ГоловнаПолітика

Із зростанням протестних настроїв населення збільшується вірогідність соціальних заворушень

От редакции. Этот текст постоянного автора Lb.ua доктора Тараса Кузьо – интересная авторская интерпретация данных свежих социсследований, обнародованных недавно Киевским институтом проблем управления имени Горшенина. Заслуживают внимания детали анализа, сделанного господином Кузьо. Особенно, ввиду того, что это – взгляд из-за рубежа. Ниже приводим сам материал.

Із зростанням протестних настроїв населення збільшується вірогідність соціальних заворушень
Фото: comments.ua

За результатами проведеного в березні цього року дослідження київського Інституту Горшеніна, опублікованими на сайті УНІАН (28 березня), свою готовність взяти участь в акціях протесту висловили 48% українців. 45% не готові до цього. Це підтверджують свідчення з місця подій західних мандрівників, які відвідували Східну Україну і зіткнулися з тим, що місцеві мешканців дуже невдоволені та розчаровані у своєму виборі Віктора Януковича на президентських виборах.

Більше трьох четвертей українців підтримали нещодавню загальноукраїнську акцію протесту вчителів. Більшість вчителів складають жінки з низькою зарплатою.

Причини високого протестного потенціалу досить різні: від соціо-економічних факторів, таких як висока інфляція та значний ріст комунальних тарифів, починаючи з серпня 2010 року (а попереду ще одне їх підвищення на 50%), до масштабної корупції. 50-відсоткове підвищення цін на газ у серпні 2010 року зруйнувало міф про «знижку на газ», який команда Віктора Януковича використовувала для здобуття суспільної підтримки угоди щодо подовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії на території України на 30 років, яку було проштамповано в парламенті п’ятьма місяцями раніше.

Відчуття дискомфорту та невдоволення стосовно зростання рівня корупції так само посилюється, і практично кожен п’ятий українець готовий взяти участь в акції протесту з цього приводу. Варто згадати, що Помаранчева революція 2004 року була спрямована не лише проти виборчих фальсифікацій, а й проти десятиліття розквіту корупції та влади суперзаможних олігархів.

Розрив між надбагатими представниками еліт та рештою українців лише посилився після того, як Податковий кодекс 2010 року посилив тиск на представників малого та середнього бізнесу і водночас залишив законодавчі дірки, які дозволяють олігархам продовжувати виводити свої доходи в офшори. Незадоволення таким станом справ вилилося в масові протести підприємців з усіх регіонів України восени 2010 року.

Фото: Макс Левин

Так само зростає значимість політичних факторів, які можуть підштовхнути громадян до протестів. 15% українців готові протестувати проти порушення прав людини, 8% – проти поточної політичної ситуації.

Нинішній рівень протестних настроїв в Україні вищий навіть за той, що був напередодні Помаранчевої революції в 2004 році. Опитування, проведені до початку виборів 2004 року, засвідчували, що українські громадяни були готові протестувати проти виборчих махінацій і що більшість з них були переконані в тому, що правляча еліта була корумпованою та пов’язаною з організованою злочинністю.

У середині 2004 року 84% українців висловили переконання, що вони мають право на протест у разі, якщо їхні голоси на майбутніх президентських виборах буде сфальсифіковано. Лише 6% тоді дотримувалися протилежної думки. Водночас, експерти Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова, який проводив опитування, попереджали, що не всі респонденти, які висловили свою готовність взяти участь в акціях протесту, автоматично приєднаються до них у разі їх виникнення.

Проте вони також попередили: «Але наївно було б також сподіватися, що влада може безмежно себе дискредитувати в очах власного населення без фатальних для себе наслідків» (Українська Правда, 5 серпня 2004 року).

Інше опитування, проведене тоді ж Фондом «Демократичні ініціативи» та Центром «Соціс», продемонструвало, що лише 18% українців готові взяти участь у протестах проти виборчих фальсифікацій – на відміну від кількості тих, які залишали за собою право це зробити, у випадку опитування Центра Разумкова. Близько 11% були готові протестувати в разі, якщо їхній кандидат не переможе на виборах (УНІАН, 23 липня 2004 року).

Перетворення злості та невдоволення населення в Помаранчеву революцію 2004 року зайняло десять років. У ній взяв участь кожен п’ятий українець – набагато більше, ніж очікувала влада і сподівалася опозиція.

Команді Януковича знадобився всього рік для того, аби викликати незадоволення значної частини українців і різноманітних соціальних груп. Тому сьогодні протестний потенціал українців вищий, ніж у 2004 році. Одна з причин цього полягає також у тому, що українці пережили п’ять років існування демократичних свобод і пролиття світла на корупцію та зловживання владою серед представників еліт. У результаті вони не забажали лишатися пасивними спостерігачами зневажливого обходження з ними команди Президента Януковича. 17-денна Помаранчева революція була яскравим прикладом ненасильницького протесту.

На жаль, представники владної команди поводять себе зарозуміло, адже переконані, що їхній владі нічого не загрожує, оскільки українці розчаровані наслідками Помаранчевої революції та президентства Віктора Ющенка, а їм самим вдалося купити багатьох «опозиційних» політиків. Водночас найгіршим кошмаром Президента Януковича та його оточення є друга Помаранчева революція. Джерелом цього страху є повне нерозуміння того, що відбулося в 2004 році, і нездатність зрозуміти суть нинішніх демократичних революцій на Близькому Сході.

У січні цього року на форумі в Давосі Президент Янукович висловив жаль з приводу падіння режиму туніського диктатора Зін аль-Абідін бен Алі, зауваживши, що тамтешня революція поклала кінець декадам «стабільності».

Зрозуміло, що «стабільність» – коронний вираз Януковича. Водночас, високий рівень протестного потенціалу населення вказує на те, що шанси того, що пан Янукович лишить по собі «стабільність» в Україні, мізерні. Оскільки наступна Помаранчева революція приведе до Києва не лише жителів Центру та Заходу, а й мешканців малої батьківщини пана Януковича.

Тарас КузьоТарас Кузьо, науковий співробітник аналітичного центру «Henry Jackson Society», професор політології НаУКМА
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram