ТОРГІВЦІ І ХРАМ
Цілий тиждень обурена громадськість обговорювала нову ексклюзивну зраду від торгівельної марки “Roshen” — місце липецької фабрики впевнено посіла будівля театру на Андріївському узвозі.
Звісно, для самого театрального мистецтва Києва це неабиякий успіх — мало того, що який-не-який, але театр у столиці збудували, так іще й рівень драматизму в цій будівлі зашкалив не те що до першої вистави, а й до відкриття фасаду. Жоден Станіславський не крикне “Не вірю!”, поглядаючи на охоплені благородною ненавистю обличчя тисяч полум'яних прихильників та опонентів несподіваного архітектурного рішення, які в театр востаннє ходили ще в 5-му класі, та й то — в ляльковий. Бо спробуй таке гукни на полі грандіозної битви двох армій за те, кого вважати жлобом, — в жлоби записали б і недовірливого Станіславського.
Чи не найбільший жах у театрофобів викликав той факт, що кремезний кубічний храм мистецтва посеред історичного Узвозу обшили не традиційною для вулиці кремовою ліпниною, а якоюсь чорною вагонкою. Всі спроби архітектора проекту Олега Дроздова довести, що то не вагонка, а дорогий сучасний матеріал, розбилися об зовнішній вигляд цього матеріалу, який реально виглядає як звичайна чорна вагонка — ніби на Андріївському відкрили пафосний траурний супермаркет чи якийсь гігантський МАФ.
З приводу появи супермаркету на Андріївському можна довго обурюватися, але давайте чесно спитаємо самі себе: а на якого дідька взагалі на Узвозі театр?! На вулиці, головний функціонал якої зводиться до продажу жлобовитим іноземцям московитських вушанок, футболок “Сдєлан в СССР”, матрьошок та (заради хоч якоїсь компенсації всього цього ватного розмаїття) туалетного паперу “ПТН ПНХ”, будь-який театр буде зайвим.
А от торгівельний центр, куди можна буде позганяти всіх тримачів різнокольорових яток із вушанками та матрьошками, й справді може повернути вулиці той самий “історичний вигляд”, за яким так плачуться любителі архітектури Узвозу! Причому, оскільки продавці матрьошок зазвичай згортають свої ятки приблизно в той час, коли в театрах починают вистави, будівлю від “Рошена” можна чесно поділити за часом: зранку заганяємо до храму Мельпомени торгівців, а о 18-й виганяємо торгівців із храму й запускаємо акторів!
І тоді всі будуть щасливі: і театрали, і любителі сучасної архітектури, і фанати історичного обличчя Узвозу — й навіть ті, хто обзивав будівлю з чорної вагонки супермаркетом!
КРЕДИТНА ІСТОРІЯ
Національне агентство з запобігання корупції вирішило вкотре нагадати суспільству, що не можна чіплятися до задекларованих мільйонів та гектарів суддів, прокурорів, нардепів та міністрів, поки в Сергія Лещенка є квартира на вулиці Івана Франка.
НАЗК завершило перевірку злодіянь нардепа та вирішило, що при купівлі квартири загальною площею 192 кв. м і вартістю 7 млн 550 тисяч гривень у новому будинку в історичному центрі Києва Лещенко "одержав подарунок у вигляді знижки на вартість квартири, яка була надана забудовником". А оскільки розмір знижки (1 млн 801 тисяча 648 грн) в 1307,43 разів перевищив мінімальну заробітну плату, то за таке порушення Лещенка треба покарати штрафом у 100-200 неоподатковуваних мінімумів із конфіскацією подарунка.
Можна лише подивуватися з приводу корупційної спритності Лещенка, який примудрився обікрасти державу на ті гроші, які ні держава, ні сам Лещенко в руках не тримали. Але якщо вже держава вирішила, що знижка на Лещенкову квартиру потрібна саме їй — що ж, хай конфісковує. Тільки спочатку треба зрозуміти, як це має відбутися.
Якщо розглядати купівлю зі знижкою як подарунок, то за простими підрахунками виходить, що 146,3 квадратні метри своєї квартири Лещенко купив сам, а решту йому подарував забудовник. Відтак саме 45,7 квадратних метрів житлової площі в Сергія й мусить конфісковувати держава — адже ніяких грошей забудовник нардепу не дарував! Та й звідки б у Лещенка взялося майже 2 мільйони гривень? Із його скандальною кредитною історією йому тепер навіть у заставу квартири стільки не позичать — кому воно треба, потім роками на допити ходити? А депутатська зарплата тут точно не допоможе, бо навіть заради виплати штрафу Сергієві тепер не можна їсти до кінця поточного скликання.
Отже, як не крути, а конфісковувати доведеться саме 45,7 квадратних метрів. І Сергієві ще дуже пощастить, якщо НАЗК вирішить, що знижку в 1,8 мільйони забудовник надав на якусь із житлових кімнат — бо ж раптом державі заманеться конфіскувати кухню, ванну й туалет?
Утім, у такого розвитку подій є й свої неабиякі плюси: наприклад, на конфіскованих квадратних метрах НАЗК зможе розташувати офіс “Департаменту з питань корупції Лещенка”, який цілодобово запобігатиме обкраданню держави хижим Серьожею. Сергія, звісно, ніхто не питатиме, але гадаємо, він і сам не буде проти — адже тепер він завжди зможе проконсультуватися в приставлених до нього спеціалістів, якої шкоди він завдасть інтересам держави, якщо йому, наприклад, заманеться замовити в нічний час дві піци за ціною однієї.
ЧОРНОМОРСЬКА КРИЗА
Збройні сили України провели навчальні ракетні стрільби на півдні країни та над Чорним морем. Здавалося б, ну що тут такого — провели й забули, але оскільки в Криму кілька років тому завелася Росія, то звичайні навчання розрослися ледве не до розміру якоїсь Карибської кризи.
МЗС та Міноборони РФ надіслали Україні кілька нот, у яких зазначили, що запуск українських ракет по українських макетах ракет порушують суверенітет Росії. Не те що б Росія прямо заявила, що вчитися відбивати можливі ракетні атаки Росії на канонічній території кремлівського “ядерного щита” — то нечесно й ми так не домовлялися (хоча між рядків читалося саме це). Московити знайшли інший привід для обурення — оголосили, що пуски ракет Україна планує проводити над територіальними водами Росії, а відтак Росія залишає за собою право збивати ракети, що збиватимуть макети ракет, своїми ракетами. А якщо України раптом збиватиме ракети, що збивають ракети, які мають збивати макети ракет, то Росія ще й пустить ракети туди, звідки запускалися ракети, що мали збивати макети.
Україна в цей потік ракетної свідомості вплутуватися не стала, просто пояснивши, що стрільби плануються там, де російські територіальні води закінчуються. Росія нагадала тезу Путіна про те, що російські територіальні води ніде не закінчуються, і на цьому сторони й розійшлися — Україна пішла готуватися до навчань, а Росія — як завжди, до Третьої Світової.
Прийшов день навчань, Україна спокійно та влучно відстрілялася своїми ракетами по макетах, а з Росії злетів хіба що ракетоносій “Прогрес”, та й той в МКС не поцілив, а згорів десь над російською Республікою Тива. А щоб ніхто не посмів звинуватити московитів у малодушному зриві Третьої Світової, Росія оголосила, що підступні українці в останню мить поміняли зони навчань, і російські територіальні води щасливо втекли з-під обстрілу хунтівських карателів.
Завершилась ця дурнувата історія — і добре, що завершилась. Але на майбутнє, щоб уникнути цих нервових істерик навколо російських територіальних вод, Україні варто проводити ракетні стрільби над Москвою. Росіяни, звісно, у тут можуть викрутитися — підірвати пару гребель, затопити всю Московську область та оголосити й її територіальними водами. Але тоді можна й від стрільб відмовитися — хіба така радість не буде варта якихось зірваних навчань?
ГРЕЙДЕРСЬКЕ ЗАХОПЛЕННЯ
У Черкасах відзначили річницю Майдану. Але якщо в столиці аналогічну дату святкували минулого тижня пожежею в “офісі Медведчука”, який виявився салоном краси й магазином сантехніки, то в скромному обласному центрі чи то офісів Медведчука не виявилося, чи то сантехніку з косметикою вирішили не псувати. Та й саму річницю чомусь призначили на день, коли Петро Порошенко вже заліз на грейдер, — 1 грудня.
Оскільки Порошенка та грейдера в Черкасах теж не знайшлося, то відсвяткували по-простому — натовп активістів із фаєрами захопив обласну державну адміністрацію, награвся й розійшовся. Пообіцявши, що перейде до “радикальних дій”, якщо влада не завершить АТО, не оголосить військовий стан, не введе смертну кару за корупцію та не знизить комунальні тарифи. Чому активістам не спало на думку вимагати заодно й обрання Хілларі Клінтон президентом РФ, курса 3 гривні за долар чи запровадження вічного життя для мешканців обласного центру — пояснити важко. Адже зрозуміло, що Черкаська ОДА — настільки важлива будівля для всієї світобудови, що не лише українська влада, а й пінгвіни Антарктиди радо підуть на будь-які умови, аби лише 300 хлопців із фаєрами більше ніколи не наближалися до порогу святині.
Але ще важче пояснити, для чого активістам раптом знадобився військовий стан. Бо в разі його запровадження тим, хто захопив урядову споруду, доволі швидко стали би до шмиги й тривалість життя корупціонерів, і формальна назва АТО, й тим паче якісь комунальні тарифи. Краще б уже скасування статті за захоплення адмінбудівель вимагали, чи що?
КОТЛИ Є? А ЯКЩО ЗНАЙДУ?
16-ту річницю легендарного “касетного скандалу” Україна відсвяткувала народженням скандалу годинникового — коняр-утікач Олександр Онищенко оголосив, що здав спецслужбам США вагон компромату на президента Петра Порошенка, записаного за допомогою звичайного наручного хронометра.
Наручний годинник із камерою та диктофоном — це вам не якийсь аналоговий диван із диктофоном “Тошіба”, яким записував матюки Леоніда Кучми майор Микола Мельниченко в ті часи, коли пан Онищенко ще тільки коням хвости крутив та биків на стрєлки ганяв, сумно наспівуючи “брігадір, нікогда ти нє станєш майором”. Це вже справжня цифрова революція, подих майбутнього — принаймні, такого майбутнього, яким його собі уявляли бригадири 90-х, коли вони ще звалися не онищенками, а кадировими.
І байдуже, що в нинішню добу гаджетів весь шпигунський арсенал кіногероїв 90-х міститься чи не в кожному побутовому приладі. Адже в новітню історію українських скандалів увійшов саме годинник, і так само, як на початку 2000-х чиновники шугалися будь-якої людини з диктофоном, тепер у високих кабінетах із підозрою дивитимуться на кожного власника пристрою для вимірювання часу. Бо ж якщо з недавніх часів навіть із міністра МВС Авакова під час візитів до Адміністрації Президента на охороні знімають годинник, то не за горами той час, коли людям із годинниками на руці руку подавати перестануть, а то й почнуть масові арешти всіх власників наручних хронометрів. І тут нарешті й стануть у пригоді наші славні електронні декларації на сайті НАЗК, куди мажорні “брегети”, “ролекси” та “вашерони” повписували навіть ті, в кого їх нема, аби фраєрами у власному колі спілкування не виглядати.
Найприкріше, підозрюємо, буде Володимирові Парасюку, якщо йому за його нещасний електронний самсунг у декларації вперіщать ногою по спині, а святому Миколаю ще й бороду вирвуть за такі підозрілі подарунки. А от що чекає на пана Гройсмана з його колекцією — навіть уявити страшно. Врятувати його від підозр у державній зраді зможе хіба що новий шпигунський скандал, коли хтось запише розмови з Порошенком на якийсь інший аксесуар.
Сподіваємось, наступний гаджет не буде вмонтовано в гудзик — бо інакше до Адміністрації Президента міністрам доведеться ходити голими.