Вибори без правил. Частина 1

Печать

Мене звати Тетяна Чорновол. Я - єдиний кандидат від опозиції, що програла вибори у Львівській області. Програла, хоча й була єдиним кандидатом від «Батьківщини» в опозиційно налаштованому регіоні; мала особистий досвід реальної боротьби з Януковичем та «донецькими», а не лише виголошувала відповідні гасла. (Нічого звичайно особливого, але пам’ятаєте, слова Януковича- «єти козли, которые мешают нам жить»? Так от, в тому «переліку» моє ім’я все-таки десь скраєчку присутнє).

Фото: ipress.ua

Чому ж я тоді програла?

Одна з причин: я була не лише опозиційним кандидатом до влади, а йшла також проти львівської мафії, яка нині «рулить» політичним життям патріотичного краю.

Я програла грошовому мішку і фактично ставленику влади Ярославу Дубневичу. Адже неважливо в яку фракцію запишеться Дубневич. Відомо: корупціонери, що годуються «з рук» донецьких – відмиваючи мільярди на залізниці абощо – завжди зговірливі й уважні до вказівок Чечетова щодо голосування. 

Тому мій програш - моя ганьба. І те, що результат виборів на 120-тому окрузі сфальсифікований мене зовсім не виправдовує. Якщо я дозволила вкрасти свою перемогу, значить таки програла.

Дякую, всім виборцям, які мене підтримали. Таких майже 42 тисячі. Це дуже серйозна підтримка! 180 кандидатів, які пройшли у Верховну Раду, мають меншу народну довіру. Але її не вистачило для перемоги. Тому що Дубневич – за моїми підозрами – вдався до нечесних способів отримання додаткових голосів. За деякою інформацією, «вартість» одного голосу у день виборів оцінювалася у 500 грн. за штуку. Опосредковано це підтверджується й аномально високою, як для Львівщини, явкою на моєму окрузі.

Чи могла я цьому перешкодити, чи могла перемогти мафію? Я якраз про це думаю. Ніч. Моя родина спить, а я на кухні готую вечерю, бо голодна. Передвиборча компанія привчила мене їсти опівночі, бо раніше я до хати не потрапляла. Тому, коли по радіо лунав Гімн України, я якраз похапцем набивала рота, з думкою, що це, певно, не зовсім коректно, особливо для майбутнього народного обранця.

Нині під Гімн я підхожу до нової мікрохвильовки, щоб забрати вечерю. Стара зламалася, коли я була на виборах. А без неї незручно: для малого треба гріти молоко та фрукти з холодильника, тому покупка мене тішить. І я уявляю, що якась молода родина з села проголосувала за Дубневича і за отримані «аргументи» купила таку ж і теж радіє. А навіщо їм я, хоч чесна, хоч принципова у Верховній Раді? «Ти їх можеш зрозуміти, Таню?, - питає мене мій внутрішній голос, - Ти ж розуміла, що маючи такі гроші, людині – за бажання – вистачить коштів на купівлю 10. 000 голосів навіть в день виборів?»

Звісно, я знала. Адже в 2009 році я розслідувала, як його фірма «Передзвін» продала залізниці пальне по завищеній ціні. Після моєї публікації була порушена кримінальна справа. Слідчі тоді нарахували, що у залізниці було вкрадено 39 млн. грн. Отож 5 млн. грн. для купівлі голосів такому, як Дубневич - дрібниця.

Тим паче, що тут була справа принципу. Бо у Ярослава Дубневича просто зривало дах від того, що депутатство з його рук забирає якесь нахабне київське дівчисько, ще й у його власному лігві, яким він вважав Городоцький округ.

«Чому ж ти тоді не напрацювала більшу підтримку людей? Будеш плакати, що не можливо було вистояти одній проти мафії?», - знову питає внутрішній голос.

Мій внутрішній голос правий. Звісно було багато об’єктивних моментів, які тягнули мій рейтинг вниз. Однак я не мала права програвати і жодні об’єктивні причини мене, насправді, не виправдовують.

Як в січні я виграла вибори

А тепер розкажу про свою виборчу кампанію. Почалася вона фактично на початку року, коли мій друг, колега-журналіст Осман Пашаєв написав блог: «Чорновол планує йти в депутати».

Тоді мені подзвонив нардеп-бютівець Сергій Пашинський і замість привітання назвав «махновкою». Я не зрозуміла. «Ти – анархістка, зібралася йти на вибори самостійно. Ні, щоб піти від нас»,- пояснив Пашинський. «Як це, від вас?, - ще більше плуталася я, - У «Батьківщини» своїх бажаючих хоч греблю гати».

«Тимошенко склала список громадських діячів яких рекомендувала залучити до виборів, серед них є твоє прізвище. Так що ми виконуємо волю Тимошенко. Отож, бери київський округ», - запропонував Пашинський.

Це була неймовірно щедра пропозиція, але я відмовилася. Київський округ - лотерея, сидиш склавши руки і чекаєш - переможе бренд чи ні. А мені важливо пройти через виборців. «На Західній Україні є один близький мені округ, - пояснила я Пашинському, - І на нього, до речі, ніхто не претендує, - поспішила додати, - бо це - вотчина братів Дубневичів».

Брати Дубневичі - Богдан і Ярослав - в центральному штабі «Батьківщини» були людьми відомими. Не тільки, як багатії, чий вплив на політично-економічне життя Львівщини розрісся до таких меж, що потрапляв під визначення «львівська мафія». Дубневичі були «славні» іншим – свого часу, фактично фінансували львівську «Батьківщину»; вичавивши максимум користі з урядування Тимошенко, під час президентських перегонів так круто зрадили ЮВТ, що Янукович з вдячності призначив їх бізнес-партнера Михайла Костюка губернатором Львівської області.

Тому Пашинський був здивований моїм вибором. Він, певно, не думав колись зустріти ідіота, який особисто зголоситься піти добровольцем на округ одного з Дубневичів.

Відтак - потягнув до Турчинова, щоб я здивувала і Олександра Валентиновича.

-А ти переможеш Дубневичів? - прямо спитав Турчинов.

-Переможу.

Отже, я не стримала слово. Але на той момент, це не була голослівна обіцянка, я була впевнена у своїх силах. Все змінилося у травні.

Як в травні я програла вибори

В травні відбулося формування округів. Дубневичам вдалося пролобіювати через ЦВК виключення за межі округу Самбору. Це патріотичне місто, де ніколи не проходила «гречка». Нині воно дало перемогу Андрію Тягнибоку, а в 2002-му - Андрію Шкілю. Шкіль тоді сидів у в’язниці за участь в «Україні без Кучми», однак все-таки програв провладному кандидату Мостиський та Городоцький райони. А врятував його тоді Самбір. Як зараз пам’ятаю: ранок перед ОВК, під’їжджає перша дільниця з Самбору, міліціонер тягне мішок, повний бюлетенів. «За кого?», - питаю. «Все за Шкіля», - каже міліціонер. Я буквально почала стрибати від радості. Мене зрозуміють прихильники Тимошенко, бо у тих мішках фактично був ключ від Лук’янівки …

Бігборд, який мені подарували друзі-журналісти
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Бігборд, який мені подарували друзі-журналісти

Отож, з втратою Самбіра мої шанси на перемогу істотно зменшилися. Перша думка була - я програла вибори. Але я її прогнала геть, бо відступати було пізно. Центральний штаб вже благословив мене на цей округ.

Тай не могло бути іншого варіанту. Не могла я йти по Києву, хоч вбий. Бо Городоцький округ - моя доля.

Мені зараз розповідають, що Городоцький район завжди вважався найменш патріотичним на Львівщині і навіть в часи Кучми вибирав в облраду брата Медведчука.

Але мій вибір не був раціональним. Так, були в Україні різні симпатичні округи, але цей - єдиний. І пояснення тут одне - любов. Це любов, яка, мені здається, є природною між кандидатом мажоритарником і його округом.

Ця любов в мене народилася 10 років тому, коли замість кандидата, який був за гратами, я особисто пройшла з агітацією десятки населених пунктів, зустрілася з тисячами людей. То була дуже важка кампанія, нас зневажали, з нас сміялися, нас принижували, але ми тоді виграли. Тому любов стала взаємною. Але після перемоги я не працювала помічницею депутата - пішла в журналістику, отож стала для округу ніким. Наші стосунки були розірвані, але пуповина лишилася і пульсувала. І насправді, я десять років чекала мажоритарку, щоб повернутися на округ. Тому я ні про що не жалкую…

Хоча за десять років маленьку дівчинку, що виступала перед ними в селах, що агітувала в електричках, люди звісно забули. Лише в селі Луки під час зустрічі з виборцями до мене підійшов чоловік: «А я вас пам’ятаю, ви вже виступали в цьому залі 10 років тому. Добре, що повернулися».

Як я могла забути! Я люблю той округ і мала мету бути хорошим депутатом для Рудок, Городка і Судової Вишні та інших 250 населених пунктів.

Зрештою і Дубневич був моєю долею. Я була першим журналістом, який вніс його в перелік корупціонерів-суперваговиків. Треба сказати, я навіть раділа, коли дізналася, що один з братів буде моїм опонентом на окрузі. Бо героїв моїх журналістських розслідувань я сприймаю, як ворогів. Я справді нетерпима до тих, хто обкрадає країну. Може це звучить патетично, але для мене це правда.

Отож, це були не просто вибори, це була справжня війна.

Висадка «парашутистки» або «десять лет спустя»

Першу свою товсту книгу я прочитала в другому класі. Якось так сталося, це була друга частина з трилогії про «Трьох мушкетерів» Дюма, російськомовна «Десять лет спустя». Емоції першої книги запам’ятовуються на все життя. І ось я у Львові переживаю щось подібне. «Десять лет спустя»: я зустрічаюся з людьми з тодішньої команди Шкіля, всі ми стали іншими, а одночасно залишились такими якими були. Хтось знову стає моєю командою… Ми починаємо працювати. Петро Ярош очолює мій штаб. Я рада, бо знаю на що здатен Петро - в 2002 він лише з двома помічниками на старій «волзі» витягнув Шкіля на друге місце в Мостиському районі.

Їду на округ. «Десять лет спустя»: мій округ, моя любов, змінився ще більше. І справа навіть не в зовнішньому; коли ми розсталися теж була весна, тільки рання, на Львівщині вона прекрасна -в лісах та лісосмугах зацвітають підсніжники та фіалки. Травень на окрузі я бачила вперше – він буяє квітучими луками під крилами лелек. Але округ геть інший не лише порою року. Я їду селами-містами впізнаю і не впізнаю. Справа не в пам’яті. Дороги між селами зникли, вони ні разу не були ремонтовані за час незалежної України, містечка обшарпалися зате приватні оселі стали гарнішими - на заході живуть хороші господарі. І як я потім з’ясувала, найбільше змінилися люди, їх ментальність…

В селі Кульчиці. Звідти родом гетьман Сагайдачний та Юрій-Франц Кульчицький, людина яка навчила Європу пити каву
Фото: Надано Тетяною Чорновол
В селі Кульчиці. Звідти родом гетьман Сагайдачний та Юрій-Франц Кульчицький, людина яка навчила Європу пити каву

Але змінилося не все. Виявилося як і тоді, Великий Любінь на зустрічі не ходить. Там до мене на першу зустріч прийшла аж одна людина. Можна було опустити руки, але я поїхала у Судову Вишню і там повний зал мені аплодував. Так було і в 2002-му…

Городок. Ой, бачу знайому «розвалюху», тут в 2002-гому був наш штаб. Я згадую, як біля неї п’яний керівник молодіжної СДПУ(о) напав на нашого агітатора - низенького, худенького хлопчину і я з кулаками кинулася на допомогу.

«Де той бугай зараз?», - питаю Петра. Ярош, який добре знайомий з політичним життям Львівщини, буркнув у відповідь: «На цвинтарі».

Висадка «парашутистки»

Знову Львів. Тут мене ніхто з розпростертими обіймами не чекав. Особливо в партії «Батьківщина». Це було несправедливо, але просто пояснювалося - керівник «Батьківщини» Роман Ілик був зобов’язаний своїм призначенням на голову партії саме братам Дубневичам.

Далі слідували все нові і нові неприємні відкриття. Наприклад, багато цікавого я дізналася, коли почала збирати додаткову інформацію про Дубневичів. Зокрема фото-колекцію нерухомості братів, яку вони не внесли в свою декларацію про доходи.

Спершу я зробила фото їх палаців в селі Зубра під Львовом, потім - мисливського маєтку (брати Дубневичі зуміли на шару орендувати на Львівщині мисливських угідь стільки ж, як Янукович на Київщині -30 тисяч га!!!), потім - нерухомості в центрі Львова. І тут мене чекало відкриття: на фасаді будинку, що належав Дубневичам на вулиці братів Рогатинців я побачила скромну табличку громадської приймальні … куратора львівської області від «Батьківщини» Віктора Швеця.

Ми особисто так і не познайомилися, але проблеми ця людина мені організовувала регулярно.

Маєток Ярослава Дубневича
Фото: Надано Тетяною Чорновол
Маєток Ярослава Дубневича

Отож, на підтримку львівської партійної команди я не могла розраховувати. Та про що тут говорити, якщо на одному з засідань штабу навіть пролунала така «високоінтелектуальна» думка, що «Чорновол ми підтримувати не будемо, бо вона…жидівка, краще хай виграє Дубневич, бо він свій».

Цікаво, а мого земляка і тезку з козацьким прізвищем - Вячеслава Чорновола теж вважають «жидом»?

Якби не сприяння центрального штабу «Батьківщини», я б реально опинилася в ситуації одна проти всіх. Але Київ, нажаль, був далеко.

Втім, я не ображалася на долю, бо знала куди потрапила. Коли приходила на місцеві збіговиська, чи на засідання Комітету опору диктатури чи до штабу «Батьківщини», я питала Петра Яроша, що за люди навколо. Інколи мені було достатньо лише прізвища, щоб все зрозуміти, бо ще в 2009-тому році – коли, в якості журналіста, розбирала бізнес Дубневича – складала список менеджерів, на яких він оформлював підприємства, що крутили корупційні схеми. Зараз ці люди були переді мною й, в свою чергу, з цікавістю і ненавистю на мене поглядали.

Не дивно, що клювали мене фанатично. Мені особисто дуже рідко вдавалося пробитися на ефіри місцевого телебачення, але моє ім’я в телевізорі згадувалося регулярно в негативному ракурсі. Особливо затято мене називали «парашутистка». В тому сенсі, що я - чужинка, яку скинули на область з Києва.

Хоча прізвисько мені навіть подобалося. Жодного з парашутом не стрибала, але в житті були моменти, коли доводилося робити крок у прірву. Наприклад, крок на залізничну колію перед потягом, що їде назустріч. Так у 2001 році я висловила свій протест в зв’язку з ув’язненням учасників акції «Україна без Кучми».

2001 рік. Акція протесту на вокзалі
Фото: Надано Тетяною Чорновол
2001 рік. Акція протесту на вокзалі

Тож своїм фанатам на окрузі я навіть роздавала автографи: «Від парашутистки Чорновол».

Поступово я виявила, що під контролем братів Дубневичів у Львові не лише бізнес і чиновники, а й партії, громадські організації, ЗМІ. В перерві - на одному з наших спільних ефірів - Ярослав Дубневич з пихатою посмішкою так мені і сказав: «Так, я всіх тут купив».

Не краща ситуація була з тими, хто вважав себе членами маленького елітного клубу ворогів Дубневичів. Там мене безапеляційно назвали – «технічним кандидатом Дубневича».

Попри те, що вся політична тусовка Львова затято критикувала мою особу, інших бажаючих йти на округ Дубневича не знаходилось. В якийсь момент мене почали звинувачувати, що я забрала округ у Тараса Стецьківа. Я прямо запитала «польового командира Майдану» і отримала пряму відповідь – 120-й округ його не цікавить. «Тебе кинули під танки», - додав він. Мені вже набридло запевняти кожного, що я сама кинулася, тому промовчала. Як я вже переконалася - безумству хоробрих у нас пісні не співають…

Далі буде…

Тэги: Львов, избирательная кампания, парламентские выборы, Вячеслав Чорновил
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей