Третього липня «політичні коханці» натужилися і вродили щось таке, що з першого погляду й самі не зрозуміли - що це, але отямилися і стали звати цього виродка – Законом України.
Після цього, коли п’ятеро депутатів-українців на сходах Українського Дому об’явили про голодування, а на їх підтримку стали збиратися інші українці, інтелігенти з’їхалися на засідання Громадської гуманітарної ради при Президентові України, початок якого був о восьмій вечора.
Поважних осіб було багато…Мабуть з переляку, що під Українським домом вже билися українці з «Беркутом», на засіданні з інтелігентами був присутній Міністр внутрішніх справ – раптом інтелігенти зайдуться підтримувати українців. Не зайшлися…
Ближче до дев’ятої години слово надали члену ради Драчу Івану Федоровичу, голові Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна – Світ».
Приблизно в цей час «Беркут» застосував сльозогінний газ проти мітингувальників та голодуючих…
Іван Федорович настільки переймався «мовним питанням», що при порядку денному «Щодо задоволення в Україні прав осіб, які належать до національних меншин, завдань подальшої гармонізації міжетнічних відносин» заявив наступне (витяг) : «Ми зараз переживаємо особливий час, що навіть, коли ми сидимо тут за цим круглим столом, хочеться його трошки подовжити, щоб це виглядало як стадіон. Спогади про ті дні, які заполонили нас, ми часто думаємо футбольними категоріями. Навіть часто є сонце футбольним м'ячем. Це все і жартівливо і не зовсім жартівливо через те, що воно буде впливати впродовж не тільки років, а й десятиліть на нашу ментальність. Я думаю, що це є той прорив, що стався завдяки такій відважній волі Віктора Федоровича, який взяв на себе велику відповідальність і зробив те, у чому сумнівались і наші друзі, і наші недруги. Вони дивувалися всьому цьому, але ми їх поставили перед фактом. А від факту нікуди не дінешся».
З ним мовчки погоджувалися таки ж «радники» : Губерський Л.В. – ректор КНУ імені Тараса Шевченка, Скорик Л.В. – професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Стус Д.В. – старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України та інші пристутні.
Зрозуміло, така натхненність і одностайність не залишилася непоміченою і коли постало питання отримати «одомбрямс» на підпис мовного закону тут і стали в нагоді названі інтелігенти.
Як радісно після кримської подорожі сповіщали вони, що завдяки їх зусиллям з’явиться програма розвитку української мови – так обіцяв Янукович.
І тут хочеться нагадати всім інтелігентам – Віктор Федорович багато чого обіцяв. Більше того, присягав українському народові «…усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України…»
Але, як і сонце часто є футбольним м’ячем, а пиво фан-зон стає звичайною сечею, Хюндаї перетворюються на Хюндеці,а стадіони – на скарбниці олігархів, так і ваші програми, панове припрезидентські інтелігенти, будуть труною для української мови та української держави – будете замість паспорту громадянина України клеїти своє фото у «московскіє букварі»: Драч на букву «Д», Скорик – на «С» ...