Все публикацииПолитика

Історія української Евіти Перон. Парламентські вибори. Блок Юлії Тимошенко

Тактика Юлії Тимошенко зазнає різких змін у червні 2001 року. Вона раптом усвідомлює, що невдовзі мають відбутися вибори до Верховної Ради. Питання референдуму перестає бути актуальним. Поступово її прихильники забувають про референдум і переходять до формування блоку опозиційних сил. Серцевиною блоку стає партія „Батьківщина”. Невдовзі про своє об´єднання (не входження в блок, а саме об´єднання з „Батьківщиною”) заявляє лідер Української консервативно-республіканської партії Степан Хмара. До блоку опозиційних партій також виіршили увійти УНП „Собор” Анатолія Матвієнка, Українська республіканська партія Левка Лук´яненка, Українська християнско-демократична партія Олеся Сергієнка, Українська соціал-демократична партія Василя Онопенка та Патріотична партія Миколи Габера. В тісному союзі з блоком виступала Незалежна профспілка гірників на члі з Михайлом Волинцем. Блок було вирішено назвати ім´ям її лідера – Блок Юлії Тимошенко (БЮТ). Доволі часто зустрічалася інша абревіатура – БЮТі, яка мала орієнтуватися на молодіжну аудиторію, перегукуючись із англіqським словом beauty – прекрасний. Сама Юлія Тимошенко у одному із інтерв´ заявила, щ опозиційний потенціал блоку – практично безмежний, і що блок може на наступних парламентських виборах набрати до 50% голосів. Деякий час представники Блоку ще користувалися умвоною назвою – Форум національного порятунку, проте Левко Лук´яненко згодом пояснював: „Ми провели соціологічні дослідження. Форум національного порятунку знають чимало наших співгромадян, проте ім´я Юлії Тимошенко відме практично всім. Воно більш популярне, аніж абревіатура ФНП. Тому було прийнято рішення назвати блок іменем Юлії Тимошенко”.

При цьому невирішеними залишалися ряд питань. Наприклад, як діяти з іншими опозиційними силами? Адже Олександр Мороз із своєю Соціалістичною партією та Віктор Ющенко із блоком „Наша Україна” йшли окремо і претендували на той же електорат, що і БЮТ. У інтерв´ю газеті „Поступ” Юлія Тимошенко заявила, що „найбільшою перемогою України буде об´єднання трьох блоків, які сьогодні очолюю я, Ющенко і Мороз. Але якщо завтра у Ющенка з´явиться президентсьий дух, ми не погодимося на таке об´єднання, тому що наша мета – не прийти до влади будь-якою ціною, а дотримуватися чесної, прозорої, зрозумілої для людей політики”.

Юлія Мостова та Сергій Рахманін писали: „Ющенко неодноразово давав зрозуміти, що альянс між ним і Тимошенко неможливий, не втомлюючись повторювати, що він не може бути лідером опозиції. Що опозиція будується на запереченні. Що до його блоку об´єднуються не ті, що скидають, а ті, що створюють. Що він з повагою ставиться до Юлії Тимошенко та її прибічників, але „Наша Україна” – самодостатня структура, що не потребує підтримки критиків режиму”.

27 вересня 2001 року Юлія Тимошенко звернулася до Віктора Ющенка з відкритим листом. У листі вона розкитикувала Ющенка за угодовств і загравання з олігархами та зажадала від Ющенка відповіді на питання: чи готовий він об´єднатися з її блоком та соціалістами у єдину команду, яка „здобуде перемогу на парламентських виборах і приведе до влади чесних політиків, здатних навести лад в державі”. Віктор Ющенко відповів делікатною відмовою... Юлії Тимошенко цього було досить: вона вважала, що руки відтепер у неї розв´язано...

...Між тим група народних депутатів звернулася до Києво-Святошинського районного суду з проханням звільнити з-під варти Олександра Тимошенка та Валерія Фальковича. 9 серпня (символічно – у день народження Леоніда Кучми) суд прийняв рішення про звільнення Тимошенка та Фальковича з-під варти, але справи щодо них не закрив...

У грудні 2001 року Блок Юлії Тимошенко постав перед виборцями у повній красі: громадськості було представлено 225 кандидатів від блоку, а також 57 мажоритарників, яких підтримував блок. Журналісти охрестили БЮТ „непорушним блоком колишніх олігархів та колишніх дисидентів”.

З Блоком почали активно працювати ряд відомих політтехнологів. Деякі з них мали російську прописку. Однак за рік до виборів з Юлією Тимошенко порвав політолог Дмитро Видрін. Дмитро Гнатович подався в команду „Яблука”. На запитання про причини розриву з Юлією Тимошенко він відповів: „У нас із Юлією Володимирівною була неформальна домовленість: я залишу її, якщо мені доведеться чекати на її аудієнцію більше 10 хвилин. Ця домовленість постійно виконувалася. 8 березня я прийшов привітати її. Мені довелося чекати в приймальні 40 хвилин. Коли вона вийшла, я вручив їй квіти і повідомив, що відтепер ніхто нікому нічого не зобов´язаний”. Щоправда, люди, близькі до Юлії Володимирівни, говорять про зовсім інші причини розриву. Поза сумнівом, це вже була інша Юлія Тимошенко, далека від тієї Тимошенко, з якою у 1996 році починав працювати Видрін.

Серед політтехнологічних здобутків Блоку Юлії Тимошенко можна назвати книгу Річарда Лози (за одними даними, під цим псевдо ховався Юрій Рогоза, за іншими – Андрій Окара) „Невиконане замовлення” – не надто переобтяжене ітелектуальними формулами та філософствуванням чтиво про Юлію Тимошенко, розраховане переважно на любителів „мильних опер” та простих обивателів. Знавці говорять про те, що готувалися до друку принаймні ще дві книги, однак з якихось причин ці проекти не було запущено. Ще одним цікавим моментом стало створення з ініціативи Юлії Тимошенко та її технологів кількох передвиборчих блоків, покликаних або зменшити шанси на проходження пропрезидентських партій, або звести ситуацію до абсурду. Так було зареєстровано блок-клон „Жінки за майбутнє дітей” (на противагу партії „Жінки за майбутнє”) та виборчий блок „Проти всіх”. Не вдалося зареєструвати блок „За Леоніда Кучму!” (якби такий блок було зареєстровано, то можна було б апелювати до результатів виборів і говорити про реальну довіру до Президента в Україні).

Відповідаючи на запитання журналістів „Української правди”, Юлія Тимошенко зізнавалася: „Крім книжки („Невиконане замовлення”. – К.Б.) прекрасно спрацював лист до виборців. І правильно було, що я писала його сама, не вдаючись до порад політтехнологів. У них це виходить далеким від життя, тому що коли деякі наші політики починають з телебачення писати листи дочкам і різати ранкові салати, то люди у регіонах сприймають таку рекламу як вищий рівень брехні політика Треба просто всім бути такими, якими вони є у житті, і не обов´язково за три дні до виборів ходити на дискотеку і танцювати з людьми. Тому лист – це було якісно і добре”.

В ході виборчої кампанії Юлія Тимошенко змінила імідж. Тепер вона з´являлася на людях з косою, заплетеною довкола голови (за висловом письменника Володимира Єшкілєва – „зачіска у стилі а ля кубанський коровай”). Недоброзичливці намагалися переконати загал у тому, що коса – штучна. Для спростування цих звинувачень Юлія Тимошенко під час прес-конференції розпустила косу. Журнал „Кореспондент” помістив велике фото, на якому Юлія Володимирівна розчісує волосся, демонструючи його природність. „У неї все – справжнє!”, - захоплено стверджував „Кореспондент” за два тижні до виборів.

Коли редакція тижневика „Понедельник” звернулася до відомих політиків та політтехнологів із запитанням – на кого з літературних персонажів найбільше схожа Юлія Тимошенко? – думки розділилися. Народний депутат, „співаючий ректор” Михайло Поплавський побачив у Юлії Тимошенко новітню Жанну д´Арк. Політтехнолог і перформенсист Марат Гельман порівняв пані Тимошенко з Червоною Шапочкою. А от народному депутатові Валерію Асадчеву Юлія Володимирівна нагадала Марію Стюарт... Особисто у мене після слів Асадчева у пам´яті сплила чомусь не героїня трагедії Фрідріха Шіллера, а героїня „Двадцяти стансів до Марії Стюарт” Йосифа Бродського...

Майже всі соціологи ставили під сумнів проходження БЮТ до парламенту. За місяць до виборів соціологічні дані свідчили про низьку популярність Юлії Тимошенко та її блоку (в межах 3 – 3,5%). Рейтинг Юлії Тимошенко сутєво зріс після автомобільної катастрофи, в яку вона потрапила 29 січня. Їдучи у своєму броньованому „Мерседесі” по Парковій алеї у Києві, Юлія Володимирівна зіштовхнулася з автомобілем „Жигулі”. За даними, які були оприлюденні МВС України одразу ж після зіткнення, автомобіь був учбовим і ним керував непрофесіонал. Згодом сама Юлія Тимошенко, яка дивом залишилась живою, стверджувала, що стосовно неї було вчинено терористичний акт: „Мені здається, що аварія, безумовно, не була випадковістю. Тому що не може бути так багато випадків одночасно. По-перше, у „Жигулів”, що врізалися в нашу машину, не було гальмівного шляху. Ця машина їхала, не зважаючи на працівника ДАІ, який регулював рух. Не помітити, що регулювальник направляє рух і їхати з величезною швидкістю – це ж ненормально! Подруге, машину було навантажено зверх її можливого ресурсу. Тобто перевантаження там було навмисним. І коли „Жигулі” зіштовхуєься з машиною, яка має захист, і перевантаження маленьких „Жигулів” таке, що вони зносять половину броньованої машини – це не може бути випадковістю”.

Протягом тижня Юлію Володимирівну тримали в лікарні – у неї був струс мозку, незначні пошкодження. Проте – слава Богу – її не спіткала доля В´ячеслава Чорновола чи Олександра Ємця. Рейтинг Юлії Тимошенко та її блоку після цієї катастрофи різко піднявся. Недоброзичливці натякали на те, що катастрофу було організовано її штабом. Фахівці стверджували, що подібного роду катастрофу неможливо задумати і провести навмисно – надто „ювелірною” мала би бути робота виконавців. Надто великим був ризик для життя самої Юлії Тимошенко.

Цікавий момент: керував „Жигулями” азербайджанець, з сумнівними правами на проживання у Києві. У нього намагалися взяти інтерв´ю у перший же день після аварії, коли він перебував у лікарні. Водій „Жигулів” відмовився давати якісь коментарі для преси. Потім він зник. Важливо відзначити, що ця справа не отримала подальшого продовження і, здається, не дійшла до суду. Чому – не відомо.

Сама Юлія Тимошенко же за тиждень після автокатастрофи зібралася в турне по Україні. Щодо неї все ще діяла підписка про невиїзд – вона все ще перебувала під слідством. Однак пані Тимошенко вирішила порушити вимоги прокуратури.

Пізніше Тимошенко зізнавалася у одному з інтерв´ю: „Думаю, надто серйозне значення мали поїздки регіонами. До речі, особисті зустрічі завжди стояли на першому місці.за ступенем впливу на рейтинг. І більше 500 тисяч людей, яких мені вдалося побачити за ці місяці, - це дуже серйозний внесок у розуміння людей про те, як не програти на цих виборах”.

Політолог Антон Фінько стверджував: „Як показують результати соціологічного дослідження,.. популярність Юлії Тимошенко базується на наступних факторах: Юлія Тимошенко доволі вдало серед інших загальнонаціональних політиків каналізувала в своїх інтересах невдоволення існуючою владою, згрупувала довкола себе виболрців, найбільш критично налаштованих щодо існуючого стану речей, і у той же час не підтримують ліву опозицію. Її прихильники пов´язують з нею деякі політичні надії. Серед них висока питома вага тих, хто впевнений у позитивному розвитку України в найближчі 10 років. Разом з тим, доволі значним є відсоток людей, які не мають до неї довіри. Точніше, число тих людей, які до неї ставляться негативно, перевищує в 1,5 раза число тих, хто до неї ставиться позитивно”.

А Юлія Тимошенко всерйоз готувалася до перемоги. Вона навіть заготувала переможну промову: „Дорогі мої! Ми перемогли! З цього моменту у нас починається Справжнє Життя! Я впевнена, що за три роки ми знову відсвяткуємо Перемогу. Перемогу над бідністю, безвихідністю, беззаконням. Я з вами, ви зі мною. І всі ми – зі своєю Батьківщиною. Ми разом – команда Перемоги!”.

Здавалося, що Тимошенко сконцентрувала всі сили для перемоги, зціпила зуби і зробила радикальний ривок І цей ривок увінчався успіхом: Блок Юлії Тимошенко не лише перейшов 4-відсотковий бар´єр, а й набрав понад 7,26% голосів. Це було справжнім успіхом! Юлія Тимошенко здобула майже вдвічі більше голосів, аніж прогнозувалося соціологами ще за місяць перед виборами!

Серйозним здобутком Юлії Тимошенко стала ще одна – менш помітна з київського рівня – перемога: у Львові її висуванець Любомир Буняк переміг на виборах мера висуванця „Нашої України” Василя Куйбіду, який до того часу двічі поспіль обирався на цю посаду. Бунякові пророкували поразку, і тим більш несподіваною була його перемога. Юлія Тимошенко довела Вікторові Ющенку, що вона здатна перемагати навіть на його території (адже за всіма ознаками симпатії виборців Галичини були на боці саме Віктора Ющенка, а не Юлії Тимошенко!).

Ще одна деталь. Чимало виборців (принаймні, на Заході України) голосували за доволі цікавим принципом: „Давайте, віддамо свої голоси за Юлю. Ющенко і так пройде в парламент, а їй треба допомогти”. Ця формула несподівано спрацювала.