Почну з неточностей у визначеннях, ми бачимо інші визначення про дуже фундаментальні характеристики. Наприклад, що таке український капітал або український бізнес? Це кінцевий інвестор. Це все? Я, наприклад, говорив з шведами, коли "Вольво" було предметом покупки китайськими компаніями. Вони вважали, що "Вольво" буде залишатися шведською компанією, тому що це шведський бренд, це зареєстровано у Швеції, податки платяться у Швеції і там же знаходиться шведський інтелект. Інтелектуальна частина бізнесу розвиває країну. І тому, навіть якщо китайці стали власниками статутного капіталу, це не означає що тепер це не має відношення до шведського бізнесу.
Тому я, який пропрацював на ринку 30 років, в Ощадбанку, Укрінбанку і тепер в міжнародному банку ("Райффайзен банк Аваль", - LB.ua) можу сказати: українським банком є банк, що зареєстрований в Україні, хто платить податки в Україні і де знаходиться його інтелектуальна частина управління. Тому я просто скажу, що такого розподілу на "наших" і на "не наших" на ринку нема.
Пункт другий. Якщо перейти до причин кризи і звузити її до фінансового сектору, і сказати, що причиною девальвації грошей був притік іноземного капіталу – це є великою фундаментальною помилкою. Якраз прихід іноземного капіталу має стабілізувати валюту, а не її девальвувати. Нагадаю, що в момент виходу із кризи іноземні банки, коли всі виводили валюту, ввели $4 млрд. в капітал! Я не знаю прикладу, коли хтось з українських капіталістів, зміг би вкинути в топку чотири мільярди доларів для стабілізації фінансових інститутів.
Пункт третій. Фінансування імпорту товарів. Хочу нагадати, споживчі кредити видавалися в гривнях, тому що не можна було видавати в валюті, також у гривні вони погашалися. Інша справа, на які товари – на імпорт. Але серед п’яти лідерів такого кредитування чотири українські банки, можу їх назвати – це Приватбанк, "Дельта", Ощадбанк і "Надра". Тобто, я не кажу що хтось поганий чи хороший, просто споживче кредитування зробило свій негативний внесок на те, щоб імпорт іноземних товарів в такій великій кількості завалив вулиці, і була неефективна стратегія банківського сектору.
Зводити, що винні іноземні інвестори - тут мало аргументації. Тому я не розділяю банки за національністю. Є банки прозорі, які демонструють свої стратегії, навіть, якщо вони можуть не подобатися, ці банки відповідальні навіть у випадку кризи, і тому інвестори навіть вкладають капітал на покриття цих втрат. Якщо ми ставимо, що банківська система має розвиватися за рахунок гальмування сильних банків і розвитку слабких, це не моя професійна позиція. Тільки сильні виклики, сильні конкуренти, роблять державу, окремі інститути і людей сильними.
Я знаходжуся в банку під назвою "Райфайзен банк Аваль", п’ять років трансформації. Я свідок, як під впливом міжнародним менеджерів трансформується персонал, це складно, але люди виростають. Але якщо ми будемо уникати конкуренції, робити перепони, не пускати тому, що ми слабі, і років через двадцять п’ять ми нарешті станемо сильними, то не буде цих двадцять п’ять і навіть п’ятдесят не буде.
Обмеження іноземного капіталу, в моїх очах призводить до більш пільгового, обмеженого, повільного розвитку і ніяким чином не забезпечує нас від всіляких криз. Якщо ми зараз боїмося і уникаємо конкуренції, я скажу з точки зору загального відставання, ми відстанемо назавжди.
Є такий Павло Шеремета, відомий економіст і лектор Києво-Могилянської академії, він так і каже: є дві смуги швидка і повільна, немає середньої смуги розвитку, світ змінився. За п’ять років кількість цифрової інформації збільшується в десять раз. Або ми в цьому полі інформації, цьому полі змін, або ми вибираємо сценарій захисту слабкого і назавжди залишимося слабкими.