Все публикацииПолитика

Чому Україна не Білорусь

Кілька днів тому знайомі білоруси приїхали до Львова. Увімкнули у готелі телевізор, а ввечері поділилися зі мною своїми враженнями. «Ось це дійсно демократія, – сказали вони. – Так багато різних каналів і стільки політиків з різних партій, які сперечаються один з одним. Не те, що у нас, де в основному показують селекторні наради і засідання».

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві

Фото: ktelegraf.com.ua

Іноді варто дивитися на себе очима сусіда, щоб бачити себе повністю або, принаймні, іншими – не такими, якими ми бачимо себе щодня. З точки розу Мінська і навіть Москви, не кажучи вже про Ташкент, Астану і Баку, Київ є островом свободи. З точки зору Варшави, Берліна чи Парижа не все так добре з цією свободою. Але завжди треба дивитися на все у якомога ширшому контексті. Коли я чую з уст деяких моїх українських приятелів, що над Дніпром панує диктатура, то я не можу погодитися з цим. Коли я чую про посилення авторитарних тенденцій, чи консолідації влади командою Президента Віктора Януковича, я можу це зрозуміти.

Мова, яку ми використовуємо, описуючи політику, має справді велике значення. Тому що мова створює реальність, в якій ми живемо, особливо в таких нематеріальних сферах, як гуманітарні чи соціальні науки. В математиці, фізиці, техніці, мова є точною і ви можете легко побачити, чи хтось справді знається на предметі чи просто каже нісенітниці. У гуманітарній сфері усе по-іншому: тут повний невіглас може здаватися великим знавцем. Використовуючи мову, не адекватну щодо дійсності, ми можемо впродовж кількох секунді за допомогою лише кількох слів, поставити усе з ніг на голову. Я ж волію твердо стояти на землі, а повну свободу у доборі слів залишаю митцям. Іноді таким чином їм вдасться створити щось геніальне.

Що це означає для України? У рік, коли визначиться з ким вона буде стратегічно – з Європейським Союзом чи пострадянським Євразійським союзом – варто дуже обережно оперувати словами, тому що вони мають винятково високу ціну. У ході дискусії про внутрішню політику Національного Експертного Форуму, організованого Інститутом Горшеніна, з уст одного із спікерів – одного із провідних політичних консультантів України Дмитра Видріна – ми почули слова про те, що 90% українців отримують значну частину своїх зарплат у «конвертах». І допоки так буде, нічого в Україні не зміниться. На це зреагував віце-президент Центру Разумкова Валерій Чалий, заявивши, що усе навпаки: поза законом живе 10% еліти, яка є безкарною у своїх діях, не платить податки, не декларує своїх реальних доходів, ватимуть свої доходи, користується рядом інших привілеїв. А 90% звичайних людей хочуть жити законослухняно і нормально.

Відповідь про те, хто правий у цій суперечці, є ключовою для окреслення вектору майбутнього України. Якщо правий Видрін, то Україна радше буде падати на Схід. Якщо Чалий, то громадяни, обурені поведінкою еліти, рано чи пізно змусять її до політичних змін. Адже всупереч видимості, від людей та їх вибору залежить дуже багато. Не все можна купити, не всіма можна маніпулювати, і не все можна назвати інакше. Пересічні люди набагато розумніші, ніж здається багатьом політичним консультантам. Тим більше, що Україна досі не є Білоруссю. І я навіть готовий укласти парі, що ніколи не буде.

Марцін ВойцеховськийМарцін Войцеховський, Віце-президент Фундації Міжнародної солідарності у Варшаві