплати з тіні, долатиметься дефіцит Пенсійного фонду.
Додайте до цього податкову амністію, непрямі методи співставлення доходів і видатків, й отримуєте чітке розуміння тієї прозорості, підконтрольності, яка очікує на кожного з нас. Хотіли в ЄС? Отримуйте (щоправда, ще не отримали, але розраховуємо). А це однин із проявів життя в цивілізованому світі – ти отримуєш від держави ті блага, які вона тобі пропонує (у нас і цей пункт у майбутньому), але за все платиш і живеш за доходами.
Ще один важливий аспект цих нововведень, про які, чомусь, не особливо говорять: коли ваші роботодавці опиняться в межах, за якими повинні будуть показувати у звітності Вашу майже офіційну зарплатню та платити з неї податки, подумайте про те, яким чином Вам продовжуватимуть призначати та виплачувати субсидії.
Геніальна, непопулярна ідея: і дохід бюджету, і скорочення видатків на субсидії.