Кадровые перестановки в областных управлениях МВД воскрешают из правового небытия многих «обиженных и оскорблённых» оранжевой властью. Среди них особо выделятся так называемая «мукачевская группа». Это - несколько бывших руководителей УМВД Украины в Закарпатской области, привлекавшихся к уголовной ответственности за скандальный срыв выборов мера города Мукачево в апреле 2004 года: начальник всей областной милиции генерал-майор Василий Варцаба и его бывшие подчинённые - первый заместитель полковник Виктор Русин и начальник городского УВД Мукачево полковник Валерий Дерновой. Первый в 2005 году был объявлен в розыск по линии Интерпола и долгое время скрывался на территории России. Что, впрочем, не помешало ему баллотироваться в 2006 году в парламент 26-м номером в списке ПСПУ Наталии Витренко при финансовой поддержке приснопамятного Максима Курочкина.
Русин и Дерновой как непосредственные исполнители срыва выборов в Мукачево, были отданы под суд и даже провели под стражей в СИЗО несколько месяцев. Дерновой обвинялся Генпрокуратурой по ч.3 ст. 158 УК «Неправомерное использование избирательных бюллетеней, фальсификация избирательных документов или неправильный подсчёт голосов, или неправильное оглашение результатов выборов» и по ч.2 ст. 357 «Кража, присвоение, вымогательство документов, штампов, печатей, овладение ими путём мошенничества или злоупотребление служебным положением». Интересно, что полковник Дерновой сдал всех своих подельников за что, собственно, и был амнистирован. Вот выдержка из его показаний на следствии от том, как и куда исчезли сфальсифицированные протоколы о результатах выборов в Мукачево: «...Мені зателефонував начальник УМВС Варцаба і сказав, щоб я зібрав своїх заступників, а він через деякий час приїде… Приїхав начальник УМВС Варцаба, його заступник Русин... Був нинішній заступник начальника УМВС Піняшко, був прокурор міста Мукачево Олаг. Всі вони зібрались в моєму кабінеті. Варцаба сказав, що прийшла вказівка Генеральної прокуратури України про те, що на ранок вся виборча документація повинна бути в м. Києві. Чи була така телеграма чи лист з Генеральної прокуратури України я не знаю, але це стало мені відомо зі слів Варцаби. Також, він сказав, що Піняшко і Русин знають, що треба робити і після цього ми всі з мого кабінету поїхали в міськвиконком... Ми піднялись на другий поверх. Біля кабінету № 52 стояли хлопці з охорони. Хто ці були хлопці, чи з міськвідділу міліції, чи з райвідділу міліції, чи працівники спец підрозділів «Сокіл» чи «Беркут», я не знаю. Русин цим хлопцям сказав, що вони вільні, тобто відіслав їх від кабінету №52. Будь чим він це не мотивував. Після цього Русин штовхнув плечем двері кабінету, які були опечатані декількома стрічками та зайшов в кабінет, де включив світло. Я стояв на порозі кабінету, тобто в дверях. Русин підійшов до «бар’єру», що розташований в кабінеті, зайшов за нього і почав передивлятись пакети, яких багато там лежало. Він щось там порився, відібрав один пакет, а може два пакета, поклав собі під куртку і вийшов з кабінету. Коли він виходив з кабінету, то сказав, що «це саме те, що було потрібно… Потім він мені сказав, але це було вже не в цей день, а на наступний день, що він виніс протоколи про результати виборів...»
Эти показания были подтверждены многими свидетелями. И не только из числа закарпатских правоохранителей. Дело в том, что на Закарпатье тандем милиции и криминала работал как нигде плотно и эффективно. Именно поэтому после громкого скандала в парламенте, когда просто спустить на тормозах позорную историю было уже непросто, хищение и уничтожение избирательной документации решили повесить на обычных бандитов. Вот что показывал на следствии о краже протоколов Владимир Паульо, один из авторитетнейших персонажей того времени на Закарпатье: «Замовником цього був Василь Миколайович Варцаба, який підійшов та попросив найти людину, яка би взяла на себе вчинення викрадення бюлетенів в м. Мукачеві після виборів міського голови. Він обіцяв заплатити любу суму грошей та називав суму в 50 тисяч доларів США і більше. Потім від нього прийшов Віктор Павлович Русин – перший заступник начальника УМВС в Закарпатській області та почав «збивати» ціну до 10 тисяч. Він казав, що за то нічого не буде він це обіцяє. Тобто він мав на увазі, що тій особі, яка візьме на себе вчинення цього злочину, покарання буде не велике – може рік, а може два роки відбування покарання, а може взагалі отримає умовний строк.
Потім через деякий час, коли особа яка погодилась взяти на себе вчинення злочину, Русин приніс мені 10 тисяч доларів США, які я передав Юркові. Русин та Варцаба були в цьому дуже зацікавлені…Одного разу мені казав Чубирко Іван Іванович, що особисто Русин вкрав протоколи про результати голосування. Це він мені казав ще напередодні Президентських виборів, приблизно за місяць... Я стверджую, що була у мене така розмова з Чубирко І.І., це є правда, і зі слів Чубирко І.І. мені відомо, що Русин вкрав ці протоколи дільничних виборчих комісій...”.
А вот что рассказывал следствию подобранный Паульо на роль похитителя избирательных протоколов Пиричак, которому из обещанных Варцабой пятидесяти «обломилось» всего каких-то 7 тысяч долларов: «Через три дні... мене звільнили з ІТТ і мені було обрано запобіжний захід – підписка про невиїзд. В цей день, ще до звільнення у мене відбулась зустріч з заступником начальника обласної міліції Русиним В.П. Так, мене привели в кабінет на другому поверсі Мукачівського міськвідділу міліції. В цьому кабінеті мене залишили одного з Русиним В.П.. Коли ми залишились наодинці він мене спитав чи все у мене нормально, а я відповів, що все нормально. Тоді він мене спитав, чи отримав я гроші. Я не знав, що Русину В.П. відомо про те, що мені дали гроші за те, що я «візьму» на себе вчинення крадіжки виборчої документації, а тому почав заперечувати це. Я сказав, що я ніяких грошей не отримував і взагалі я не розумію, про які гроші він каже.
На це Русин В.П. обурився достав мобільний телефон та зателефонував комусь... В розмові Русин В.П. почав обурюватись та кричати на співбесідника, що мовляв він, тобто Русин В.П., платить гроші за то, що б я взяв на себе вчинення крадіжки бюлетенів з міськвиконкому, а їх мені не передали. Коли я почув цю розмову, то я зрозумів, що це саме від Русина В.П. Юрій «Зелений» передав мені гроші, і що саме Русин В.П. це той працівник міліції якому я мав «допомогти», «взявши» на себе вчинення крадіжки. Після цього я сказав Русину В.П., що все нормально і що я дійсно отримав гроші, але не знаючи про його обізнаність спочатку не сказав йому про це. Почувши це від мене Русин В.П. заспокоївся. На цьому наша бесіда закінчилась і він вийшов з кабінету, а мене забрав хтось з працівників міліції і через деякий час в цей день мене звільнили з ІТТ».
Несмотря на многочисленные свидетельские показания, подтверждённые на очных ставках, самого полковника Русина следствие Генпрокуратуры так и не раскололо: тот утверждал, что проводил всего лишь дополнительный осмотр кабинета с избирательными протоколами и всячески отрицал соучастие в преступлении. В результате 16 марта уже этого года Мукачевский суд закрыл дело против Русина ввиду отсутствия состава преступления. Криминальное же преследование генерала Варцабы было прекращено Закарпатской прокуратурой ещё ранее - в те времена, когда в Секретариате Президента Ющенко хозяйничал Виктор Балога. В результате все трое - Варцаба, Русин и Дерновой - из фигурантов уголовных дел по срыву мукачевских выборов превратились в жертв оранжевого режима, а с недавних пор командуют всей милицией Прикарпатья, Закарпатья и Черкащины соответственно. Источники «ЛБ» на Закарпатье утверждают, что своим назначением на главный милицейский пост в области одиозный Виктор Русин обязан, в том числе, и дружбе с сыном главы Конституционного суда Андрея Стрижака, любителя дорогих гоночных суперкаров. Один из таких - принадлежащий футболисту Кахе Каладзе Lamborghini Murcielago стоимостью более 200 тысяч евро, Андрей Стрижак-младший разбил под Ужгородом как раз год тому назад.
Остальные назначения в областные УВД не менее одиозны: генерал-майор Олег Сало, нынешний начальник ровенской милиции, «отметился» неприкрытым преследованием оппозиционных движений во Львове, но возбуждённое уголовное дело против него было похоронено в прокуратуре. Так же как и Варцаба, Сало баллотировался 24-м номером в списке ПСПУ Витренко на парламентских выборах в 2006 году. Генерал-майор Валерий Ноник, который отныне командует милицией Винничины, до 2005 года работал начальником УВД в Кировоградской области. Там Ноник был причастен к громким избирательным скандалам на пресловутом 100-ом округе, который «прославился» избиениями тогдашних оппозиционеров.
Оппозиционеры нынешние могут сколько угодно кричать о назначении одиозных и скомпрометированных силовиков в региональные управления и центральный аппарат МВД. Но факт остаётся фактом: ни по одному из них до сих пор не вступил в законную силу обвинительный приговор суда. А значит - они чисты перед законом. Логично предположить, что ранее преследуемые, а теперь обличённые властью генералы и полковники милиции, не упустят случая отыграться на своих обидчиках. Во всяком случае, ничего удивительного нет в том, что, несмотря на все наставления Президента Януковича о необходимости сохранить профессионалов в органах, именно руководящие кадры в МВД были вычищены практически под ноль. Из предыдущих заместителей министра остался лишь Василий Мармазов - своеобразная дань уважения не столько к его профессионализму, сколько к политически верному курсу его отца Евгения Мармазова, вошедшего в коалицию парламентария фракции КПУ. Юрий Луценко в далёком уже 2005 году первым подал пример тотальной зачистки внутренних органов от остатков предыдущего политического режима. Так чему удивляться теперь?
Продолжение следует…