Все публикацииПолитика

Кому потрібні перевибори?

Мало хто це розуміє вже зараз, але для опозиційних парламентських сил нині нема важливішої проблеми, аніж суміщення Павлом Лебедєвим депутатських повноважень із посадою міністра.

Алексей БыкАлексей Бык, журналист

Фото: golos.ua

Тому що Лебедєв – це ключ до президентських виборів 2015 року. Не вірите? Тоді читайте далі.

Отже, Павло Лебедєв обрався до Верховної Ради у 224 виборчому окрузі, м. Севастополь. Але невдовзі неочікувано для всіх він отримав крісло міністра оборони (подейкують, у межах «сімейної» квоти Януковичів). 11 січня Верховна Рада розглядала питання сумісників і з другої спроби «відпустила» на міністерські хліба Ігоря Прасолова, призначеного міністром економічного розвитку та торгівлі. А от Лебедєва – ні. Виникає питання: чому? Повірити у те, що у більшості випадково забракло голосів – рівноцінно тому, щоб повірити у особисте голосування усіх її депутатів.

Все дуже просто. Прасолов обирався за партійним списком, і його перехід до виконавчої влади дозволяє автоматично призначити на звільнене депутатське крісло наступного за списком «регіонала».

А от Лебедєв йшов по мажоритарному округу. І не те щоб Партія регіонів боялася перевиборів у Севастополі – зрештою, вона досить переконливо продемонструвала свою здатність вирішувати проблеми в округах, тим більше – в настільки вірнопідданих округах. І хто б не висувався на перевиборах у ВО №224 у Севастополі – він знову переможе, якщо йтиме під прапором Партії регіонів, другої державної мови і справедливо покараних папєрєдніків.

Але Лебедєв залишився сумісником саме тому, що складання ним повноважень означатиме перевибори. А тоді неминуче виникне запитання: а як же перевибори у інших п’яти округах, на яких ЦВК так і не спромоглася встановити переможців?

Фото: EPA/UPG

Головним аргументом за відновлення змішаної пропорційно-мажоритарної системи виборів була теза про те, що виборцям потрібні власні представники у парламенті, які будуть захищати локальні інтереси конкретного району. У цьому випадку не буде перебільшенням стверджувати, що права виборців тих п’яти проблемних округів порушуються вже майже три місяці. Щонайменше, у порівнянні з виборцями інших мажоритарних округів.

Тобто виникне принципова невідповідність: на окрузі Лебедєва перевибори відбудуться, згідно з законом, через 60 днів після призначення Центрвиборчкомом (який зобов’язаний зробити це після складання Лебедєвим депутатських повноважень) – а на інших округах вже кілька місяців не можуть розібратися хоча б у тому, хто повинен призначати перевибори.

Власне, 9 січня лідер Партії регіонів Олександр Єфремов підтвердив, що одвічні питання «кто виноват?» і «что делать?» цілком стосуються і перевиборів. За його словами, ПР звернулася до Конституційного суду з проханням роз’яснити, який саме державний орган – ЦВК чи ВР – має призначати дату повторного голосування.

Ця правова колізія пояснюється тим, що ані у виборчому законодавстві (яким керується ЦВК), ані у Конституції (де є перелік повноважень ВР) не передбачено жодної можливості призначення перевиборів у випадку неспроможності встановити результати волевиявлення громадян.

Тому будь-яке рішення ЦВК чи ВР з цього приводу буде за визначенням протизаконним, а отже Конституційний суд буде зобов’язаний його скасувати.

Таким чином виходить замкнене коло: щоб призначити перевибори, Конституційний суд має вирішити, який саме орган влади має ухвалити неконституційне рішення, яке потім може (і повинно!) бути скасоване тим же КС.

Фото: Макс Левін

Ця ситуація – з усіх точок зору влаштовує владу. По-перше, на усіх проблемних округах вона програла навіть за умови кількох опозиційних кандидатів і, з високою вірогідністю, програє знову, якщо кандидат буде єдиним. А так воно і буде – принаймні, якщо вірити заяві Миколи Томенка про існування відповідних домовленостей між «Батьківщиною», «Ударом» і «Свободою».

По-друге, у влади і без того є сформована парламентська більшість. Нехай вона нестійка, але зайвих п’ять голосів легше докупити серед позафракційних, аніж витрачатися на перевибори з непевним результатом. Тому влада зацікавлена лише в тому, щоб ці п’ять мандатів хоча б не дісталися опозиції.

Саме тому існують усі підстави припустити, що КС просто відмовиться розглядати звернення Партії регіонів, про яке говорив Єфремов. А у випадку, якщо ЦВК чи ВР візьме відповідальність за призначення повторних виборів на себе – КС його скасує. Якщо таке диво з боку ручного Центрвиборчкому та підконтрольного Банковій парламенту взагалі можливе.

Виникає нове питання: а чи потрібні перевибори опозиції? Видається, що теж ні. На можливість опозиційного тріо впливати на рішення парламенту це не вплине, зате означатиме нові витрати на агітаційну активність. А якщо перевибори таки відбудуться – зникне чудова можливість для таврування злочинної влади.

Фото: Макс Левин

Саме тому обидві сторони конфлікту залишилися практично байдужими до того, що новий міністр оборони Павло Лебедєв так і не склав депутатських повноважень.

Однак опозиція забуває про те, ці парламентські вибори для Віктора Януковича – лише трамплін перед доленосним 2015-м. І усі успішні комбінації, які довели (чи ще доведуть) свою ефективність у цій м’ясорубці – обов’язково будуть задіяні на майбутніх президентських виборах.

І тому для опозиції немає нині важливішої справи, ніж складання Лебедєвим депутатських повноважень та призначення перевиборів. На жаль, мало хто це розуміє.

Алексей БыкАлексей Бык, журналист