Народився 26 лютого 1933 року в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священник УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за пседонімом Василь Лукич).
У 1944 році сім'я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбурзі продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 році в США, закінчив середню освіту в малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в Стемфорді, штат Коннектикут. Член Пласту. Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у Елленвілі, штат Нью Йорк.
Вивчав філософію у Колегії св. Василія та 1954 року здобув ступінь бакалавра.
Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958 році, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, здобув ліцензіат богослов'я. 30 березня того ж року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священника для праці в Стемфордській єпархії.
У 1958—1969 роках — вчитель і префект у Стемфордській Духовній Семінарії Святого Василія. Також служив у Кергонксоні (штат Нью-Йорк) душпастирем оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі, штат Нью-Йорк. 3 1965 року — настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.
Продовжив філософські студії у Фордгемському університеті Нью-Йорка і 1967 року здобув ступінь магістра.
У 1969 році переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов'я 1972 року (дисертація на тему «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму»). У 1972 році вступає в монастир св. Теодора Студита у Гроттаферрата в Італії.
У 1975—1985 роках Любомир Гузар викладав догматику в Папському Урбаніанському університеті в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосипа.
2 квітня 1977 року в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Риму висвячений Верховним Архієпископом Йосипом Сліпим на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 року не діяв як єпископ)[3]. У 1978 році Патріарх Йосип призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.
У 1984—1991 роках — протосинкел Львівської Архієпархії у Римі.
1993 року разом із усією громадою з Гроттаферрата повертається на рідну землю, в Україну.
У 1993-1994 pp. служив духовником у Львівській духовній семінарії святого духа.
У 1995 році громада заснувалася у своєму монастирі святого Теодора Студіта у селі Колодіївка Тернопільської області.
У листопаді 1996 року владику Любомира призначено єпископом-помічником глави Української греко-католицької церкви.
26 січня 2001 року на надзвичайному синоді єпископів Любомира Гузара обрано верховним архієпископом УГКЦ. А 21 лютого того ж року призначено Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом католицької церкви.
21 серпня 2005 року проголошено про перенесення кафедри голови УГКЦ зі Львова до Києва.
10 лютого 2011 р. Папа Римський Бенедикт XVI ухвалив відставку Любомира Гузара.
Розглядався як один з можливих наступників Папи Римського Івана Павла ІІ (з-поміж 16 кандидатів). Найбільшою перешкодою до обрання називали східноєвропейське походження — кардинали могли не проголосувати за другого поспіль папу з цього регіону Європи. Серед інших перешкод називали колишнє громадянство США, потребу в разі обрання перейти в Римо-католицьку церкву. З-поміж його переваг відзначали ясність розуму, високу духовність, популярність серед кардиналів. Також звертали увагу на його головування у Церкві, де дозволені шлюби священників, і те, що це могло позитивно вплинути на скасування целібату в Римо-католицькій церкві.
Після зречення престолу Бенедикта XVI Любомир Гузар не міг стати учасником виборів нового папи, позаяк за кілька днів до початку конклаву йому виповнилося 80 років. Згідно з апостольською конституцією, кардинали, яким за 80 років, не можуть брати участі у виборах Папи.
31 травня 2017 року на 85-му році життя Любомир Гузар помер.
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (26 лютого 2008) — за визначний особистий внесок у духовне відродження українського народу, багатолітню церковну діяльність та з нагоди 75-річчя від дня народження
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (26 лютого 2003) — за визначний особистий внесок перед Українською державою у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність
Орден «За заслуги» III ст. (21 серпня 2001) — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України
Міжнародна премія імені Івана Франка (2016)
Пам'ятники
9 жовтня 2021 року нa плoщi біля Церкви Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці відкрили перший в Україні пам'ятник патріарху-предстоятелю Української греко-католицької церкви Любомиру Гузару, скульптори — Олесь Сидорук і Борис Крилов.
Вулиці
2018 року в Івано-Франківську вулицю Новгородську перейменували на вулицю Любомира Гузара.
Київська міська рада 14 листопада 2019 року перейменувала проспект Космонавта Комарова на проспект Любомира Гузара.
6 травня 2022 року у місті Бориспіль у рамках дерусифікації вулицю Крилова перейменували на вулицю Любомира Гузара.
У Рівному вулицю Гур'єва перейменували на вулицю Любомира Гузара.
У місті Белз вулицю Польову перейменовано на вулицю Любомира Гузара.
У Тернополі вулицю Чалдаєва перейменували на вулицю Патріарха Любомира Гузара.
У Львові вулицю Льва Толстого перейменували на вулицю Кардинала Гузара.
28 липня 2022 року у місті Біла Церква вулицю Осипенко перейменували на вулицю Любомира Гузара.
27 вересня 2022 року у Бережанах вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Любомира Гузара.
30.09.2022