Юрій Андрухович:
Навряд чи треба боятися збожеволіти від новин
Навряд чи треба цього боятися – збожеволіти від новин. Для тих, хто настільки піддається, навряд чи якась література стане порятунком. Боюся, що будь-який літературний текст зараз просто не достатній. Тому я думаю, варто все-таки зараз цікавитись новинами, і не тільки цікавитись, а й якось їх аналізувати. Тому що зараз є багато дезінформації, і від неї якраз можна збожеволіти. А література нічого не змінить.
Можливо, когось зараз би і захопила військова фронтова проза. Може, вона би по-іншому читалася, але питання – ну і що?... У нашій український літературі є такий феномен – невеличкий роман «Поза межами болю» Осипа Турянського. Загалом, тільки за цим твором його знають, і заслужено – тому що цей твір абсолютно співзвучний всій західній літературі про Першу Світову війну. Можливо, його варто перечитати. Але це нічого не змінить, повторюю.
Сергій Жадан:
Потрібно, не впадаючи в істерику і відчай, зберігати максимально реалістичне бачення світу
Я би порадив, наприклад, почитати книгу Тадеуша Боровського, яка вийшла у Чернівцях у перекладі Сашка Бойченка, – «У нас в Аушвіці». Вона важка, вона нічим не легша за новини сьогоднішні. Це про побут нацистських таборів. Мені здається, це дуже правдива, страшна книга. Треба такі книги читати, щоб зберігати якесь реальне відчуття того, що відбувається, щоб не втратити рештки своєї людяності.
Загалом, мені здається, що в такій ситуації потрібно не ховатися в якісь рожеві ілюзії і захмарні висоти, і не робити вигляд, що нічого не робиться, і що те, що діється на Сході, нас не стосується. Скоріш, навпаки – потрібно, не впадаючи в істерику і відчай, зберігати максимально реалістичне бачення світу.
Я не думаю, що тій ситуації, яка склалася, хтось у текстах може все розкласти по поличках. Просто дійсно багато інформації нам не відомо, ми її не бачимо цілком.
Андрій Любка:
Найкраще зараз читати книжки про війну
Я не впевнений, що можна знайти заспокоєння, якщо почитати якісь оптимістичні книжки з гепі-ендами, що можна втекти від реальності. Тому краще читати навпаки про складні періоди – це допомагає повірити в те, що все можна пережити, що все колись має змінитися, і стати нормально знов. Тому найкраще зараз читати книжки про війну.
Було би дуже добре зараз прочитати книжку Тадеуша Боровського про Аушвіц, і про те, що загалом усі люди мають у собі і погане, і хороше. Так, можна говорити, що у тому ж Донбасі люди поставали зомбі. Але цілком можна таке зробити з будь-яких людей. Боровський описує професорів, які вбивали, крали їжу, крали кептарі, за які зранку вбивали на перекличках… Тому, в принципі, якщо людину помістити у не властиві умови, то вона псується. Але мені здається, що читаючи про досвід інших, ми розуміємо, що ми не унікальні. А якщо ми не унікальні, то вже є якісь виходи.
Я, наприклад, вже кілька разів перечитував ще з часів початку Революції есей Мілана Кундери «Трагедія Центральної Європи». Мені здається, що він дуже актуальний, і показує певну оптимістичну ноту. Він написаний у 1982 році, і тоді оцей кордон Європи був там – у Чехії. Зараз він пересунувся, і сьогодні бій за Європу відбувається тут. Отже, сфера впливу Росії щоразу зменшується. І зовсім скоро ця лінія має бути вже за нашим східним кордоном.
Катя Бабкіна:
Я би порадила читати книжки Ремарка, новини на іноземних новинах і поменше читати фейсбук
Я би порадила читати Ремарка, «Приховану перспективу» Роберта Капи, Йозефа Рота і багато книжок про любов. Чому? Тому що круто читати книжки про війну: там все структуровано, плюс емоційна лінія зовсім чужа, не наша; ти в неї залучаєшся, і попускаєш вузли інформаційної, емоційної зав’язки, які прив’язують тебе зараз до наших подій.
Що ще? Книжки з історії я теж рекомендувала би почитати. І якусь таку а-ля «Політтехнологію для чайників», щоб у цьому всьому трошки менше мати шансів бути обманутим.
А якщо йдеться про новини, то я би радше рекомендувала іноземні сайти – вони залишаються на рівні фактажу. Мінус в тому, що вони запізнюються з цим фактажем, плюс – в тому, що вони абсолютно безсторонньо сприймають контекст, і це реально можна назвати об’єктивним незаангажованим інформуванням без наганяння паніки. А ще – поменше читати фейсбук.
Петро Мідянка:
Треба більше звертатися до доброї літератури, доброї поезії і прози
Я би радив, по-перше, менше дивитися телевізор та інтернет, і більше звертатися до доброї літератури, доброї поезії і прози. До такої, яка не займає багато часу – до короткої прози. Це можуть бути і сучасні письменники, і стара добра класика – це вже на вибір і на смак читача. Я думаю, що особливого рецепту тут не треба. Але трохи більше відволікатися від зомбуючих засобів масової інформації, і займатися такими справами, які знімають психічне навантаження.
У мене прекрасна бібліотека, я маю куди звернутись. І в мене, на щастя, поламався телевізор. Тому я вже хіба що в інтернеті новини бачу. Але це на нас з дружиною дуже негативно діє. Особливо на неї – вона більш емоційна, ніж я.
Зараз я читаю переважно поезію – на прозу не дуже маю часу. Що мені дарують – я намагаюся одразу читати і аналізувати. І перекладних авторів, і наших.
Борис Херсонський:
Якщо порадити одну книжку, то це Біблія
Я би дав таку відповідь: читайте Біблію. Спочатку і до кінця. Якщо ворожнеча нас турбує, то там ми прочитаємо, що ворожнеча існувала ще з початку часів, і будемо відповідно відноситись до цього. І будемо знати, що є інший вимір – не тільки горизонталь, не тільки окопи, але є щось поза нашим життям. Якщо порадити одну книжку, то це Біблія.
Марк Бєлорусець:
Читайте Шевченка
Читайте Шевченка! Все ж таки, треба до нього повертатися. Не святкувати 200-річчя з дня народження Шевченка, а читати! Просто читати Шевченка. Знаєте, читати як ті вірші, які написані сьогодні, для нас, для сьогодення. Велика поезія – вона завжди рятує.
Але не хвалити, не казати, що Шевченко – українська ікона, а саме читати. Шевченко – це поезія. Не слава чи національний символ, а саме поезія.
Маріанна Кіяновська:
Від божевілля рятує поезія, тому що будь-яка поезія – завжди про майбутнє
Я може скажу дуже нетипову річ, але від божевілля рятує добра поезія. А вже конкретних поетів радити не можна. Тобто, поета кожен повинен вибрати сам. Я, коли мені було дуже погано свого часу взимку, читала Данте. Я перечитувала його «Божественну комедію». Було досить складно з точки зору сучасності зрозуміти мій вибір.
Але, думаю, зараз і Стус, і інші, суголосні саме тому, що будь-яка поезія завжди про майбутнє. А нам зараз головне – це зрозуміти майбутнє, отримати візію майбутнього не на рівні агітки, не на рівні інформації з публіцистики. Ми повинні увімкнути в собі, всередині, ось цей дороговказ. Так само, як молода жінка, приходячи в кохання, іноді відразу розуміє, що вона хоче материнства, і відразу бачить дітей своїх дорослими – так і поезія дає такого типу візію майбутнього. Це не значить, що буде спокійно. Це не значить, що стане легко. Але це, по-моєму, найпотрібніше зараз завдання.