Минулого тижня ФСБ Росії заявила, що зірвала план терористичних актів в окупованому Криму, який нібито готували українські військові. Керівництво РФ анонсувало вихід із «нормандського формату» переговорів щодо Донбасу. У пресі заговорили про те, що готується розрив дипломатичних відносин з Україною.
Шоу для «внутрішнього споживача»
Головна подія останніх днів збурила експертне середовище України. Те, що провокація РФ шита білими нитками, доволі очевидно всім – нема доказів роботи українських «диверсантів» у Криму. Але цілком очевидно, що і наші політики при цьому неправильно розставляють акценти. Головна вісь дискусії – «чи буде масштабна війна з Росією». Хоча Україна вже два роки перебуває в стані війни. І втрата територій, і кількість жертв, свідчать про жорстокий конфлікт.
Треба розуміти, що зовнішні дії Кремля завжди мають внутрішню мету – мобілізувати деморалізований електорат. Напередодні осінніх виборів у Держдуму російська влада знову створює відповідний фон і активізує образ ворогів. Це «шоу» розраховане передусім на «внутрішнього споживача», а вже потім виконує завдання шантажу України і торгу із Заходом.
Зараз Росія втрачає контроль над ситуацією, як у Криму, так і на інших окупованих територіях. Росте невдоволення її політикою. Кремлю потрібно пояснювати своєму населенню, чому «зовнішньополітичні перемоги» призвели лише до падіння рівня життя і часткової ізоляції країни. Президенту РФ треба зімітувати нові геополітичні «здобутки», які можна правильно подати електорату.
Бути готовими до всього
Росія не готова до широкомасштабного наступу. Якби така готовність і плани були, вона б здійснила їх у 2014 році. Тоді українська армія була значно слабшою. Не було техніки, озброєнь, укріплень, грамотних командирів. Україна перебувала у значно гіршій зовнішньополітичній ситуації, без підтримки з боку союзників.
З самого початку готувалася війна гібридна, замаскована, тому був розрахунок на мінімальні втрати. Метою Росії було закріпити статус свого впливу. Робити це тоді, коли твоїми снарядами вбивають мирних людей, доволі складно. Спроби широкомасштабного втручання уже зазнали поразки. Російська гібридна армія понесла занадто великі втрати, а російська економіка опинилась під санкціями.
Тому наше гадання на тему «буде наступ чи не буде», виглядає дуже несвоєчасним. Зараз треба зосередитись на тому, як найшвидше зміцнити економіку та оборону, щоб у ворога не виникло навіть думки просуватися далі. Тоді Україна буде готова до будь-якого формату війни – і відкритої в тому числі.
Україна має сьогодні одну з найбільш боєздатних армій на континенті, з досвідом ведення дуже складної, гібридної війни. Але цей потенціал потрібно розвивати. Маємо провести масове навчання усіх військовопридатних. Так робила Швейцарія у часи другої світової війни, хоча перевага німецької армії була незаперечною. Так робить Ізраїль від часу заснування держави.
Реанімувати Будапештський меморандум
Слід розуміти, що допомогу ззовні нам нададуть тільки тоді, коли ми самі зможемо відстоювати себе. Про це свого часу писав Густав Маннергейм у своїх мемуарах. На початку радянсько-фінської війни Фінляндія була сам на сам з СРСР. А Захід обмежувався заявами. Лише після кількох місяців успішного стримування радянських військ західні держави почали надавати активну допомогу фінам. Україна вже засвідчила здатність оборонятися, але цього замало.
У міжнародній співпраці нам потрібне активніше залучення США та інших союзників України. Однак це повинна бути дипломатична робота з кожною державою «персонально». Той же Євросоюз є неоднорідним об’єднанням, де інтереси різних держав-членів не збігаються. Саме такої роботи наша влада не веде. А Росія в цьому плані дуже успішна. Тому у Європи і досі немає розуміння, що це і її війна, хоча путінський режим атакує саме європейські цінності, знищує цивілізоване співіснування народів.
Україна має продовжувати підтримувати «нормандський формат». Хоча реально він не несе відчутних переваг, але це дипломатичний засіб, який дозволяє утримувати союзників нашої країни. Крім того, потрібно шукати нові формати за участі головних гравців міжнародної політики. Ми повинні «тиснути» на міжнародну спільноту з вимогою виконання вимог Будапештського меморандуму. Без участі США і залучення Великої Британії як гарантів нашої безпеки згідно з меморандумом, врегулювання конфлікту буде затяжним. Однак головне наше завдання – стати сильними самим.