Але, зміни внесені президентом Януковичем минулого року в Закони України «Про Воєнну доктрину» та «Основи внутрішньої та зовнішньої політики», з яких вилучені цілі розділи щодо стратегічної мети України на вступ до НАТО, і замінена на «конструктивне співробітництво», категорична відмова чинної влади від прагнень вступу нашої країни до НАТО, це вимога посилення інтересів національної безпеки України чи примітивна, тимчасова, помилкова політично-електоральна кон'юнктура, ціною нехтування Верховним Головнокомандувачем конституційних вимог національної безпеки?
Запропонована владою Януковича, абсурдна дефініція про «позаблоковість», при відсутності належного фінансування і реального впровадження військової реформи, не можлива. Це фікція. Це ілюзія. Це з категорії міфів, уявлень, віри, блефу, можливо хронічної клініки. Тим більше, при тупому і безглуздому скороченні армії, розпродажу військової техніки, озброєння, майна, земель, відсутності польотів, проведення системних навчань армії, на рівні від батальйонного і вище. Українська армія це віртуальне поняття, а не матеріалізоване, дієздатне, вишколене й належним чином озброєне, матеріально забезпечене військове формування, здатне належним чином гарантувати оборону, територіальну цілісність, безпеку та недоторканість наших кордонів. Поцікавтесь, скільки літаків спроможні злетіти в повітря, з наявних на озброєнні, технічно справних і укомплектованих? А скільки годин нальотів на рік має кожний військовий пілот, і скільки це у порівнянні з середнім нальотом годин в НАТО? Якого року випуску найновіший винищувач, що стоїть на озброєнні ВПС України?
З 466 запланованих заходів Річного національного плану (РНП) на 2011 рік, влада виконала лише 71(!). І то, в більшості своїй, чисто формально.
Громадянське суспільство живе своїм життям, влада своїм. Народ на вулицях під дощем та снігом, влада в «Міжегір’ї» та Конче-Заспах, з новітніми системами штучного мікроклімату.
Але громадянське суспільство становлять і формують не лише євро- інтегратори чи євро-атлантисти. Ними є по праву й чорнобильці, і афганці, і діти війни… А хто з ними рахується? Хто їх чує? Де той, хто обіцяв почути кожного?
МЗС озвучило свою провладну статистику, яка є красномовним діагнозом «бажання» режиму виконувати РНП: «…Ми провели три засідання з обговорення(!) порядку денного співробітництва «Україна-НАТО»»!
Ось, досягнення! А де практичні результати?
Влада заявляє про своє бажання інтегруватися в Європейський Союз, а не НАТО. Добре, але 90 відсотків Копенгагенських критеріїв тотожні програмі РНП. І лише 10 відсотків відносяться до компетенції Міністерства оборони.
То куди ж ми рухаємось? А чи рухаємось ми взагалі кудись? Цей рух швидше нагадує відомий одеський афоризм, що «ми болтаємся мєжду здесь, і мєжду там!»
Вимоги РНП передбачають адаптувати національне підприємницьке законодавство, запровадити регуляторну політику спрощення, покінчити з монополізмом і т.д. А чи досягли ми при новій владі знищення рейдерства, як прояв панування відповідної державної політики, чи позбулися головних рейдерів при владі?
В Україні Антимонопольний Комітет, за 20 років свого існування, успішно проїв мільярди бюджетних коштів на своє утримання. То ж назвіть, хоч одну сферу економіки і бізнесу, ще не монополізовану однією групою олігархів? Енергетика – Рінат Ахмєтов. Вугільна галузь і металургія – Рінат Ахмєтов. ЗМІ – Хорошковський, Ахмєтов, Пінчук, Коломойський. Хімія – Фірташ. Газ - Фірташ. Титанова галузь – знову Фірташ. Цивільна авіація – Коломойський. Навіщо нам Антимонопольний Комітет? Бо на черзі - залізниця і земля?
Вимога РНП-2011 щодо дотримання Прав Людини та Свободи слова в Україні, оцінити неможливо. Повний нуль. Але нуль, не по Цельсію, а по Кельвіну! Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та інші, це вирок режимові!
Історія з редактором та виконавчим директором газети Рината Ахмєтова «Сєгодня», тому яскраве підтвердження. В ЗМІ править її Величність - Цензура, темники, тиск, підкуп, продажність, пресинг, шантаж, погрози, звільнення, вбивство, забуття…
Свобода релігії – повне ігнорування законних і справедливих вимог громади УГКЦ, на банальне виділення землі під будівництво храмів в Севастополі та Одесі. Категорична відмова місцевої влади регіоналів та українофобів від реєстрації церковних громад УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, по всіх областях, де при владі ПР, КПУ, НП, СУ, а вони всюди.
Судова реформа та удосконалення правосуддя в Україні – це жахливий дзеркальний відбиток владного нутра. Печерський та Шевченківський суди міста Києва перетворилися в інквізицію правлячого режиму, в скорботну і ганебну метафору. Конституційний суд, від «1+1=1» трансформувався у «адвокатів диявола» сприяння і узаконення конституційного перевороту з відміни конституційної реформи 2006 року, «освячення тушок» і знищення залишків судочинства.
Генеральна прокуратура і Вища рада юстиції, в руках однієї людини-президента Януковича, перетворилася на катів та інквізиціонерів опозиції, її лідерів, чесних і справедливих суддів, прокурорів (якщо такі ще є), адвокатів.
Всі суди загальної юрисдикції, вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України, перетворилися на своєрідну розгалужену мережу принтерів, виробництва компанії «Портнов & Ко», об’єднані з головним сервером на Банковій, які роздруковують і висилають електронною поштою готові судові вироки, замовлені та винесені однією людиною. Вироки судів не мають жодного відношення до права, законів та Конституції, якщо в такому вироку зацікавлена правляча клика. Конституційний суд, як найвища юридично-правова інституція держави, не існує взагалі. Це безправна філія АПУ.
В якій ще країні світу, «безбашенна» Адміністрація Президента, може «замовити» судову заборону законного і актуального проведення Пленуму з обрання Голови ВСУ, на невизначений час. При цьому грубо і цинічно втручатися у судочинство, здійснювати цілеспрямований тиск на окремих суддів та цілу палату з розгляду кримінальних справ, вустами заступника Генерального прокурора і члена ВРЮ одночасно; засудити за інспірованими обвинуваченнями родича Голови ВСУ, з брутальним шантажуванням останнього вищими посадовцями Генпрокуратури та АПУ, добровільно відмовитися від повторного висування Онопенка на займану посаду, в обмін на амністію свого зятя Корнійчука? І це все відбувається на очах всього 46-ти мільйонного населення країни, влади, правоохоронних органів, громадянського суспільства, законодавчого органу, виконавчої влади, політичних партій…міжнародної спільноти, послів та поважних інституцій.
Про адаптацію виборчого законодавства окрема тема. Місцеві вибори 2010 року були проведені на основі системної фальсифікації виборів, процедури їх проведення, спостерігання, підрахунку, оскарження і оголошення, в наслідок спотвореного парламентською більшістю відповідного закону. В Івано-Франківській області, на місцевих виборах 2010 року, влада надрукувала «зайвих» 230 тисяч(!) бюлетенів, на один мільйон виборців, і 700 тисяч, що взяли участь у виборах, розфасованих друкарнею у відповідній кількості до кожної виборчої дільниці. А обласна прокуратура, і суди, не знайшли складу злочину і порушення виборчого законодавства!
Аналогічно провладна більшість поступила з новим законом про вибори народних депутатів України, цього року. Виборча система була пропорційною, але за політично-електоральною кон’юктурою влада придумала змішану систему, з метою застосування адміністративного ресурсу, для гарантованого досягнення своєї мети.
Розділ РНП щодо посилення боротьби з корупцією та її викорінення, залишається лише маревом та доброю ілюзією. Бо найпринциповіші борці з корупцією, не менш принципово й не менш успішно борються за її очолення!
Сьогоднішня влада, а точніше злочинний авторитарний режим, який в одній, далеко не найкращій особі, уособлює та ототожнює всю президентську-виконавчу, законодавчу та судову вертикалі влади, четверту владу – пресу, профспілки, сповідує єдину державну релігію – УПЦ МП, контролює всю місцеву владу та органи місцевого самоврядування, Генеральну прокуратуру, Армію, СБУ, митницю, НБУ, Державний Фонд майна, АМК, тощо… і так до директора провінційного цвинтаря та крематорію, з обов’язковим атрибутом і символом влади – пропискою з Донбасу в паспорті, не може сповідувати жодної проєвропеської, демократичної політики, оприлюднити і впровадити свій цивілізаційний вибір та державний курс. Їх спільна сила і одночасно уразливість в одному, вони заковані одним ланцюгом. Ланцюгом страху і корупції. Але найбільше страху. В очікуванні неминучої та невідворотної приреченої долі, опинитися в Печерському суді та Лук’янівському СІЗО.
Режим, генерує лишень конвульсії інстинктів, фобій та пожирання інших.
Влада Януковича, це чорна пляма в історії України! Це чорна родима пляма на тілі кожного з нас! І наша мета, не дати цій плямі забруднити і осквернити тіла наших дітей і онуків! Бо дрімучий авторитаризм зграї обмежених людей, з необмеженими амбіціями і повноваженнями, приречує наш народ і країну на тяжкі випробовування та радикальні дії!
19 грудня ц.р. мав стати своєрідним рубіконом і сподіванням на майбутнє, на повернення у річище демократії та цивілізаційності. Українці, вся світова спільнота, наївно сподівалися від Януковича мудрого і зрозумілого вчинку; звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Європейський Союз був готовий навіть, на абсурдний за своєю недалекоглядністю поступок, підписання (парафування) Асоціації «Україна-ЄС», як аванс і шанс режиму не проминути «точку неповернення!»
Янукович поставив Україну «на паузу» не тільки з НАТО!
Тепер Янукович ставить Україну «на паузу» з Європейським Союзом!
Наступний в черзі «на паузу» - народ України!
Єврокомісар ЄС з розширення пан Штефан Фюле провів напередодні запланованого саміту тригодинну особисту розмову з Януковичем тет-а-тет, в надії та сподіваннях переконати останнього, не схибити очікувань Європи. Залишається лише з сумом констатувати, що «володар «Міжегір’я»» не почув голос разуму!
19 грудня, це останній рубікон і втрачений шанс для Януковича! Режиму Януковича! Україна - без Януковича, буде в ЄС! Це, питання лише часу! А де, у цей час, буде перебувати громадянин Янукович, час покаже!