Все публикацииПолитика

Росія їхньої мрії

Московські пропагандисти недарма так затято намагаються йменувати охоплені кремлівським тероризмом території «Новоросією». Адже саме тут, серед блокпостів і териконів, мирні протестувальники з ПЗРК натхненно будуть ту саму «Росію Обітовану», облаштувати яку в межах кордонів сучасної РФ поки що не дозволяли здоровий глузд, мінімальні рамки пристойності та умовності дипломатичного етикету.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua

Фото: EPA/UPG

Перші ознаки того, що ідеологія будівників щасливого майбутнього Донбасу аж ніяк не обмежується традиційною для регіону бандерофобією та заздрістю до російських зарплат, з’явилися у перші ж дні існування «Донецької народної республіки». Спочатку такі несподіванки викликали лише подив: ну невже для того, аби хунта почула Донбас, так потрібно запроваджувати облік «громадян єврейської національності» та влаштовувати в ромських поселеннях циганські погроми? Але що міцніше вростав кримінально-нацистський режим у загарбані території, то логічнішими виглядали його перші несміливі кроки. Новітня чорносотенна ідеологія Росії, дбайливо зрощена патріотичними серіалами та переможними теленовинами, саме так вимальовує в фантазіях мільйонів маленьких ватників ідеальну Росію, Що Підвелася З Колін.

Мусимо визнати чесно, без зайвих гуманістичних реверансів: хоч більшість громадян РФ не знає й десятої частини правди про реальну ситуацію в Слов’янську чи Краматорську, терористи Донбасу не роблять нічого, що не мріяв би зробити середньостатистичний патріотичний мешканець Нижнього Тагілу чи Іваново. Для людей, яким недільний Кисельов не забуває регулярно нагадувати, що єврейське коріння є обтяжуючою обставиною для кожного внутрішнього ворога Путіна від Іртєньєва до Шендеровича, а НТВ завжди вчасно повідомить, що страшна фашистська хунта Києва також всуціль складається з вальцманів та капітельманів, не стоїть питання, чи варто проводити перепис євреїв. Їх уже не перший рік турбує інше: чому Путін усе ніяк не покличе всіх біть жидов, спасать Расєю?!

Путін мовчить, не кличе. Путін узагалі до самого початку «Русской вєсни» примудрявся ізолюватися від ідеології, яку насаджувала його ж власна пропаганда. Путін, не маючи жодного бажання до кінця свого життєвого терміну спілкуватися лише з вождями Північної Кореї, Білорусі та Зімбабве, засуджував антисемітизм, витрачав мільярди на проведення нікому не потрібних «виборів» та впевнено теревенив про високі стандарти свободи слова та демократії. Потьомкінські дєрєвні формально світської держави Владіміра Владіміровіча щосили стримували енергію підготовлених мас від вибуху.

На Донбасі Путіна не виявилося – та й задачі стримувати розгул «Русского міра» на ворожій території перед Володимиром Володимировичем не стояло. Всевладна каральна система, яка в РФ пильнує та запобігає будь-яким проявам самодіяльності ентузіастів, лишилася за східним кордоном України – й «мирні жителі Донбасу» з усіх куточків Росії отримали повний карт-бланш на побудову справжнього російського раю. І саме тому, крім спецназу ГРУ та місцевої шпани, якій раптом на дурняк перепала справжня вогнепальна зброя, до вогнищ сепаратизму через кордон потяглися зграйки російських «казаків-бабаїв», сповнених авантюрного романтизму й бажання нарешті постріляти в людей «за вєру, царя и Отєчєство».

Фото: EPA/UPG

Можливість більше не стримувати себе, а відчути тим самим непереможним російським спецназівцем, Ілюшею Муромцем чи «дєдомвоєвавшим» із серіалу чи мультика – ось головна мотивація російських військових туристів, а вимовити з інтонацією Даніли Багрова «Вы мне, гады, еще за Севастополь ответите!» перед пострілом з обрізу в голову – ось їхня визначальна еротична фантазія.

Та оскільки життя ДНР чи ЛНР не складається з суцільних перестрілок, перед ідейними терористами раптом відкрилося величезне поле для вимушеної творчості – й відсутність жодних реальних програмних засад «державної» політики змусила «бабаїв»-окупантів витворювати нову реальність на основі побутових штампів та телевізійних постулатів. Кухонні розмови патріотичних радикалів та емоційні репліки трендових кіногероїв на стволах тероризму увійшли в життя мешканців Донбасу на правах неписаного законодавства.

«Опять еті подстілкі амєріканскіє на Болотной шабаш собралі! Я б етіх прєдатєлєй собствєннимі рукамі расстрєлівала», – вимовляє якась тітка в Казані з набитим вечерею ротом, а її ж однодумці просто без слів виходять на весняні українські вулиці й розстрілюють та закидують гранатами мирних демонстрантів.

«Еті журналісти вконєц оборзєлі! Я б за такую пісаніну по мордє дал!», – обурюється дідок у Саратові, а його ж ментальні друзі катують репортерів у підвалах Слов’янська та оголошують полювання на працівників нелояльних редакцій.

«І почєму етіх наблюдатєлєй в Россію спокойно пускают і випускают – шоб оні і дальше врєділі?», – ображаються на перекурі суворі фрезерувальники Челябінська, а в Донбасі вже доблесно беруть у полон групу військових інспекторів ОБСЄ.

За кожним кривавим злочином чи просто ідіотською витівкою сепаратистів, якщо придивитися, неодмінно знайдеться потаємна мрія простого росіянина. Це нам, українцям, смішно, коли на території ДНР забороняються «Пепсі» й «Кока-кола», «МакДональдс» офіційно обіцяють спалити, а президента США Барака Обаму оголошують «персоною нон-грата» в богом забутому донбаському пеклі. Для глядача Кісєльова цей дурнуватий цирк справді символізує розгромну перемогу Русского міра над фашизмом, хохлізмом, американізмом, євреями та гомосексуалістами. Це нас, українців, шокує те, що людину можна зарізати за синьо-жовту стрічку, українську мову чи візитку Яроша, що фермера можна розстріляти «за підозрою» в постачанні продуктів українській армії – і навіть без жодного, хоча б імітованого, суду. В Росії після масштабної реабілітації сталінізму всі ці «терористичні трійки» та каральні операції не викликають жодного несприйняття – святе ж діло хлопці роблять, землю від фашистів очищують. Ну а якщо раптом і якогось російськомовного без візитки розстріляли – ну що ж, неминучі втрати, Іосіфу Вісаріоновичу теж непросто було.

Фото: EPA/UPG

Тож якщо ви хотіли знати, як би виглядала нинішня Росія в разі остаточної перемоги над «гейропейськими цінностями» демократії, законності й прав людини, ласкаво просимо в ДНР та ЛНР. Іноді навіть закрадається підозра, що весь цей антилюдський експеримент на український території Владімір Владіміровіч проводить винятково для того, щоби продемонструвати Заходу та власній опозиції, з якою саме Росією їм доведеться мати справу, якщо мільйони доведених до сказу кровожерних ватників хоч на хвильку залишаться без свого мудрого щуролова та його чарівної сопілочки. Але якщо це справді так, то Путін дещо недооцінює силу власного експерименту.

Росія надто захопилася запропонованим ВВП дискурсом. Відчуваючи загальну підтримку, московський царьок уже сам змушений (не без задоволення, звісно) брати приклад із власного голема та кидати народу все нові й нові шматки державного тероризму. Дедалі суворіші кримінальні покарання за вільнодумство, пряме введення цензури до інтернету – це все лише квіточки. Загальний напрямок руху визначено настільки чітко, що Кремлю навіть доводиться вустами самого прем’єра Мєдвєдєва стримувати Роскомнадзор від самодіяльного закриття Фейсбуку та Твітера.

Росія – від вищих бюрократів до народних мас – хоче справжньої крові, справжнього нацизму зразка Сталіна-Гітлера. І в яких би думках не мріяв про це сам Владімір Владіміровіч, він за мільйонами своїх дбайливих учнів уже не встигає. Йому ще досі хочеться ручкатися з іноземними лідерами, продавати газ Європі та вболівати за збірну Російської Федерації на олімпіадах та чемпіонатах світу з футболу – а росіяни вже готові відмовитися від усього цього заради теплого від крові мороку середньовіччя. І щойно це кухонне військо збагне, що фюрер їх зрадив, а омріяний російський рейх продовжує вабити своєю недосяжністю лише з телеекранів, вони неодмінно згадають простий рецепт витворення раю від Кісєльов-ТВ та донбаських «ополченців».

Рейх почнуть будувати й без Путіна – принаймні, на відділки поліції з арсеналами вогнепальної зброї безкраї простори Російської Федерації багаті не менше, ніж на склади горілки та георгіївських стрічок.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua