Чорну заздрість намагаюся всіляко уникати, вважаючи її саморуйнівною та непродуктивною. Бо, мислячи глобально, переважну більшість речей можна й самому досягти (ну хіба за винятком вроджених таланів на кшталт малювання чи літературного хисту або за винятком заробляння дуже шалених коштів). Аби лише не лінуватися. Відтак вмикати режим чорної заздрості – собі карму (не в абсолютному її значенні, але термін тут найбільш вдалий) псувати. Тож нею не бавлюся, та й білу намагаюся уникати по максимуму.
А от кілька днів тому позаздрив. Стоячи на перекурі, спостерігав за охоронцем. Вірніше, це не зовсім охоронець – так собі дядечко, що відкриває ворота для автівок. Я курив, а він годував голубів. Кидав крихти у в’язку сніжну кашу, а ще тримав їх у долоні і голуби (справедливості заради – не дуже люблю цих надокучливих птахів) зліталися, сідаючи по-двоє, по-троє на його руку, щоб поклювати цей нехитрий харч.
І ну щоб здавалося видатного – сторожка при воротах снігом попід вікна занесена, телевізора нема, з розваг – хіба дешеві сигарети та старі газети. Про такі речі, як Фейсбук чи гаджети, думаю, він і не чув, та й не треба йому такої радості. Але він собі вийде на двір, погодує голубів з долоні… І по обличчю видно, що він умиротворений, спокійний і щасливий в такий момент. Нехай недовго цей спокій триває (хоча, звідки мені точно знати), але він є.
Розповідаю про ці думки, щоб сказати банальні, прописні слова (не буду наважуватися підносити їх до рангу істини) – щастя існує, було б бажання його досягти. І хоча мене особисто часом аж дратують поширені в інтернеті затерті від багаторазового використання цитати й демотиватори на тему щастя і його ковалів, розумію в підсумку, що так воно й є. Аби лиш здоров'я було у самої людини та її близьких. Гроші та похідні від них об’єкти вкрай важливі для душевного спокою (знаю з власного та чужого досвіду), але не вони визначальні, як би там не було. Без грошей важко, дуже важко, але концентрування виключно на них і досягнення в цьому забігові успіху щастя не гарантує. Хоча… Можливо, частині людей і гарантує. Такі вже ми різні.