Втома і скандали зробили свою справу: у травні 2015 року кандидат від «Платформи», чинний на той час президент Польщі Броніслав Коморовський програв вибори молодому представникові партії Prawo i Sprawiedliwość (PiS) Анджею Дуді, якого випереджав за рейтингом на старті кампанії більш ніж удвічі.
А вже у жовтні PiS здобув переконливу перемогу на виборах до Сейму, отримавши можливість самостійно сформувати уряд – без необхідності шукати партнерів для коаліції.
У п’ятницю, 13 листопада, президент Польщі Анджей Дуда доручив своїй колезі по партії Беаті Шидло сформувати новий уряд. Персональний склад якого Шидло оголосила ще 9 листопада, не чекаючи необхідних формальностей, передбачених конституцією – першого засідання нового парламенту та офіційного звернення президента.
Ймовірно, таким чином беззмінний вождь PiS Ярослав Качинський, який презентував склад уряду разом з Шидло, просто і недвозначно дав зрозуміти, хто насправді головний – і в партії, і в країні.
Персональний склад уряду, власне, це підтверджує: 15 з 21 міністрів працювали в попередніх урядах PiS Ярослава Качинського та Казимира Марцінкевича. Здебільшого, це стара перевірена гвардія, орієнтована особисто на 66-річного патріарха PiS. Так само, як і частина канцелярії президента Анджея Дуди – Ярослав Качинський завжди оточує своїх протеже іншими своїми кадрами – про всяк випадок.
Польща часів PiS і Ярослава Качинського буде значно складнішим партнером – і для ЄС, і для України. Разом з тим, ми можемо отримати значно активнішого та рішучішого союзника у нашому протистоянні з Росією – за умови, що знайдемо спільну мову з новими очільниками Польщі.
Ярослав Качинський
Не обіймаючи офіційних посад у виконавчій владі, лідер PiS так чи інакше визначатиме стратегічні засади зовнішньої та внутрішньої політики у найближчі роки.
Качинський – євроскептик. Більше того, на ЄС він дивиться як на джерело ціннісних загроз для Польщі – приблизно так само трактує Захід Володимир Путін.
Лише один приклад. Виступаючи у День незалежності Польщі, Ярослав Качинський заявив, що Польща повинна «захищати свою свободу проти поневолення з Європи»: «Ми повинні захищатися від різних видів зовнішніх атак. Від нападу на наші основні цінності, на все те, що є основою нашого нормального, звичного життя – родини і церкви. Ми повинні захистити нашу свободу. Польща повинна бути країною свободи, навіть якщо в інших країнах Європи ця свобода була ліквідована».
Власне, це типова риторика PiS, яка не змінилася з першого дня існування цієї партії. І можна не сумніватися, що дискусії, які точилися останні кілька тижнів у Верховній Раді навколо антидискримінаційних норм Трудового кодексу, у Сеймі виглядали б приблизно так само. З тією різницею, що у новому скликанні Сейму в принципі неможливе позитивне голосування за будь-які норми, які йдуть врозріз із консервативним католицьким світоглядом, який репрезентує PiS.
Що стосується України, то Ярослав Качинський декларує продовження курсу свого покійного брата Леха Качинського, президента Польщі у 2005-2010 роках – підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції України.
«Ми хочемо продовжити все те, що було справою мого світлої пам’яті покійного брата, президента Польщі, який проводив політику, спрямовану на те, щоб ця частина Європи (Україна) була разом з ЄС і могла інтегруватися у ту велику спільноту, якою є Європа, – заявив він, виступаючи на Майдані у грудні 2013 року, нагадавши, що Лех Качинський виступав тут у 2004 році. – Був тут мій світлої пам’яті брат. Ми виступали тоді на Майдані і вважали це місце важливим в історії Європи останніх десятиліть в історії, в подіях, які можна зазвати всесвітнім маршем свободи».
У лютому 2015 року Качинський заявив, що Україні потрібно допомогти поставками зброї: «Якщо Україна не отримає допомогу поставками зброї та посиленням санкцій щодо Росії, дійде до продовження агресії, яка наблизиться впритул до польського кордону. Польща повинна займати дуже жорстку позицію. Бо це питання захисту інтересів кожного поляка, кожної польської родини. Той, хто нині намагається проводити м’яку політику, насправді заохочує війну у великому масштабі».
Якісна комунікація з Ярославом Качинським та новим урядом тим більше важлива, оскільки налагодити тісні стосунки з президентом Дудою Петрові Порошенку не вдалося. Перша ж ініціатива польського президента щодо України наразилася на досить недипломатичну відповідь українського колеги. Нагадаю, наприкінці серпня цього року Анджей Дуда запропонував змінити формат переговорів щодо врегулювання конфлікту між Україною та Росією: «У них могли б узяти участь США, як світова наддержава, з якою мусить рахуватися Росія, і сусіди України, тобто ті, кого безпосередньо стосується те, що там діється. Ми б краще почувалися, якби стороною переговорів була котрась з інституцій ЄС, а не лише Німеччина та Франція». Порошенко пропозицію Дуди відкинув, заявивши, що альтернативи нормандському формату немає.
Беата Шидло
Новий прем’єр у PiS з 2005 року. І в партії їй при кожній нагоді нагадують, що вона з ними «лише з 2005-го». З 2010 року – заступник голови партії, з вересня 2014 року – скарбник партії. Попри високі партійні посади, Шидло не належить до найближчого кола Качинського, хоч у партії високо цінують її організаторські здібності.
У ході президентської кампанії 2015 року Шидло керувала виборчим штабом Анджея Дуди і після його перемоги претендувала на пост глави президентської канцелярії. Однак Качинський і Дуда вирішили, що менеджерські таланти Шидло варті більшого.
Беата Шидло за освітою етнограф, вісім років працювала у Краківському історичному музеї. З 1998 до приходу у велику політику – голова гміни Бжеще. Саме тоді її, успішного бургомістра, помітили обидві чільні польські партії – PO та PiS. Шидло вибрала «правих». «Мене запрошували до «Платформи», але сьогодні скажу, що Бог мене вберіг від цього», – каже вона щодо свого партійного вибору.
Шидло переконує: вона не є маріонеткою Качинського, як стверджують її недоброзичливці: «Знаю, що так казатимуть, бо вже кажуть, що мене контролюватимуть з-за куліс. Скажу коротко: мене звати Шидло. Беата Шидло. У мене своя позиція, свої міркування, я можу бути впертою, про що добре знає мій чоловік, і я не дам собою керувати».
Беата Шидло переконана, що необхідна присутність баз НАТО на території Польщі: «У Польщі повинні з’явитися такі сили НАТО, які були б для нас гарантією безпеки. На наш погляд, сьогодні лише американська армія може справити найкраще враження на росіян».
Щодо України, то прем’єр обіцяє: «Підтримка українських реформ місцевого самоврядування, адміністративної та судової систем стане важливим аспектом дії нового уряду».
Показово відреагувала Беата Шидло на заяву своєї попередниці щодо військової допомоги Україні. Ева Копач на запитання про те, чи Польща повинна постачати зброю Україні, сказала: «Я жінка. Я уявляю, що б я зробила, якби на вулиці раптом з’явилася людина, яка б розмахувала чимось гострим чи тримала в руках пістолет. Моя перша думка: там, за спиною, мій дім, мої діти, я біжу додому, зачиняю двері і опікуюся своїми дітьми». Натомість Шидло пропонує інший варіант: «Я жінка, яка як трапиться небезпека, не ховатиметься вдома з дітьми. Я прийду до вас і попрошу про допомогу. І разом ми захистимо наших дітей і наші родини».
Проамериканські яструби
У власній партії у Беати Шидло репутація «центриста». Натомість, ключових міністрів – закордонних справ та оборони – впливова «Wall Street Journal» назвала «проамериканськими яструбами».
Новим міністром закордонних справ Польщі стане 58-річний Вітольд Ващиковський. Він – досвідчений дипломат, у МЗС – 1992 року, з 2005 – заступник державного секретаря зовнішньополітичного відомства. У 1997-1999 роках працював у представництві Польщі при НАТО, згодом – посол у Ірані та заступник директора департаменту Африки і Близького Сходу в МЗС. У 2005 році був головним переговорником зі США щодо розміщення у Польщі систем протиракетної оборони. 2008-2019 рік – заступник керівника Бюро національної безпеки Польщі (відомство, в повноваження якого входить виконання доручень президента Польщі з питань національної безпеки).
Ващиковський також виступає за тісніший союз із США та створення баз НАТО на території Польщі. «Ми вже кільканадцять років є членом Північноатлантичного альянсу, але виявляється, що в цьому Пакті є два рівні безпеки: один, кращий, для Західної Європи, і другий, гірший – для Східної Європи, для нашої частини Європи. І це є головне завдання на найближчі місяці, щоб зрівняти ці пороги безпеки, – вважає він. – Військова присутність союзників на території Польщі потрібна, ця вимога не підлягає дискусії. Можемо дискутувати про характер чи спосіб цієї присутності – чи це має бути наступальна, чи захисна зброя – ми відкриті і про це ми можемо розмовляти».
Позиція нового очільника польської дипломатії щодо російської агресії однозначна – «покарання Росії через санкції і повернення пограбованих територій, зокрема, Криму і виходу з Донбасу».
Як уже зазначалося вище, PiS скептично ставиться до ЄС і орієнтується насамперед на США. Особливо Качинському та його соратникам не подобається домінування у Євросоюзі Німеччини та Франції. І новий очільник МЗС обіцяє: «Треба зробити коригування будови Євросоюзу. Сьогодні Євросоюз побудований таким чином, що його центр знаходиться у Західній Європі, в трикутнику Берлін – Париж – Брюссель, а ми є таким додатком, периферією – я маю на увазі не лише Польщу, а всю Центральну Європу. Ми прагнемо це змінити. Ми займаємося цим вже довгі роки разом з депутатами Європарламенту, Вишеградської групи, також політиками з Румунії та з України – думаємо про побудову Карпатського єврорегіону».
Ще один «яструб», з яким також доведеться мати справу українській владі – 67-річний міністр оборони Антоній Мацєревич. Старожил польської політики і «чемпіон зі збурення емоцій», як назвала його лояльна до PiS газета Rzeczpospolita, зазначаючи, що «кожна його справа закінчується неприємностями».
Мацєревич у політику прийшов зовсім юним – як бунтар, лівак та антиклерикал. Зараз – один з найавторитетніших та найпопулярніших політиків правиці, другий за впливовістю у цьому середовищі після Ярослава Качинського та постійний автор ультраконсервативних католицьких медіа Польщі. Зараз європейські медіа охоче цитують його інтерв’ю католицькому «Радіо Марія» 2002 року. Мацєревич заявив тоді, що існує всесвітня єврейська змова, описана в «Протоколах сіонських мудреців». На думку Мацєревича, «практика показала, що групи, які сповідують такі погляди, дійсно існують у єврейських колах».
У 80-ті роки ХХ століття був одним з найактивніших лідерів польської «Солідарності», був арештований, утік з-під арешту і кілька років переховувався від комуністичних спецслужб. У 1991 році очолив Міністерство внутрішніх справ Польщі і через рік оприлюднив так званий «список Мацєревича» – перелік політиків та урядовців, які за його твердженнями були «сексотами» спецслужб у комуністичні часи. До списку, зокрема, потрапили тогочасний президент Польщі Лех Валенса і спікер парламенту та однопартієць Мацєревича Вєслав Хжановський, а також кілька міністрів.
У 2006 році Мацєревич стає заступником міністра оборони Польщі в уряді Ярослава Качинського. Нова польська влада доручила Мацєревичу курувати процес ліквідації військової спецслужби, спадкоємиці контррозвідки часів соціалістичної Польщі – Військову інформаційну службу. На роль «інквізитора» Мацєревича обрали не випадково – він ненавидить усе, пов’язане з комуністичними часами, а особливо тогочасні спецслужби, будучи упевненим, що саме їх агенти убили його батька.
Наслідком роботи Мацєревича у Міністерстві оборони Польщі став так званий «Рапорт Мацєревича», в якому зокрема йшлося, що Військова інформаційна служба просякнута російською агентурою (більшість співробітників навчалися в СРСР в академіях КДБ та ГРУ), займалася незаконними операціями, у тому числі торгівлею зброєю, постачала в уряд неправдиву інформацію та шпигувала за політиками і розколювала партії, які опонували посткомуністичним силам.
У 2010 році після смоленської катастрофи, в якій загинув президент Польщі Лех Качинський та інших керівників держави, Антоній Мацєревич очолив комісію Сейму з розслідування трагедії. (Опоненти Мацєревича люблять нагадувати, що в час катастрофи він знаходився поблизу, однак не поїхав на місце падіння літака, а терміново повернувся до Польщі).
Мацєревич, звісно, послідовно дотримується версії, яку в PiS вважають канонічною: трагедія під Смоленськом – не випадковість, а навмисне убивство росіянами президента Польщі.
«Агресія Росії (проти України) не повинна нікого дивувати, – заявляв влітку 2014 року Мацєревич. – Польська національна еліта загинула тому, що Путін готувався до агресії, а наші політики цього не бачать. Замість того, щоб підтримати Качинського, які б помилки він не робив, вони віддали його життя в руки Росії, в дбайливі руки офіцера КДБ».
Невеличка ремарка. Такий доволі об’ємний опис кар’єри Мацєревича, як на мене, потрібен для розуміння штибу людей, які знову прийшли до влади у Польщі. Це останнє покоління активних політиків-дисидентів, які сформувалися як борці з комуністичним режимом в 70-80 роки минулого століття. В Україні це покоління уже відійшло від активної політики, а у Польщі після тривалої перерви повернулося до влади. У світогляді цих людей бракне напівтонів, і явища нерідко бачаться чорно-білими. При цьому, у них є принципи та ідеологія, чого явно бракує їх українським візаві. І це також може ускладнити діалог між нашими країнами.
Зміна формату
Не лише президент Анджей Дуда волів би змінити формат переговорів України з Росією. Домінування Німеччини та Франції у процесі мирного врегулювання на Донбасі не подобається нікому у PiS.
«Тривалий час Росія і Німеччина домовляються за спинами Польщі та України, – вважає новий міністр оборони. – Свого часу пані Меркель обіцяла і тривалий час дотримувалася слова, що кожній її поїздці до Москви передуватимуть консультації з Варшавою. Але тепер все по-іншому».
Мирне врегулювання на Донбасі – одна з небагатьох зовнішньополітичних тем, в якій Польща зможе задавати тон у ЄС. І амбіції такі точно є.
У серпні 2015 року Вітольд Ващиковський, на той час заступник голови комісії закордонних справ Сейму, повторив заяву президента Дуди про те, що Польща виступає за новий формат переговорів щодо війни на Донбасі: «Ми вважаємо, що формула прийнята в теперішній час як нормандська або ж мінська, не є європейською формулою. В жодних європейський трактатах не передбачено, аби дві європейські країни – зокрема Франція і Німеччина – розв’язували б якісь конфлікти від імені цілої Європи. В зв’язку з цим вважаємо, що це помилка і це кроки на шляху до російської концепції "концерту імперій", аби в Європі конфлікти і проблеми вирішувались не за допомогою міжнародного права, не через Євросоюз нехай і за участі Росії, але винятково групою вибраних держав… Цей формат має бути розширено, можливо не лише на Польщу, але й на Сполучені Штати, можливо, на Румунію, можливо, на Туреччину. Ці всі країни також стурбовані розвитком російсько-українського конфлікту».
При цьому, Ващиковський виразно дав зрозуміти, що новій польській владі не подобається позиція Києва, який ігнорує польські пропозиції і зорієнтований на співпрацю з Німеччиною та Францією: «Ми би хотіли допомогти Україні ще більше, і цьому сприяють консультації президента Дуди у кількох європейських столицях. Натомість ми би також хотіли, аби Україна в нас бачила партнера, сприймала як державу, що хоче допомагати, і сама виступала державою, що не домовляється з Європою через нашу голову. Не домовляється з Францією чи Німеччиною через нашу голову, але сприймає в нас друга і партнера, який хоче допомогти. В зв’язку з цим творення цього ширшого кола друзів України, в котрому Україна бачила би Польщу, вочевидь є найбільш жаданим для нас. Бо зараз до певної міри бачимо те, що Україна прагне шукати приятелів далеко, а не близько».
Польща справді може посилити переговорні позиції України і стимулювати агресивнішу політику ЄС щодо Росії. За умови, звісно, що Україна не ігноруватиму пропозиції і позицію Польщі, як це відбувається зараз. До того ж, Варшава може стати ефективним посередником у стосунках Києва з Вашингтоном, який все більше розчаровується в українській владі.
До речі, одразу після публічної номінації на міністра Ващиковський заявив: новий уряд Польщі не буде «цяцькатися» з Росією. І також додав, що пошукає нового посла замість призначеного лише 3 листопада цього року Марціна Войцеховського, колишнього журналіста і речника МЗС: «Київ важливий для нас, майбутнє цієї країни важливе для нас. Тому там повинен бути дипломат чи політик високого класу, з хорошими контактом з нинішньою владою».
Войцеховський – близький до «Платформи» та виходець із середовища Gazety Wyborczej, опозиційної щодо PiS. Тому логічно, що нова влада Польщі хотіла б мати на такій стратегічній позиції свою людину. Новим представником Польщі міг би стати колишній депутат Сейму, колишній заступник міністра закордонних справ та екс-депутат Європарламенту Павел Коваль.
З 2002 по 2010 рік він був членом PiS і належав до близького оточення покійного Леха Качинського. З Ярославом Качинським у нього складні історія стосунків, натомість він близький до президента Анджея Дуди. Коваль – один з лідерів партії Polska Razem, члени якої балотувалися до Сейму по списках PiS, а голова партії Ярослав Говін отримав посаду віце-прем’єра та міністра освіти в уряді Шидло. Коваль підтримує приятельські стосунки з багатьма українськими політиками, у тому числі з Петром Порошенком, і міг би стати справді ефективним комунікатором з українською владою.
«Волинська проблема»
«Правильні стосунки з Україною повинні будуватися на правді,
а правда в тому, що події на Волині – це геноцид».
Беата Шидло, 12.07.2013
Потрібно розуміти: для правого польського політикуму питання волинської трагедії та україно-польських стосунків початку ХХ століття загалом – це не «протокольні» теми, а справа принципу, в якій врешті-решт потрібно знаходити консенсус (у польському розумінні, консенсус – це вибачення з боку України за Волинську трагедію та інші каральні акції УПА щодо поляків).
Немає сумніву: PiS не буде пом’якшувати риторики, як це робили їх опоненти з «Платформи». У 2013 році Сейм Польщі не ухвалив визнання Волинської трагедії геноцидом – забракло голосів РО. Тепер, коли PiS має більшість у Сеймі, така оцінка буде дана. І польська влада буде при кожній нагоді вимагати, щоб Україна також визнала Волинську трагедією «геноцидом польського народу».
«Це було знищення поляків. Це геноцид і не потрібно по-іншому називати цей злочин. Я не думаю, що назвавши злочин 70-річної давнини геноцидом, ми перешкодимо україно-польським стосункам, – переконаний Вітольд Ващиковський, до речі, історик за фахом. – Багато років тому ми пробували пом’якшувати риторику в контактах з Києвом. Ми гадали, що це сприятиме зближенню з цією країною. Однак виявилося, що такий підхід не спрацював. Час дати однозначну оцінку і закрити цю справу».
Натомість українська влада – починаючи з Януковича і донині – ставиться до цих питань без особливого ентузіазму. Павлові Клімкіну, людині, м’яко кажучи далекій від історичних українських проблем, а тим більше від емоційного їх сприйняття, буде складно знаходити порозуміння з фаховим істориком Ващиковським. А Петро Порошенко не педалюватиме цю тему з огляду на очевидну реакцію всередині України, навіть всередині власної партії.
Формулу «пробачаємо і просимо пробачення», запропоновану ще у 2003 році, коли парламенти України та Польщі ухвалили спільну заяву щодо подій часів ХХ Світової («Трагедію поляків, яких убивали і виганяли з місць їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно ті ж страждання українського мирного населення – жертв польських збройних акцій. Ці події були трагедією для обох наших народів») PiS прийняти не готовий.
Тому попереду у нас довга і складна розмова з поляками і щодо трагедії на Волині, і щодо україно-польських стосунків першої половини ХХ століття загалом. І це насправді добре – треба врешті-решт зняти ці питання з порядку денного раз і назавжди.
***
Якість стосунків з новою польською владою залежить насамперед від України. Позиції і пропозиції нової польської влади зрозумілі – ми повинні виробити адекватну відповідь, яка б влаштувала обидві сторони. Просто відмахуватися від пропозицій Варшави, як це було останнім часом, не варто – ми не у тій ситуації, коли можна нехтувати простягнутою для допомоги рукою.