ГлавнаяБлогиЛінія конфлікту. Люди

Ніна, мати-одиначка

Зайцеве, Україна, не більше десятка кілометрів від лінії розмежування, фактичної лінії бойових дій.

Коли дах її будинку у селищі Весела Долина було пошкоджено під час артилерійської атаки, мати-одиначка Ніна почала шукати дім, який би був кращим прихистком для неї та її п’яти малих дітей. 

У Ніни четверо доньок - Наташа, Олеся, Аня і Софія та син Діма
Фото: UNHCR/Maks Levin
У Ніни четверо доньок - Наташа, Олеся, Аня і Софія та син Діма

“Це звісно не надійне укриття від мінометів” - вона каже про "новий" будинок, який селищний голова допоміг їй знайти. “Але коли стріляють, моя сестра приходить сюди з дітьми. Разом не так страшно.”

Фото: UNHCR/Maks Levin

Фото: UNHCR/Maks Levin

Фото: UNHCR/Maks Levin

<<Мені допомагає брат молодший, 24 роки. Ось дрова рубає, привозить на мотоциклі>>
Фото: UNHCR/Maks Levin
<<Мені допомагає брат молодший, 24 роки. Ось дрова рубає, привозить на мотоциклі>>

Фото: UNHCR/Maks Levin

Фото: UNHCR/Maks Levin

Доньки Ніни перевдягаються після повернення зі школи
Фото: UNHCR/Maks Levin
Доньки Ніни перевдягаються після повернення зі школи

 Старша дочка Наташа тримає на руках братика Діму, Олеся тримає трошки налякану Софію, більше подібну на хлопчика. У Софійки на руках ще один хлопчик, але лялька. По вигляду – копія Діми, тільки без хрестика.
Фото: UNHCR/Maks Levin
Старша дочка Наташа тримає на руках братика Діму, Олеся тримає трошки налякану Софію, більше подібну на хлопчика. У Софійки на руках ще один хлопчик, але лялька. По вигляду – копія Діми, тільки без хрестика.

Понад 2 млн цивільних зі східної України мусили залишити свої домівки з початку конфлікту у 2014-му. Багато з них, як і Ніна, живуть поряд з пеклом, переміщені у межах своєї країни, де постійні обстріли та колапс системи соціального осблуговування означають, що кожен день мусиш боротися за виживання.

Тепер, коли надворі температура опускається нижче нуля, а приблизно 800 тис. людей живуть у складних та небезпечних умовах по обидва боки лінії розмежування, під постійними обстрілами.

З першим снігом та низькими температурами доставляти гуманітарну допомогу у віддалені поселення стає все важче.

Діти трьох маленьких сіл ходять до однієї школи в Зайцевому. З інших двох сіл (Кодема, Весела Долина) дітей довозить шкільний автобус. Під час інтенсивних обстрілів занять немає, діти вчаться вдома, а домашнє завдання вчитель роздає по телефону.

Учні села Зайцево роблять свої домашні завдяння, чекаючи на шкільний автобус, що завезе їх додому
Фото: UNHCR/Maks Levin
Учні села Зайцево роблять свої домашні завдяння, чекаючи на шкільний автобус, що завезе їх додому

Школяр примає малюнок з українським прапором, який він намалював після занять
Фото: UNHCR/Maks Levin
Школяр примає малюнок з українським прапором, який він намалював після занять

Дівчатка, які вчаться в школі, грають на шкільному подвір`ї після уроків. Під час активних бойових дії учні лишаються вдома, поки ситуація не стає більш безпечною.
Фото: UNHCR/Maks Levin
Дівчатка, які вчаться в школі, грають на шкільному подвір`ї після уроків. Під час активних бойових дії учні лишаються вдома, поки ситуація не стає більш безпечною.

Людмила, директорка школи, показує на нові вікна і каже:

“Не можу забути обстрілів, коли ми шукали, де сховатися, де безпечно розмістити учнів. Коли військові дії відновилися, ми одразу викликали водія, щоб розвозив дітей по домівках.”

Людмила Олександровна, директор школи
Фото: UNHCR/Maks Levin
Людмила Олександровна, директор школи

Цієї зими, коли світловий день короткий, шкілький автобус з Зайцевого доставлятиме додому деяких дітей вже тільки після заходу сонця, якраз коли бойові дії відновлюються. 

Директорка жаліється на відсутність озброєної охорони школи та шкільного автобуса.

Аня з сестричками, доньки Ніни, під наглядом старшого хлопця-школяра, сусіда по вулиці, зі сміхом і писком біжить від зупинки шкільного автобуса до дому.
Фото: UNHCR/Maks Levin
Аня з сестричками, доньки Ніни, під наглядом старшого хлопця-школяра, сусіда по вулиці, зі сміхом і писком біжить від зупинки шкільного автобуса до дому.
Діти чекають на шкільний автобус
Фото: UNHCR/Maks Levin
Діти чекають на шкільний автобус

Артем, школяр із Зайцевого, позує, чекаючи на шкільний автобус. Хлопець виїхав з мамою із Зайцевого до Харківської області(більше ніж за 200 км) взимку 2014 р. Під час активних бойових дій. Але потім сім`я повернулася.
Фото: UNHCR/Maks Levin
Артем, школяр із Зайцевого, позує, чекаючи на шкільний автобус. Хлопець виїхав з мамою із Зайцевого до Харківської області(більше ніж за 200 км) взимку 2014 р. Під час активних бойових дій. Але потім сім`я повернулася.

Фото: UNHCR/Maks Levin

Фото: UNHCR/Maks Levin

Дорожній знак села Кодема пошкоджений стрілковою зброєю під час активних бойових дій
Фото: UNHCR/Maks Levin
Дорожній знак села Кодема пошкоджений стрілковою зброєю під час активних бойових дій

Зруйнований пыд час обстрілів будинок в Кодемі
Фото: UNHCR/Maks Levin
Зруйнований пыд час обстрілів будинок в Кодемі

З погіршенням ситуації на Сході України, багато людей будуть ізольовані та почуватимуть безвихідь. Військові дії частково перешкоджають діяльності гуманітарних організацій саме в “сірій зоні”, де потреби залишаються найбільшими.

З листопада UNHCR (Агентство ООН у справах біженців) переслало приблизно 1000 т гуманітаної допомоги, зокрема невідкладної, у зону конфлікту, а також мобілізувало ресурси для доставки на території, непідконтрольні українському уряду.

Попри погіршення ситуації, мати-одиначка Ніна вдячна за отриману допомогу та намагається дати раду собі і дітям у таких нелегких умовах.

“Я отримую державну допомогу на дітей, але також мушу віддавати борги. Якщо нам потрібен лікар, ми беремо таксі до Зайцевого. Раз чи двічі на місяць ми їдемо на північ, до Артемівська, щоб скупитися. Також мусимо брати машину, вибору немає. Також в селі є, в кого купити молока, є доступ до гуманітарної допомоги.”

Текст і фото UNHCR/Maks Levin, оригінал тексту на сайті UNHCR.