З образотворчим мистецтвом складніше. Як відомо, існували дві хвилі “одеського авангарду”. Друга - це 1960-ті, відомі нам художники Олександр Ануфрієв, Володимир Стрельников, Станіслав Сичов, Валерій Басанець, Валентин Хрущ. От про першу хвилю одеського авангарду знають або чули мало хто. Не так давно ми усвідомили поняття “південно-російської школи живопису” не як провінційне відгалуження загальноросійського чи то тепер українського мистецтва, а як яскраве, особливе відгалуження імпресіонізму.
Про значення колекції одеського рабина Якова Перемена в контексті історії світового мистецтва говорять імена гостей вернісажу в Києві. Голова Європейського відділу аукціону Sotheby’s Europe Марк Полтімор на відкритті виставки в НХМУ зазначив, що повернення колекції Перемена на батьківщину – значуща подія в світі мистецтва. Підкреслив рівень художньої вартості колекції і впливовий у світі американсько-ізраїльський колекціонер Мешуам Рікліс, який стверджує, що представлені митці, імена яких було забуто, повинні займати достойне місце в списку зірок початку ХХ століття. Посол Ізраїлю в Україні впевнений, що даний проект є найбільш значущою українсько-ізраїльською культурною подією, присвяченої 65-річчю Незалежності держави. Тому в планах власників колекції - її дослідження і популяризація: слідом за Києвом вона помандрує в Одесу та по європейським столицям, в США та Ізраїль.
Художники-одесити, яких представляє в Національному художньому музеї Фонд “Український авангард”, були в опозиції до традиціоналістичної ”південно-російської школи”. Хоча, молоді новатори вчились, приміром, у Костанді, який належав до цієї школи. Свого часу Давид Бурлюк в спогадах писав, що саме Костанді “підсадив” його на любов до імпресіонізму.
Одеса в авангарді
На початку ХХ століття Одеса бачила і знала багато. Серед експонентів одеських виставок - Анрі Матісс, Жорж Руо, Анрі Руссо, Поль Сіньяк, Жорж Брак, Володимир і Давид Бурлюки, Василь Кандинський та багато інших. Молоді одеські митці їздили на навчання в Європу: Ісаак Малік, Амшей Нюренберг, Сигізмунд Олесевич – до Парижа; Олександр Беркович – до Берліна; Михайло Гершенфельд, Самуїл Грановський, Теофіл Фраєрман вчились в обох культурних столицях тогочасного світу.
В 1899 році на базі Одеської рисувальної школи організовано Одеське художнє училище, випускники якого могли без екзаменів, на хвилинку, вступати в Академію мистецтв в Санкт-Петербурзі. З цього училища вийшло багато зірок світової арт-сцени, які починали свою мистецьку кар’єру з перших виставок в Одесі – Кандинський, Бурлюк, Кручених, Альтман, Татлін.
Одесу початку минулого століття – в плані культурного контексту – не порівняти з Одесою наших днів, де крім Одеського міжнародного кінофестивалю, арт-проектів Анатолія Димчука та окремих особистостей – від всесвітньо відомого режисера Кіри Муратової до місцевого ексцентричного арт-критика Ути Кільтер – мало що нагадує про бурхливе життя столиці мистецтв півдня Росії.
У 1890 році було засновано Товариство південно-російських художників, які починаючи з цього року і впродовж 29 наступних щоосені відкривали періодичну виставку своїх робіт.
Але, як відомо, все “щорічне” і очікуване дуже швидко набридає. Одеська публіка, навіть найконсервативніша, дуже швидко стала охочою до нового. Широка публіка була в курсі, що робиться в Європі, і очікувала від своїх митців такої ж швидкої зміни стилів, течій та ідей.
Тому й “Товариство незалежних”, яке було в опозиції до традиціоналістів, мало більший успіх в публіки. Починаючи з 1896 року “альтернативні” художники починають представляти свої роботи широкому загалу: в Міському музеї, в рамках знаменитих “Салонів” скульптора Володимира Іздебського, на виставках «об’єднаних» (1913), «вєсєнніков» (1914), «незалежних» (1916), Товариства незалежних художників, (три виставки – з 1917 по 1920), Вільної академії образотворчих мистецтв (1918), Вільної майстерні Амшея Нюренберга (1918), майстерні-студії Олександри Екстер (1919).
Середовище було повністю підготовлене до нового мистецтва.
Повернення “незалежних”
Історія виставки “одеських незалежних” почалась в Ізраїлі і пов’язана з ім’ям колекціонера, мецената, вченого і рабина Якова Перемена, який в 1919 році вивіз свою колекцію в Ізраїль (тоді – територія Палестини).
Протягом десяти років, а також під час війни та революції, Перемен вкладав чимало сил та фінансів в колекцію, аби в майбутньому відкрити художню галерею єврейських митців в діаспорі та на “землі Ізраїля”. Зібрана ним підбірка, яка була публічно виставлена в 1920 і 1922 роках, як вважають всі без виключення ізраїльські спеціалісти, здійснила вагомий вплив на художників Ізраїлю та сформувала таке явище, як “ізраїльський модернізм”.
Перемен підтримував “ліве” мистецтво, тому ім’я його протягом радянських часів майже ніколи в Одесі не згадувалось. Мистецтво сучасників Перемена активно звинувачували в космополітизмі та формалізмі, і, як результат, з того часу зберіглося дуже мало робіт. Колекція Перемена, яку йому вдалось вивезти з України до приходу більшовиків, – чи не єдиний серйозний доказ існування легендарної хвилі авангарду в Одесі початку ХХ століття.
Одеське об'єднання молодих художників “Товариство незалежних” на початку минулого сторіччя здійснило переворот у мистецькому світі. Теофіл Фраєрман, Амшей Нюренберг, Ісаак Малік, Михайло Гершенфельд, Ізраїль Мексін, Сигізмунд Олесевич, Сандро Фазіні (старший брат Іллі Ільфа) – послідовники Сезанна і Матісса, кубістів і фовістів, одними з перших осягнули форми і грані авангардних напрямів мистецтва.
Мистецтвознавці в прочитанні творів одеських “лівих” часто обмежуються констатацією, хто на кого схожий і який напрямок наслідував. Гершенфельд певний час захоплювався пуантилізмом. В Маліка присутній пуантилізм і фовізм. Мексін слідував за експресіоністами. Нюренберг поєднував кубізм і фовізм. Олесевич – сезаніст і кубіст. Фазіні – примітивіст і модерніст. Однак усі вони уникали безпредметності і безсюжетності. І хоч палітра одеситів переважно темна, їх твори перш за все осмислюють життя людини, а не абстрактні теорії.
Мистецтвознавець Леся Войкун, зацікавившись “Товариством незалежних”, знайшла родичів Перемена в Ізраїлі, і в 2006 зробила виставку “одеських парижан”. Тоді виставку в Одесі довелось відкласти. Слідом одна з родин-спадкоємців виставила частину робіт (третину колекції Перемена) на аукціон Sotheby’s. Одним лотом колекцію а 1 мільйон 987 тисяч доларів придбав добре знаний український колекціонер Андрій Адамовський з компаньйонами Борисом Фуксманом та Олександром Сусленським (Фонд “Український авангард”).
Колекція повернулась до України. Вийшов серйозний каталог, слідом – монографія Ольги Барковської, присвячена незалежним. Явище першої хвилі одеського авангарду відбулось. 100 років по тому.
Дякуємо за допомогу в підготовці статті Катерині Акіншиній, Лесі Войскун та Галині Тулузаковій.